Ректор ІФНМУ Микола Рожко: «У мене ніхто ногами двері не відкриває, і не буде»

Колишній чемпіон України з біатлону, він, здається, і нині біжить якусь свою трасу, час від часу відстрілюючись від недругів. Рожко
Сьогодні у «Репортері» – Микола Рожко, ректор Івано-Франківського національного медичного університету (ІФНМУ).

– Пане Миколо, судячи з інформпростору, в університеті все чудово, принайм­ні зовні. Але ж є негаразди?

– Ага, ви зараз напишете, а потім до мене прийде прокуратура. (Сміється) По-перше, тримають за руки різні контролюючі органи. Постійно ходять. До вас, напевно, теж.

– Ні, ми галасливі, а ще в нас нема грошей. А у вас є.

– Так, перед новим роком мали велику перевірку від інспекції праці. Їх було десь 10, перевіряли відділ кадрів, умови праці, бухгалтерію. Десь два тижні сиділи, знайшли на 340 грн штрафу.

– Два тижні, 10 людей, 340 грн – це сильно. Ще хто був?

– Зараз є соцстрах, уже тиждень. Потім, напевно, буде КРУ. Перед тим була рахункова палата, постійно буває прокуратура. Вони відкрили кримінальне провадження щодо іноземців, ніби ми їх неправильно переводили зі сходу. Усі документи ми їм надали, нехай розбираються. Ми ж перевели 800 студентів з Донбасу!

– Так, я знаю. Ще не пошкодували, що перевели?

– Звісно, ні. Хоча, ви б знали, скільки я маю з тим проблем у місті. Не з іноземцями, з місцевими активістами.

– Тобто?

– Вони були тут, хотіли впливати на видачу іноземцям запрошень на навчання. І контролювати, де вони перебувають після навчального процесу.

– Ого, та це ж расизм, а які саме активісти?

– Я їм так і відповів: якщо ви знаєте якесь інше слово, то скажіть. Та неважливо, які активісти. Але ми представляємо державу Україну. І коли на сході виникла біда, то ми показали усьому світу, що ми цих дітей забрали, не кинули там. І, до честі, лише один або два потім від нас перевелися – решта лишилася. Це показник рейтингу вишу.

– А чим закінчилася історія з активістами?

– Нічим. Набрали на 200 людей більше. Я нікому не дозволю впливати на роботу університету, краще піду з посади.

Для чого я все це терплю? Навіщо ми тримаємо міжнародний відділ, факультет підготовки іноземних громадян, проректора, декана, його заступників, куратора в кожній групі – навіщо? Та бо без них я буду такий самий батрак, як багато інших вишів. Я це не приховую. І не на власну кишеню працюю – на університет. Іноземці дають нам фінансову незалежність і можливість розвиватись.
Відкрию секрет, ми радо запрошуємо всіх, але нині більшість студентів – із Індії. Навіть мали протест від одного з посольств країн Ближнього Сходу. З дозволу міністерства адаптували один із гуртожитків на Пасічній, зробили там індійцям усі умови.

– Скільки зараз іноземців навчається?

– Приблизно 1400. Українців – 6400. Ще є інтерни, післядипломна освіта. Загалом за рік навчання проходять десь 14 тисяч. А з тими, хто працює, – 17 тисяч людей.
І я вам скажу цікаву річ. На іноземцях університет заробляє 140 млн грн. А на всіх інших – 80. Якщо їх не стане, нам не буде чим платити за тепло, обладнання, ремонт, зарплату – яка тоді наука?

– А вчаться вони добре?

– По-різному, як і наші. І ми не тримаємо їх лише через гроші. За цей час близько 500 були виключені. Є навчальний процес, кожен має виконувати своє.
Ми від держави отримуємо 30 млн грн на рік. А податків платимо – 60 млн. І це в місцевий бюджет.
Фонд зарплати в місяць – 17 млн грн. Минулого року люди мали чотири премії: до Різдва, Великодня, Дня медика і Дня університету. Всі – я не роблю різниці між ректором і прибиральником.

