Під прикриттям лікування від алкогольної та наркотичної залежності в області функціонували реабілітаційні центри, що використовували рабську працю.
.jpg "Рабська праця: Як діяли «реабілітаційні» центри на Коломийщині 1")
Минулого тижня правоохоронці викрили кілька підпільних «реабілітаційних» центрів на Коломийщині, пише ГК.
Там повинні були б допомагати залежним від шкідливих звичок особам, а натомість їх змушувати до безоплатної роботи, морили голодом, а дехто з так званих лідерів сам вживав наркотики.
Повідомлення про роботу подібних центрів особливо почастішали за останніх кілька років. На Прикарпатті такі «пункти допомоги» ліквідовують не вперше. Найчастіше в руки поліціянтів потрапляють ті центри, які не встигли переїхати з одного місця на інше, адже заклади такого типу мігрують.
25 вересня у трьох будівлях реабілітаційного центру на Коломийщині були проведені обшуки. В результаті із закритого режиму вивели 32-х осіб, серед яких були жінки і діти. За документами, діяльність центру була оформлена на громадську організацію, тому офіційно лікування там проводити не могли.
Людей тримали в закритому режимі, під наглядом вивозили лише на роботу, за яку ті не отримували грошей. Залежні проживали в неналежних санітарних умовах, без засобів зв’язку з рідними.
Ловили просто на вокзалі
Як розповів «Галицькому кореспонденту» начальник відділу по боротьбі зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, ГУНП в Івано-Франківській області Юрій Довган, дехто з клієнтів центру перебував там як раб. Зазвичай перебування залежних у подібних центрах оплачують родичі, адже їм розповідають, що за зачиненими дверима закладу проходить специфічне лікування і коштує воно недешево – у деяких випадках більше 5 тис. гривень на місяць. У коломийських центрах були люди, за яких не платили, проте за їжу і нічліг вони розраховувалися своєю працею.
«Під час обшуків в одному з таких центрів у Коломиї виявили чоловіка пенсійного віку, який спочатку боявся говорити, проте потім пояснив: перебував на вокзалі у Франківську, до нього підійшло четверо невідомих чоловіків, почали розмову про те, що допоможуть знайти роботу, аби він їхав з ними. Чоловік погодився і потрапив у рабство. Пояснив, що востаннє їв два дні тому. Пізніше працівники карного розшуку знайшли його доньку, яка розповіла, що кілька тижнів шукає батька, проте до поліції не зверталася, адже знає, що він зловживає алкоголем», – розповідає Юрій Довган.
Правоохоронець каже, що із заявою до них також звернувся чоловік, який раніше перебував у центрі. «Весь час, поки він проходив так звану «реабілітацію», його розшукували родичі, він вважався безвісти зниклим. Його теж підібрали на вулиці», – каже поліціянт.
Довган розповідає, що в Коломиї центр працював у трьох будівлях. Спочатку всіх звозили в заклад з найкращими умовами, що розміщувався в селі Сопів, за 5 кілометрів від міста. «Там жили основні, і був наглядовий режим. Люди без супроводу не мали змоги вийти на вулицю. Могли перебувати так і до місяця, поки не вважалися підконтрольними. Обмежували їх і в їжі. Після чого починалася психологічна обробка. Мовляв, хочеш краще їсти – принось користь. Так їх стимулювали до роботи. Потім переводили у так званий дерев’яний будиночок. Звідти вони вже йшли на роботу, теж під наглядом», – розповідає правоохоронець.
За його словами, узалежнені роботодавцям не скаржилися, а ті платили за день роботи в руки наглядачам. Були й такі, хто зізнавався, що працюють за їжу і їх це влаштовує. У неділю всіх звозили на релігійні богослужіння, для цього спеціально винаймали зал.
Щодо жінок і дітей, яких вивели з центрів під час обшуків, поліцейський повідомив, що наразі не підтвердилася інформація про їх насильне утримання чи знущання над дітьми.
«У кожної жінки – своя історія. Хтось приїхав до чоловіка і залишився з дітьми. Була жінка з Донецька, яка переїхала до знайомого. Він втік із закладу, а вона залишилася працювати там. Частину зароблених коштів віддавала директору, решту залишала собі й дитині. Претензій жодних не мала», – розповів він.
