Без належної підтримки дружини захисників вигорають. Щоб відновлювати ресурси, мати розуміння й опору, на Івано-Франківщині жінки об’єднались у громадську організацію “Дружина воїна”.
Тут вони волонтерять, діляться історіями й емоціями, отримують консультації психолога, реабілітолога, сексопатолога, конфлікт-коуча, спільно проводять активне дозвілля і перебувають серед “своїх”.
У чому проблема?
Життя розділилося на “до” і “після”
Мар’яна Процька — дружина військового. З 2015 року її чоловік боронить Україну у складі коломийської “десятки” — 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”, яка дає відсіч ворогові на найгарячіших напрямках Донеччини. Жінка пам’ятає, як важко було прийняти вибір чоловіка піти на фронт. Спочатку заспокоювала себе тим, що контракт лише на рік, але невдовзі зрозуміла — ця війна надовго.
Життя розділилося на “до” і “після”. Заради спокою чоловіка Марʼяна намагалася не показувати страху, стримувала сльози, але з кожним днем тривога лише посилювалася. Спочатку вона знаходила розраду у розмовах з подругами, чоловіки яких також служили, та згодом жінки зрозуміли, що потрібно не лише розмовляти, а й діяти.
Яке рішення?
Жінки захисників об’єдналися в спільноту
Дружини військових потребують не меншої підтримки, ніж самі захисники.
Так на Франківщині з’явилася громадська організація “Дружина воїна” — спільнота жінок, чиї чоловіки захищають Україну. Тут вони підтримують одна одну, діляться досвідом, волонтерять і вчаться долати виклики, пов’язані з війною.
“Моя історія довжиною у довгих 11 років і краю ще не видно…, — говорить Марʼяна Процька, — Ті, хто не стикнувся з війною безпосередньо, не зовсім розуміють, що таке чекати. А тут я, як і дівчата, відчуваю себе у безпеці серед своїх. Приймаємо одна одну такими як ми є: з болем, тривогою, очікуваннями, з сльозами… Зараз «Дружина воїна» — це моя справжня друга родина”.
Як це працює?
Головне — створити безпечний простір
Ідея створення громадської організації виникла ще у 2016 році. Тоді вперше на “зустріч взаємодопомоги” дружин захисників запросив капелан, отець Ярослав Рохман. Щомісяця жінки відвідували ці зустрічі, знаходили багато спільних проблем, спільно шукали рішення. Через два роки вирішили об’єднатись та створили громадську організацію. Сьогодні у спільноті дружини військових і ветеранів, матері воїнів, учасників бойових дій та полеглих Героїв.
Основною метою та місією організації є створення безпечного простору для жінок, які чекають та живуть поруч з військовими та ветеранами, взаємодопомога та всебічна підтримка, і особливо — психологічна.
“З початком повномасштабного вторгнення потреба у цьому зросла у рази. Жінки військових постали перед новими викликами: вони чекають і підтримують чоловіків, виховують дітей, тримають на собі побут, працюють, волонтерять і беруть на себе завдання, які раніше виконували їхні чоловіки”, — говорять в організації.
Дружина ветерана, мама двох дітей, дитяча лікарка Ольга Бобрикович, співзасновниця та керівниця громадської організації “Дружина воїна”, відзначає, останніми роками через зростання тривоги та збільшення кількості мобілізованих напрямок психологічної підтримки став критично важливим. Саме тому у “Дружині воїна” створили “Простір відновлення” — регулярні групи підтримки, які допомагають жінкам зберегти власний ресурс та адаптуватися до життя в умовах невизначеності та стресу.
“Я не божеволію, це все нормально?” — з якими запитами приходять дружини військових
Емоційні стани жінок, які приходять на зустрічі у “Простір відновлення”, дуже різні. Найчастіше це тривога, пов’язана зі страхом за життя та здоров’я чоловіка. Вона народжується з безсонних ночей, з днів та тижнів, коли немає зв’язку, з кожної новини про поранених чи загиблих.
Досить часто жінки говорять про відчуття невизначеності, що їхнє життя ніби поставлене “на паузу”. Неможливість планувати майбутнє, необхідність постійно бути готовою до різких змін викликають відчуття розгубленості та безпорадності.
Багато дружин захисників живуть у режимі постійного навантаження. Вони і мама, і тато, і годувальниця, і волонтерка. Хтось занурюється в апатію, хтось навпаки бере на себе ще більше справ, щоби “відволіктися”. Не рідкість, коли емоційне напруження через втому від побутових проблем чи нерозуміння з боку суспільства виливається у роздратованість або гнів — як на себе, так і на оточення.