– Якими є загальні цифри за рік?

– Бюджет університету за той рік склав 260 млн, цьогоріч – 300 млн грн. Коли я прийшов ректором, мали понад 30 млн боргів.
Ми навіть маємо можливість тримати вільні кошти на депозиті. Заробили так 16 млн. Вклали їх в обладнання, премії, доплати, ремонти.
За рік захистили сім докторських і 37 кандидатських, перейшли історичний рубіж – у нас тепер понад 100 докторів наук. Кандидатів – 480. 370 доцентів.
Та я можу будь-кого повести у свій кабінет на факультет і показати 40 дипломів кандидатів і докторів наук. Це для кого? Що їм усім сказати? Замість говорити – та встань зі мною поруч і зроби. Або приходь хоча б на один день до мене зранку, попрацюй зі мною, подивись, чи я набиваю кишені, чи роблю щось для України.

– Ну, чесно, на один день будь-хто може показати бурхливу діяльність.

– Мене люди щодня бачать, збрехати не дадуть. У нас є студентський парламент, профком, інші організації. Їхні представники раз на рік проводять зі мною цілий день. І я нічого не підстроюю, нікого не вибираю, вони все вирішують самі. Останнього разу їх було 12.

– 12 людей ходили з вами цілий день?

– Так, я їм дав спеціальний автобус. Якщо в центрі, то ходили, як десь на об’єкти, то їхали. Позатого року вони у півчетвертої здалися, кажуть, Миколо Михайловичу, ми більше не можемо.
Вони приходять ранком, я їм даю пошту, вони дивляться листи, рішення, я питаю: як би ви дивилися на це, що б ви зробили тут? Їдемо по об’єктах. Я нічого не під­строюю, мені того не треба. В мене й сьогодні не лише зустріч з вами. У нас зараз робиться багато на різних базах: анатомія, біологія, біохімія, фізика, бібліотека, спорткомплекс, віварій, стоматкорпус, усі три гуртожитки і ще в Яремче є об’єкт. Ви б бачили, які ми робимо зараз кафедри – я можу все показати!

– Ні, дякую, справді, в мене теж купа іншої роботи.

– Минулого року нам вдалося відкрити три нових сертифікованих лабораторії – не просто зробити ремонт і купити обладнання, а ще й акредитувати. Відкрили чотири спецради – це органи, які мають право надавати вчені звання. Нині в нас вже є дев’ять сертифікованих лабораторій – вони мають право проводити офіційні дослідження, за результатами яких можна захищати ди­сертації. Це не якісь там ліві, а акредитовані державою.
Недавно купили за 1 млн грн американський аналізатор – він дає до 66 показників. Апарат на мікробіологію – теж понад мільйон, апарат на полімеразні реакції… Зараз для дитячої обласної лікарні спільно купуємо апарат для хлопців, які мають іти в армію, систему для визначення ортопедичних проблем. Хочемо зробити абсолютно нову кафедру в інфекційній дитячій лікарні. Планів багато.

– Плани це добре. Але у вас скоро вибори?

– Так, 14 лютого почнеться конкурс на ректора ІФНМУ. Я відпрацював майже сім років, 14 квітня закінчується контракт. За два місяці до того претенденти можуть подавати заявки. З 14 квітня два-три тижні хтось (не я, так заведено, зазвичай міністерство призначає першого проректора), виконуватиме обов’язки ректора. А тоді вибори.

– Не знаю, може, дурне питання – будете балотуватись?

– Якби це не було справою честі, то, може, й не пішов би. Але сім років тому люди мені довірили, я їх не можу підвести.
Я сім років робив свою роботу. Хай люди оцінять, чого ми досягли або не досягли. Але я точно не буду перед кимось падати чи когось просити. Мені коли ще міністр Ємець підписував контракт, то сказав: «Якщо приїдеш додому, а місцеві князьки на другий день тебе візьмуть під ноги, то наберися мужності, приїдь до мене і напиши заяву».
Він специфічний був чоловік. Але в мене ніхто ногами двері не відкриває, і не буде.