Наразі поліціянти перевіряють інформацію про те, що основний організатор центрів на Коломийщині і його «права рука» вживали наркотики. «За попередньою інформацією, купували субітекс за гроші, які заробляли ті, хто там перебував», – каже правоохоронець.
У результаті обшуків шістьом організаторам реабілітаційних центрів оголошено про підозру. Відомо, що троє з них раніше притягувалися до кримінальної відповідальності. Чоловіки є уродженцями Донеччини.
Щодо перспективи реального покарання організаторів таких центрів Юрій Довган сказав, що на фінальній стадії в суді перебуває страва стосовно подібного закладу, який спершу функціонував у Тисмениці, потім переїхав до Угринова та Івано-Франківська на вул. Целевича. Двоє його організаторів визнали свою вину.
«Тоді з 17-ти людей, яких ми вивели з центру на Целевича, лише 10 виявили бажання давати свідчення, сім з них – як потерпілі. Дехто відмовився від свідчень», – додав поліціянт. І зазначив, що часто люди, які перебували в таких закладах, – з інших областей, потім вони не приїжджають давати свідчення, і справа не має судової перспективи. А немає заяв, то немає й підстав для реагування.
Розшук допоміг
36-річний Володимир Кочетов потрапив до центру в Коломиї просто з вокзалу в Івано-Франківську. Розповідає, що випив, присів на лавку, а через кілька хвилин вже йшов до автівки з незнайомими чоловіками, які запропонували поїхати в центр. Оскільки раніше лікувався від залежності в Чернівцях, то погодився.
«Наступного дня сказав: хочу додому, проте не пустили. Пізніше змусили працювати, під наглядом нас всіх доставляли до місця, де ми перекладали деревину, тягали важкі дошки. Всі гроші забирав наглядач», – розповідає Володимир.
Чоловік наголошує, що на день їм давали жменю гречаної чи пшеничної каші і воду з річки. Такий режим тривав 21 день, поки після недільного релігійного навчання йому не дозволили піти. Кочетов припускає, що зробили це, бо кілька тижнів його фото «світилося» в інтернеті як особи, яку розшукують рідні.
Володимир стверджує, що жодних лікувальних чи психологічних курсів, які мали б бути націлені на те, щоб позбутися залежності, не було. Дітей у центрі чоловік бачив. Особливо не знав, що вони там роблять, але запам’ятав такий випадок: «Якось хлопчик бавився, ну дитина, лідеру це не сподобалося. Він взяв його за ноги, перевернув і занурив головою у відро з водою. Потім вдарив і сказав іти».
Кочетов каже, що в тісній і брудній кімнаті жило вісім чоловіків, спали на підлозі на матрацах, в душ і туалет ходили на вулицю під наглядом.
Чи треба підіймати хвилю?
Вже три роки на вул. Горбачевського, 47 в підвалі багатоповерхівки функціонує так зване терапевтичне об’єднання «Волна+», де, за словами його організаторів, не лікують, а допомагають залежним людям позбутися шкідливих звичок. Така допомога, звісно, не подобається жителям багатоквартирного будинку, які через сусідство із залежними бояться випускати дітей самостійно гратися у дворі, а жінки –повертатися самими додому. Коли люди зібралися і висловили претензії – кажуть, їм пригрозили вимкнути воду в будинку, адже доступ до комунікацій – у підвалі.
Окрім того, як розповіла одна з мешканок будинку, інколи запах з каналізації центру – нестерпний, адже вони вивели її при вході в під’їзд. «Кілька разів сюди приїздила поліція, походять кругами, їх всередину не пустять, і йдуть назад», – додає чоловік, який мешкає на верхньому поверсі. І справді, минулого року в приміщенні навіть були обшуки, які, ймовірно, нічого незаконного не виявили, адже заклад продовжив роботу.
Чи проти волі тут утримують людей, сусіди сказати не можуть. Кажуть, що були випадки, коли вибивали вікна й кидали записки про спасіння, але, як пояснили їм головні в центрі, залежні люди ще й не таке можуть утнути. Загалом, вони живуть тихо.