Деякі жінки відчувають провину, що живуть “нормальним” життям у тилу, поки чоловік ризикує собою на фронті, або звинувачують себе, що “недостатньо” допомагають чи волонтерять.
Частими запитами є збереження стосунків на відстані, порозуміння з чоловіком, який постійно перебуває в екстремальних умовах: як навчитися підтримувати його і як поводитися після його повернення? Також жінки хвилюються про виховання дітей за відсутності батька та запитують, як допомогти їм подолати стрес.
“У кожної учасниці свій запит. На мою думку, найголовніший — це отримати підтвердження, що її переживання: страх, тривога, гнів, смуток — є нормальними у цій ненормальній ситуації війни. Також це про потребу мати місце, де можна проявляти будь-які емоції без страху осуду, знецінення чи нерозуміння, яке часто виникає у спілкуванні з цілком цивільним оточенням”, — говорить Ольга Бобрикович.
Більше, ніж просто зустрічі
За словами учасниць організації, групи для дружин і рідних воїнів — мегапотрібні. Вони дають змогу втримати твердий ґрунт під ногами, зберегти ясність мислення: розділити почуття, випустити емоції, переформатувати своє ставлення й відчути, що справляєшся з різними ситуаціями, які виникають, коли чоловік чи рідні на війні.
Це місце, де дружини військових можуть нарешті видихнути, побути серед “своїх”, поговорити про те, про що часто мовчать навіть із близькими. Тут панує довіра й щирість, ніхто не оцінює, не знецінює почуттів. Поруч фахівці: психологи, психотерапевти, реабілітолог, сексопатолог і конфлікт-коуч. Вони допомагають жінкам знаходити внутрішній баланс, приймати свої емоції, відновлювати сили й відчувати, що вони не самі. Важливим є й обмін особистими історіями, а у кожної вона своя і глибока.
“Всі наші заходи, спрямовані на підтримку дружин військових, надають можливість виговоритися, відчути себе почутою, навчитися турбуватися про себе й будувати здорову комунікацію”, — говорить Тетяна Фреїшин, співзасновниця ГО “Дружина воїна”.
Учасницями груп самодопомоги стають не лише дружини військових, а й інші члени родин — матері, сестри, діти. Є досвід відвідування груп батьками (татами) воїнів. Зі слів організаторок, коли на зустріч приходять чоловіки, усі стають уважнішими до почуттів одне одного: “ми бачимо, як важливо, коли сім’я разом чекає найрідніших з війни”.
Окрім емоційної підтримки, жінки навчаються конкретних технік — дихальних практик, вправ на релаксацію, способів саморегуляції. Вчаться знаходити нові ресурси, утримувати рівновагу навіть у найскладніші дні. Окрім груп підтримки, організація проводить різноманітні майстер-класи, виїзні події для відпочинку й спілкування.
Спільнота стає опорою і тоді, коли чекання обривається втратою. В організації немає спеціальних програм на цей випадок, але жінки залишаються поряд — як подруги, як посестри.
“Кожна з нас розуміє, що завтрашній день може бути темним — розуміє головою, та в глибині душі ніхто не готовий ні до полону, ні до зникнення безвісти, ні до загибелі коханої людини. Ми чекаємо, відчайдушно плекаючи віру, що наша любов і чекання — це їхній оберіг, талісман, сила, захист в бою”, — говорить Наталія Кушніренко, учасниця ГО “Дружина воїна”.
Вона продовжує: “Якщо дружина стає вдовою чи переживає інший досвід, ми поряд словом і ділом: розділяємо переживання, пропонуємо допомогу, запрошуємо на зустрічі, які дозволяють відчувати себе в теплому колі, набиратися позитиву — це Кіноклуб і Книжковий клуб, арт-практики, виходи в театр, виїзди у гори. Якщо вдова не може бути серед людей і відмовляється, ми приймаємо це, а з часом даємо знати, що ми так само всі є, ми — поруч”.
А це точно працює?
Шлях від розгубленості до сили
З липня 2022 року, відколи у “Дружині воїна” почали проводити групи самодопомоги за принципом “рівний-рівному”, на зустрічах побувало понад пів тисячі жінок. Дехто ходить постійно, хтось тоді, коли відчуває вигорання, хтось приходить на певну тему, яку треба “прокачати”, чи до психолога, або реабілітолога, або сексопатолога, щоби отримати відповіді на запитання і знайти розв’язання своїх проблем.
