Реабілітаційний центр “4.5.0. Прикарпаття” готовий до відкриття на 90%.
Про це розповіла проєкт-менеджерка майбутнього реабілітаційного центру для ветеранів війни “4.5.0. Прикарпаття” Юлія Парцей.
За словами дівчини, це ідея її дядька Олега Перегуди (маминого рідного брата, уродженця Пійла), котрий, прийшовши з АТО, вирішив таким чином допомогти своїм побратимам реалізуватися у суспільстві. Його підтримувала дружина Василина, яка є реабілітологом.
Проте 24 лютого 2022 Олег пішов воювати, а 14 червня загинув на Донеччині. Його ідею взялись реалізовувати дружина Василина та племінниці — Юлія і Ольга з чоловіком Тарасом. Василина як ерготерапевт відповідає за медичну складову надання послуг, Ольга — за комунікації та СММ, Тарас — за ремонтні роботи, а Юля як фінансист — за документацію та проєкти, повідомляють “Вікна”.
«Ми четверо є таким кістяком, але ще багато людей «за кадром» — це комунікаційниця Софія, Ірина — грандрайтер (той, хто шукає гранти). Також достатньо добрих людей та партнерів збоку, які підкажуть, спрямують, чи виділять кошти на реалізацію задуманого. Багато закордонних партнерів. Rotari Club (Данія) — це міжнародна благодійна організація, завдяки якій ми облаштовуємо центр меблями. «Goodvalley» (також заснована данцями) допомогла виконати електромонтажні роботи. Діаспора українців у США (USDA) пообіцяла нам фінансування спортивного майданчика. «Громада» — українська газета в Чикаго нещодавно перевела гроші, які ми потратили на монтування стель. Також закінчуємо кухню, техніку до якої оплатив чеський фонд. Зараз подались на грант, щоб, вигравши його, закупити медичне обладнання. Закінчуємо другий етап гранту від українського ветеранського фонду. Він пішов на внутрішні інженерні мережі — водопостачання, водовідведення, каналізацію, опалення, систему кондиціонерів, пожежну безпеку і сантехніку».
Юля пояснює, що для того, аби центр запрацював, потрібні гроші, вони необхідні для оплати матеріалів та ремонтних робіт. Тому якщо хтось щось профінансує чи купить, то зекономлені на цьому кошти автоматично спрямуються на щось інше.
«Наприклад, нам на волонтерських засадах зробили безкоштовно сайт центру, а це зараз недешево. Лінолеум та плиту підприємства передали безкоштовно. Дехто робить знижки. Тому десь тридцять відсотків ми уже зекономили. А витратили майже за рік приблизно п’ять мільйонів гривень, і це тільки на перший поверх».
Співрозмовниця зазначає, що почали своє втілення восьмого серпня минулого року, а у вересні 2024 планують прийняти перших ветеранів. Другий поверх поки довелось заморозити через брак фінансів, бо зараз важливо знайти спонсорів, що допоможуть щомісяця покривати зарплати постійним працівникам.
«Ми взяли практично столітню закинуту будівлю — колишній водозабір «Хотінь». Почали з даху та стін, пізніше перейшли до внутрішніх робіт. Нам довелося заново проводити світло, інженерні мережі, водопостачання та водовідведення, пожежну безпеку, опалення, виконати роботи з утеплення. А це перш за все довга процедура з документацією та погодженнями. Зараз ми на фінальному етапі — закінчуємо інтер’єрні речі: прибиття плінтусів, прикручення розеток, встановлення датчиків відеонагляду тощо. 26 червня змонтували меблі, але розуміємо, що нам потрібно ще їх докупити. Плануємо тут не тільки фізичну реабілітацію, а психологічну та соціальну. Майстер-класи, тренінги (співпрацюємо з місцевим Центром зайнятості), щоб у майбутньому наші відвідувачі могли працевлаштуватися».
Далі, каже Юлія Парцей, планують облаштовувати територію, щоб вона була придатна для людей на колісних кріслах та протезах (тобто інклюзивна). Облаштувати спортивний майданчик для футболу, волейболу — мультиспорт, як у школах (частково є на це фінансування). Ставок для риболовлі, апітерапію, адже мають вулики. На весну хочуть розпочати будівництво модульних будиночків, щоб в перспективі військові з сім’ями могли залишитись на кілька днів. Прагнуть зробити центр відкритим для всіх, хто служив чи приїхав у відпустку, щоб людина могла або пройти весь курс, або ж скупатися в річці, попити кави чи зайнятися з дітьми спортом. У «Теплому місті» (м. Івано-Франківськ) проходять менторську програму, часто вони підказують гранти.
«Нещодавно ними була організована зустріч із ветераном, майбутнім учасником проєкту «Холостяк» Олександром Будьком (позивний «Терен»). Він презентував книжку «Історія впертого чоловіка». Ми мали можливість десь три хвилини поспілкуватися, бо охочих було багато. Але за цей час він встиг нам підписати свою книгу (її та книги авторства інших військових, зокрема Валерія Маркуса та Павла Вишибаби, поставимо у бібліотеку закладу), а ми — розповісти про втілення такого задуму і запросити в гості. В результаті обмінялися контактами, і десь після відкриття ще раз нагадаємо про себе, бо сам Олександр проявив свою зацікавленість центром. Я за ним спостерігаю у соцмережах і мені імпонує його жага до життя, незважаючи на втрату ніг, а також бажання розвиватись та бути корисним суспільству».
Дівчина розповідає, що відчуває присутність та допомогу самого дядька-Героя. Час від часу він їй сниться, здебільшого це дитячі спогади. Коли у команди відчай, бо немає грошей, хтось обов’язково подзвонить і запропонує допомогу.
«Думаю, Олег з небес спостерігає за своїм дітищем і сприяє нам. А також сподіваюсь, що пишається. Слід зазначити, що багато його побратимів та друзів допомагають і грантами, і фінансово, і фізично. Ремонт — це складно, бо це постійні витрати, на які десь треба взяти гроші. Але коли перший ветеран переступить наш поріг — це будуть нові виклики, а з ними і вдосконалення. Адже нам важливий фітбек від тих, для кого стараємось».