До центру ми потрапляємо з другого разу, з першого нас туди не впускають. Керівник ГО «Волна» Ігор Апухтін одразу наголошує, що вони пацієнтів тут не лікують, а допомагають їм. Переконує, що за таку допомогу фіксованої грошової ставки немає, дають, хто скільки може.
«Дають благодійні внески, хтось може й мішок картоплі принести», – каже Апухтін. І додає, що за оренду приміщення вони також не сплачують, адже власник надав його з доброї волі. І загалом всі, хто допомагає залежним вибратися з цього стану, не отримують грошової винагороди – працюють на добре діло.
Слова Апухтіна підтверджує й керівник психологічної служби обласного наркологічного диспансеру Ольга Гаєвська, яка в центрі працює теж на громадських засадах. До речі, як нам вдається зрозуміти, вона єдиний дипломований фахівець, інші тренери-консультанти, які надають допомогу, колишні залежні, які нібито вдало побороли шкідливу звичку.
На зустрічі нас переконують, що насильно людей тут не утримують. Якщо хтось з власної волі захоче припинити терапію, йому не перечитимуть. А нагляд проводять для того, щоб, вийшовши назовні, не було спокуси спробувати наркотик чи алкоголь.
«При поступленні людина пише заяву, що згідна дотримуватися правил закладу і брати участь у терапевтичних групах», – розповідає один із тренерів-консультантів із хімічної залежності, що назвався Олегом. Чоловік наголосив, що не є дипломованим спеціалістом, але поборов свого часу залежність.
Загалом нас переконують, що весь день реабілітанти слухають лекції, читають книги, дивляться мотиваційні відео і вчаться жити без залежності. Щоправда, коли просимо показати, як проходить процес, нам відмовляють. Мовляв, люди тут воліють бути конфіденційно. Просимо хоча б показати, в яких умовах тут проводять реабілітацію без показу самих людей, але теж чуємо відмову.
Претензій сусідів керівник громадської організації не розуміє. Каже, що свого часу люди зайшли сюди і познайомилися з усім, дали згоду. Він акцентує на тому, що про діяльність закладу знають і в мерії, звідки є численні подяки центру, переважно від департаменту молодіжної політики і спорту. Керівник департаменту Віталій Матешко підтверджує, що про організацію знає, адже її члени часто волонтерять.
На офіційному сайті міста у звіті про роботу департаменту молодіжної політики та спорту бачимо, що члени ГО «Волна» проводять лекції і заходи для запобігання вживанню підлітками алкоголю, наркотичних засобів та популяризації здорового способу життя у коледжах і училищах міста. У програмі «Райський сніданок» на телеканалі «РАІ» Апухтін розповідав, що «Волна» функціонує на всій території України й розпочиналася її робота з центральних областей.
У Єдиному державному реєстрі судових справ знаходимо, що клопотання про тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальному провадженні проти реабілітаційного центру «Волна», «Волна+» просили слідчі Полтавської та Волинської областей в 2017 році. Як зазначено в ухвалі суду м. Полтава, досудове розслідування встановило, що на одній з вулиць міста був розміщений реабілітаційний центр «Волна», де перебувало 35 осіб, серед яких 21 особа повідомила, що їх утримували незаконно.
На Волині кримінальне провадження проти реабілітаційного центру з такою ж назвою розпочали за заявою одного з потерпілих, який вказував, що після двох тижнів перебування в центрі вирішив покинути його, та цьому перешкоджали представники центру, здійснюючи фізичне і психологічне насильство.
До речі, на сайті організації ми залишили заявку з бажанням нібито відправити на лікування знайому людину. Наступного дня нам перетелефонували з центру в Івано-Франківську і повідомили, що ціна лікування за 21 день фіксована і становить 6 тис. гривень.
Після візиту до «Волни» нас звинуватили в упередженому ставленні до центру і навішали негативних ярликів. Мовляв, замість того, щоб хвалити організацію, ми тут щось винюхуємо.
Стверджувати, що реабілітаційні центри в Івано-Франківську і Коломиї мають спільні точки дотику, не будемо, адже це справа правоохоронців, які впіймали «Волну» і, ймовірно, слідкують за нею. Проте закритий формат роботи і багато схожих деталей у діяльності таких центрів вимагають прискіпливішого вивчення їх функціонування. Особливо, коли їхні консультанти комунікують з молоддю.