“Як модераторка груп для дружин військових, я вимірюю ефективність не цифрами, не кількістю жінок, які прийшли на групу, а змінами, які відбуваються з учасницями, — розповідає Тетяна Фреїшин, — З кожною зустріччю дівчата стають відкритішими, з’являється довіра, усмішки й відчуття спільноти”.
Вона ділиться спостереженнями: помітно, як жінки вчаться піклуватися про себе, відпускають провину, починають бачити свої потреби та силу.
Є багато теплих і щирих історій. Тетяна Фреїшин згадує дружину військового, яка прийшла на зустріч лише вдруге, але вже радісно поділилася тим, що дозволила собі цілий день нічого не робити. Вона розповідала, як добре відпочила, як відчула себе щасливішою і не сталося нічого катастрофічного, коли вона відклала справи. Модераторка каже: такі маленькі зміни — дуже важливі, адже це теж про відновлення внутрішніх ресурсів та власної цілісності.
Психологиня простору Наталія Мельникова додає: ресурсність — не модне слово, а реальна умова виживання у воєнний час. Без належної підтримки дружини вигорають. А коли жінка має ресурси, розуміння й підтримку, вона стає стійкішою, здатною бути опорою для себе та родини.
“У групах ти відчуваєш, що не одна з проблемами. Бачиш, що інші справляються, розумієш: і ти можеш”, — каже Наталія.
“Пригадую себе, коли вперше прийшла на групу — не могла навіть сформулювати свою проблему, а на завершення не могла зупинитись. Вдивляючись в очі дівчат, я отримала велику надію, розуміння та силу”, — ділиться Мар’яна Процька, історію якої ми розповідали на початку матеріалу.
Вона каже, з часом прийшло й розуміння, що якщо не виходить бути сильною, то бути слабкою — це теж нормально. Адже саме тоді сильніше відчувається підтримка рідних, подруг — дружин військових, і це робить стосунки продуктивнішими. Жінки разом починають шукати натхнення, народжуються різні ідеї та корисні проєкти, які теж стають частиною зцілення. Так було, наприклад, минулого року: коли вже опустилися руки, саме з підтримки на групах народилась ідея проєкту — благодійного аукціону “Крок до перемоги”, завдяки якому “Дружина воїна” допомогла воїнам-чоловікам на різних напрямках.
Тепер Марʼяна також є модераторкою зустрічей. Вона каже, щоразу старається бути вигадливою, щоби зробити зустріч особливою. Літом — це букетики лаванди для кожної учасниці, щоб відтворити настрій лавандового поля. В осінню пору — букетик кольорового листя, що дарує настрій осіннього лісу. Яблука зі свого саду на частування, сушений чебрець до чаю, зібраний під час спільних ретритів у реабілітаційному центрі “Франко-Гражда” на Прикарпатті.
“Бачили б ви, як у дівчат сяяли очі! Пригадую, як тоді одна дружина сказала: «Оце прийду з букетиком, і чоловік скаже, яка ти щаслива!»”, — радіє за посестер Марʼяна Процька.
Спільні чаювання — це ще одна традиція спільноти, яка дає змогу вже повністю видихнути і цілком перезавантажитись. А ще традицією на групах є “Скринька щастя” — це дерев’яна скринька, у якій лежать шоколадки з ексклюзивними побажаннями. З цією скринькою завершується кожна зустріч — її передають по колу, коли учасниці підсумовують враження і діляться тим, що беруть із собою. Марʼяна каже, дуже часто стається так, що побажання або афоризм є глибоким висновком про те, що говорилося, чи добрим “ключем” до ситуації учасниці.
З власного досвіду вона радить жінкам, дружинам, які чекають з війни, не зациклюватися на негативних думках, а звернути увагу на себе. Подумати, що приготувати, чи спекти смаколики, щоб пригостити своїх рідних та друзів. Знайти трохи часу, щоб потішити себе — сходити на масаж, погуляти в парку, погладити кота, з’їсти улюблене тістечко. Це важливі “не дрібниці”, щоб поповнити той ресурс, який допомагає чекати, і мати його ще трохи, щоби поділитись з іншими.
Ще більше корисних рішень!