Там повинні були б допомагати залежним від шкідливих звичок особам, а натомість їх змушувати до безоплатної роботи, морили голодом, а дехто з так званих лідерів сам вживав наркотики.
Повідомлення про роботу подібних центрів особливо почастішали за останніх кілька років. На Прикарпатті такі «пункти допомоги» ліквідовують не вперше. Найчастіше в руки поліціянтів потрапляють ті центри, які не встигли переїхати з одного місця на інше, адже заклади такого типу мігрують.
25 вересня у трьох будівлях реабілітаційного центру на Коломийщині були проведені обшуки. В результаті із закритого режиму вивели 32-х осіб, серед яких були жінки і діти. За документами, діяльність центру була оформлена на громадську організацію, тому офіційно лікування там проводити не могли.
Людей тримали в закритому режимі, під наглядом вивозили лише на роботу, за яку ті не отримували грошей. Залежні проживали в неналежних санітарних умовах, без засобів зв’язку з рідними.
Ловили просто на вокзалі
Як розповів «Галицькому кореспонденту» начальник відділу по боротьбі зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, ГУНП в Івано-Франківській області Юрій Довган, дехто з клієнтів центру перебував там як раб. Зазвичай перебування залежних у подібних центрах оплачують родичі, адже їм розповідають, що за зачиненими дверима закладу проходить специфічне лікування і коштує воно недешево – у деяких випадках більше 5 тис. гривень на місяць. У коломийських центрах були люди, за яких не платили, проте за їжу і нічліг вони розраховувалися своєю працею.
«Під час обшуків в одному з таких центрів у Коломиї виявили чоловіка пенсійного віку, який спочатку боявся говорити, проте потім пояснив: перебував на вокзалі у Франківську, до нього підійшло четверо невідомих чоловіків, почали розмову про те, що допоможуть знайти роботу, аби він їхав з ними. Чоловік погодився і потрапив у рабство. Пояснив, що востаннє їв два дні тому. Пізніше працівники карного розшуку знайшли його доньку, яка розповіла, що кілька тижнів шукає батька, проте до поліції не зверталася, адже знає, що він зловживає алкоголем», – розповідає Юрій Довган.
Правоохоронець каже, що із заявою до них також звернувся чоловік, який раніше перебував у центрі. «Весь час, поки він проходив так звану «реабілітацію», його розшукували родичі, він вважався безвісти зниклим. Його теж підібрали на вулиці», – каже поліціянт.
Довган розповідає, що в Коломиї центр працював у трьох будівлях. Спочатку всіх звозили в заклад з найкращими умовами, що розміщувався в селі Сопів, за 5 кілометрів від міста. «Там жили основні, і був наглядовий режим. Люди без супроводу не мали змоги вийти на вулицю. Могли перебувати так і до місяця, поки не вважалися підконтрольними. Обмежували їх і в їжі. Після чого починалася психологічна обробка. Мовляв, хочеш краще їсти – принось користь. Так їх стимулювали до роботи. Потім переводили у так званий дерев’яний будиночок. Звідти вони вже йшли на роботу, теж під наглядом», – розповідає правоохоронець.
За його словами, узалежнені роботодавцям не скаржилися, а ті платили за день роботи в руки наглядачам. Були й такі, хто зізнавався, що працюють за їжу і їх це влаштовує. У неділю всіх звозили на релігійні богослужіння, для цього спеціально винаймали зал.
Щодо жінок і дітей, яких вивели з центрів під час обшуків, поліцейський повідомив, що наразі не підтвердилася інформація про їх насильне утримання чи знущання над дітьми.
«У кожної жінки – своя історія. Хтось приїхав до чоловіка і залишився з дітьми. Була жінка з Донецька, яка переїхала до знайомого. Він втік із закладу, а вона залишилася працювати там. Частину зароблених коштів віддавала директору, решту залишала собі й дитині. Претензій жодних не мала», – розповів він.
Наразі поліціянти перевіряють інформацію про те, що основний організатор центрів на Коломийщині і його «права рука» вживали наркотики. «За попередньою інформацією, купували субітекс за гроші, які заробляли ті, хто там перебував», – каже правоохоронець.
У результаті обшуків шістьом організаторам реабілітаційних центрів оголошено про підозру. Відомо, що троє з них раніше притягувалися до кримінальної відповідальності. Чоловіки є уродженцями Донеччини.
Щодо перспективи реального покарання організаторів таких центрів Юрій Довган сказав, що на фінальній стадії в суді перебуває страва стосовно подібного закладу, який спершу функціонував у Тисмениці, потім переїхав до Угринова та Івано-Франківська на вул. Целевича. Двоє його організаторів визнали свою вину.
«Тоді з 17-ти людей, яких ми вивели з центру на Целевича, лише 10 виявили бажання давати свідчення, сім з них – як потерпілі. Дехто відмовився від свідчень», – додав поліціянт. І зазначив, що часто люди, які перебували в таких закладах, – з інших областей, потім вони не приїжджають давати свідчення, і справа не має судової перспективи. А немає заяв, то немає й підстав для реагування.
Розшук допоміг
36-річний Володимир Кочетов потрапив до центру в Коломиї просто з вокзалу в Івано-Франківську. Розповідає, що випив, присів на лавку, а через кілька хвилин вже йшов до автівки з незнайомими чоловіками, які запропонували поїхати в центр. Оскільки раніше лікувався від залежності в Чернівцях, то погодився.
«Наступного дня сказав: хочу додому, проте не пустили. Пізніше змусили працювати, під наглядом нас всіх доставляли до місця, де ми перекладали деревину, тягали важкі дошки. Всі гроші забирав наглядач», – розповідає Володимир.
Чоловік наголошує, що на день їм давали жменю гречаної чи пшеничної каші і воду з річки. Такий режим тривав 21 день, поки після недільного релігійного навчання йому не дозволили піти. Кочетов припускає, що зробили це, бо кілька тижнів його фото «світилося» в інтернеті як особи, яку розшукують рідні.
Володимир стверджує, що жодних лікувальних чи психологічних курсів, які мали б бути націлені на те, щоб позбутися залежності, не було. Дітей у центрі чоловік бачив. Особливо не знав, що вони там роблять, але запам’ятав такий випадок: «Якось хлопчик бавився, ну дитина, лідеру це не сподобалося. Він взяв його за ноги, перевернув і занурив головою у відро з водою. Потім вдарив і сказав іти».
Кочетов каже, що в тісній і брудній кімнаті жило вісім чоловіків, спали на підлозі на матрацах, в душ і туалет ходили на вулицю під наглядом.
Чи треба підіймати хвилю?
Вже три роки на вул. Горбачевського, 47 в підвалі багатоповерхівки функціонує так зване терапевтичне об’єднання «Волна+», де, за словами його організаторів, не лікують, а допомагають залежним людям позбутися шкідливих звичок. Така допомога, звісно, не подобається жителям багатоквартирного будинку, які через сусідство із залежними бояться випускати дітей самостійно гратися у дворі, а жінки –повертатися самими додому. Коли люди зібралися і висловили претензії – кажуть, їм пригрозили вимкнути воду в будинку, адже доступ до комунікацій – у підвалі.
Окрім того, як розповіла одна з мешканок будинку, інколи запах з каналізації центру – нестерпний, адже вони вивели її при вході в під’їзд. «Кілька разів сюди приїздила поліція, походять кругами, їх всередину не пустять, і йдуть назад», – додає чоловік, який мешкає на верхньому поверсі. І справді, минулого року в приміщенні навіть були обшуки, які, ймовірно, нічого незаконного не виявили, адже заклад продовжив роботу.
Чи проти волі тут утримують людей, сусіди сказати не можуть. Кажуть, що були випадки, коли вибивали вікна й кидали записки про спасіння, але, як пояснили їм головні в центрі, залежні люди ще й не таке можуть утнути. Загалом, вони живуть тихо.
До центру ми потрапляємо з другого разу, з першого нас туди не впускають. Керівник ГО «Волна» Ігор Апухтін одразу наголошує, що вони пацієнтів тут не лікують, а допомагають їм. Переконує, що за таку допомогу фіксованої грошової ставки немає, дають, хто скільки може.