Дружина воїна — партнерка у боротьбі
“Дружина воїна сьогодні — це вже не тільки берегиня чи тил. Це — партнерка у боротьбі, жінка, яка тримає інший фронт: емоційний, соціальний, волонтерський. Жінка, яка не просто чекає, а діє, підтримує, допомагає іншим, формує суспільну думку, відстоює гідність свого чоловіка й усіх захисників”, — говорить співзасновниця ГО “Дружина воїна” Тетяна Фреїшин.
Виготовлення маскувальних сіток. Фото з архіву організації
Саме тому організація не обмежується психологічною допомогою: одним з пріоритетних напрямків є волонтерська діяльність, виготовлення маскувальних сіток, збір коштів та придбання необхідних речей та обладнання для захисників: дронів, РЕБів, ліків, термобілизни, генераторів, запчастин для авто та багато чого іншого. У 2024 році волонтерською діяльністю ГО зібрала понад 2 млн грн на підтримку фронту, які перевели у потрібну техніку. Цьогоріч на аукціоні “Крок до перемоги” виручили майже 900 тис. грн.
Ще один напрям — освіта та розвиток учасниць ГО. А також культурні проєкти. Наприклад, жінки спільноти вчилися збирати дрони спільно зі школою БпЛА “Чорний ворон ІФ”, а спільно з хабом “Хартія” проводяться Кіноклуби. Крім того у “Дружині воїна” створили молодіжний підрозділ, до якого увійшли діти військових, ветеранів і полеглих захисників — покоління, що виросло під час 11 років війни. У межах ініціативи підлітків безкоштовно навчали кібербезпеки та IT.
Зустріч з акторкою фільму “Жива” Ольгою Комановською. Фото з архіву організації
Також спільна надає можливість соціальної інтеграції та зайнятості. Жінки можуть долучитися до соціального проєкту “Кав’ярня 4.5.0”. У цій віртуальній кав’ярні учасниці готують домашні торти, сирники, мафіни, горішки та іншу випічку на замовлення або для благодійних ярмарків. Усі зібрані кошти спрямовують на підтримку ініціативи, започаткованої дружинами військових ще у 2019 році, — привітання дітей полеглих героїв з днями народження. Разом із комунальним закладом “Дім воїна” в Івано-Франківську ГО влаштовує для цих дітей свято в боулінгу та солодке частування.
А соціальний проєкт “Вільна мама” пропонує жінкам тимчасовий догляд за дітьми у спеціально облаштованому дитячому просторі. Тут з малечею від 2 до 10 років працюють педагоги та волонтери. Це дає змогу жінкам на кілька годин залишити дітей і вирішити особисті справи. Для дружин військових послуга є безкоштовною.
Валентина Дречевич, педагогиня, членкиня ГО “Дружина воїна”, кураторка проєкту “Вільна Мама”, на ярмарку з дітьми. Фото з архіву організації
“Наша спільнота дає відчуття розуміння та дозволяє жінкам відчути, що вони не самотні, що є коло людей, які їх розуміють і готові підтримати. Але сучасні дружини воїнів — це не «ті, хто в тіні», а активні учасниці життя країни. Їхні досвід, сила і голос важливі для побудови нової культури підтримки ветеранів і родин військових, у якій немає поділу на «він воює, а вона чекає», — є спільна боротьба і спільна відповідальність”, — каже Тетяна Фреїшин.
А учасниця ГО Богдана Шамотайло впевнена: держава і суспільство мають стояти поруч із цими жінками та родинами військових. Йдеться не лише про моральну підтримку — а й про елементи національної стійкості: соціальні програми, доступ до психологічної допомоги, робочі місця для дружин військових, можливість дітям отримати адаптовану освіту. Це не “після війни”, це “під час війни” — бо ми живемо в ній сьогодні.
“Ігнорування цих тем — це шлях до розколу. Коли родини воїнів залишаються сам-на-сам зі своїм болем, а суспільство втомлюється чути про війну — народжується байдужість. А байдужість — це те, чого прагне ворог. Вона підточує єдність, сіє поляризацію, роз’єднує тил і фронт”, — наголошує Богдана Шамотайло.
Саме тому дружини воїнів говорять про це сьогодні. Не про себе, а про спільну відповідальність. Прагнуть, щоб держава бачила в них не лише “тих, які чекають”, а активних громадянок, які працюють, волонтерять, створюють ініціативи, виховують дітей у любові до України.
“Бо наша сила — це сила тилу. І коли суспільство це визнає, ми всі стаємо сильнішими”, — переконані учасниці “Дружини воїна”.