«Дають благодійні внески, хтось може й мішок картоплі принести», – каже Апухтін. І додає, що за оренду приміщення вони також не сплачують, адже власник надав його з доброї волі. І загалом всі, хто допомагає залежним вибратися з цього стану, не отримують грошової винагороди – працюють на добре діло.
Слова Апухтіна підтверджує й керівник психологічної служби обласного наркологічного диспансеру Ольга Гаєвська, яка в центрі працює теж на громадських засадах. До речі, як нам вдається зрозуміти, вона єдиний дипломований фахівець, інші тренери-консультанти, які надають допомогу, колишні залежні, які нібито вдало побороли шкідливу звичку.
На зустрічі нас переконують, що насильно людей тут не утримують. Якщо хтось з власної волі захоче припинити терапію, йому не перечитимуть. А нагляд проводять для того, щоб, вийшовши назовні, не було спокуси спробувати наркотик чи алкоголь.
«При поступленні людина пише заяву, що згідна дотримуватися правил закладу і брати участь у терапевтичних групах», – розповідає один із тренерів-консультантів із хімічної залежності, що назвався Олегом. Чоловік наголосив, що не є дипломованим спеціалістом, але поборов свого часу залежність.
Загалом нас переконують, що весь день реабілітанти слухають лекції, читають книги, дивляться мотиваційні відео і вчаться жити без залежності. Щоправда, коли просимо показати, як проходить процес, нам відмовляють. Мовляв, люди тут воліють бути конфіденційно. Просимо хоча б показати, в яких умовах тут проводять реабілітацію без показу самих людей, але теж чуємо відмову.
Претензій сусідів керівник громадської організації не розуміє. Каже, що свого часу люди зайшли сюди і познайомилися з усім, дали згоду. Він акцентує на тому, що про діяльність закладу знають і в мерії, звідки є численні подяки центру, переважно від департаменту молодіжної політики і спорту. Керівник департаменту Віталій Матешко підтверджує, що про організацію знає, адже її члени часто волонтерять.
На офіційному сайті міста у звіті про роботу департаменту молодіжної політики та спорту бачимо, що члени ГО «Волна» проводять лекції і заходи для запобігання вживанню підлітками алкоголю, наркотичних засобів та популяризації здорового способу життя у коледжах і училищах міста. У програмі «Райський сніданок» на телеканалі «РАІ» Апухтін розповідав, що «Волна» функціонує на всій території України й розпочиналася її робота з центральних областей.
У Єдиному державному реєстрі судових справ знаходимо, що клопотання про тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальному провадженні проти реабілітаційного центру «Волна», «Волна+» просили слідчі Полтавської та Волинської областей в 2017 році. Як зазначено в ухвалі суду м. Полтава, досудове розслідування встановило, що на одній з вулиць міста був розміщений реабілітаційний центр «Волна», де перебувало 35 осіб, серед яких 21 особа повідомила, що їх утримували незаконно.
На Волині кримінальне провадження проти реабілітаційного центру з такою ж назвою розпочали за заявою одного з потерпілих, який вказував, що після двох тижнів перебування в центрі вирішив покинути його, та цьому перешкоджали представники центру, здійснюючи фізичне і психологічне насильство.
До речі, на сайті організації ми залишили заявку з бажанням нібито відправити на лікування знайому людину. Наступного дня нам перетелефонували з центру в Івано-Франківську і повідомили, що ціна лікування за 21 день фіксована і становить 6 тис. гривень.
Після візиту до «Волни» нас звинуватили в упередженому ставленні до центру і навішали негативних ярликів. Мовляв, замість того, щоб хвалити організацію, ми тут щось винюхуємо.
Стверджувати, що реабілітаційні центри в Івано-Франківську і Коломиї мають спільні точки дотику, не будемо, адже це справа правоохоронців, які впіймали «Волну» і, ймовірно, слідкують за нею. Проте закритий формат роботи і багато схожих деталей у діяльності таких центрів вимагають прискіпливішого вивчення їх функціонування. Особливо, коли їхні консультанти комунікують з молоддю.
Не зрадь майдан