-РЕКЛАМА-

РЕКЛАМА

Актуально зараз

-Реклама-spot_img

Ретро Франківськ: історія Меморіального скверу ФОТО

-Реклама-spot_img
spot_img

У 1980 році міськвиконком прийняв найвнадальніше рішення в багатовіковій історії міста Івано-Франківська. 

«Кладовище – ліквідувати! На його місці розпланувати сквер…», – йшлося у рішенні №84 від 27 лютого 1980 року.

Мова йшла про перетворення давнього кладовища на Меморіальний сквер зі збереженими 26-ма могилами діячів культури, революціонерів. Але зберегли лише десять. Цікаво, що два надгробка, які не перебували ні в яких списках, дійшли до наших днів, інформує Правда.іф.з посиланням на ПІК.

- РЕКЛАМА-

До слова, ймовірною причиною знищення могил у той час могло бути поховання 143-ох січових стрільців, а також учасників «польського» повстання 1831 р. та Січневого повстання (1863–1864 рр.).

Відомі особи, чиї могили втрачені:

  • Зеновія Бурачинська (Навроцька) — українська фолькльористка, мати Осипа, Андрія та Тит-Євгена Бурачинських;
  • Григорій Вегера — актор, заслужений артист УРСР;
  • Іван Гордієвський — митрат УГКЦ, архипресвітер капітули, настоятель катедри у Станиславові;
  • Осип Гробельний — український лікар та громадсько-культурний діяч, командир санітарного поїзда армії УГА під час українсько-польської війни 1918—1919 років;
  • Владислав Дзвонковський — польський публіцист, учасник Січневого повстання 1863 року, батько Йосифи (Юзефи) Дзвонковської;
  • Григорій Кичун — професор і директор Станиславівської української гімназії;
  • Григорій Онуферко — адвокат, підпрокурор;
  • Ігнатій Полотнюк — диригент катедрального хору, укладач збірників церковних пісень;
  • Осип Сорохтей — український художник;
  • Шахнович Андрій — український педагог, громадський діяч;
  • Миколай Болоз-Антоневич — польський поет;
  • Зиґмунт Мрочковський — лікар міського шпиталю.

У соцмережі виклали допис Yaroslav Iustus із підписом “Цвинтар біля готелю “Надії”. В процесі руйнації”. Аматорські світлини датовані 1982 роком: 

263406802 471812777791437 3170087378958964040 n scaled
263425537 471812171124831 4249583891270224829 n scaled
263475683 471811961124852 829817671400819183 n scaled
263516083 471811834458198 1699931078121971924 n scaled
263526512 471811681124880 5280071333617220024 n scaled
263542035 471812831124765 1552158495196401629 n scaled
263544584 471811914458190 1551676601803797892 n scaled
263640739 471812691124779 5385800026202463594 n scaled
263673092 471812124458169 1576112651329635470 n scaled
263779405 471812581124790 5051364945210252457 n scaled
263782301 471811614458220 4876550038092383265 n scaled
263796151 471811491124899 1166956542286028696 n scaled
263833896 471812021124846 7250864589046120590 n scaled
263876990 471812464458135 1090288175596516884 n scaled
264014774 471811447791570 4314797045179788208 n scaled
264029871 471811547791560 6080785747997048651 n scaled
264083243 471812067791508 3493891659510500297 n scaled
264097844 471812217791493 3013957514016719245 n scaled
264122286 471812524458129 8614820679189976244 n scaled
264165322 471811867791528 3274059743459785971 n scaled

До теми 

Міський цвинтар був розташований біля колишньої Тисменицької дороги. Він був закладений ще 1782 року, коли місто ще перебувало у межах фортечних мурів. Цвинтар був на кілька років давнішим від варшавських Повонзок і львівського Личакова.

1941

Північна межа Сапіжинського цвинтаря збігається з межею Меморіального скверу: огорожа некрополя — це двометровий цегляний мур. Тут був головний вхід (фактично в’їзд, із ворітьми, нині тут — три муровані декоративні арки) на кладовище з адміністративною та технічною будівлями. Біля входу була ритуальна каплиця, спільна для трьох обрядів — римо-, греко- та вірмено-католиків. Західною межею була огорожа й будівлі фабрики братів Ясінських «Край» (нині — завод «Промприлад»; у радянський час забрав частину цвинтарної землі, пересунувши огорожу на кілька метрів). Вулицю А. Мельника проклали за незалежної України: її проїзна частина та обидва хідники (тротуари) — на місці поховань (також ділянка під торговельним рядом квіткового ринку).

Зі сходу мур цвинтаря (без хвіртки, з проламаною дірою) проходив приблизно на місці теперішньої осьової лінії вулиці С. Бандери (за Польщі — вулиця Л. Желіговського, за совітів — В. Куйбишева), яка до реконструкції в 1970-х роках мала ширину 6 метрів. Західна частина кладовища була непрестижною через віддаленість від центрального входу та підмоклий ґрунт, а на східній, підвищеній, ховали заможніших мешканців міста, були дорогі пам’ятники. Колись за місце на цьому цвинтарі платили за кожне десятиріччя.

Поховання на цвинтарі були вишикувані в ряди, заповнюючи поля, сектори та підсектори, які мали свої номери. Між полями поховань у напрямі схід-захід пролягали доріжки, водночас територію кладовища перетинали спрямовані у південному напрямі алеї, доступні для проїзду транспорту. Офіційних назв алеї не мали, їх називали відповідно до визначних пам’ятників чи поховань – “алея Легіоністів”, “алея Повстанців”, “алея Гіллера”, “алея Хованців”, “Головна алея”, “Каштанова алея ”, “алея Єзуїтів”, “алея Вертха”, “алея Волянських” тощо. Західна частина кладовища вважалася непрестижною через віддаленість від центрального входу та підмоклість ґрунту, зате східні дільниці вражали розкішними надгробками – тут ховали найзаможніших міщан.

НОВИНИ НА ЦЮ ТЕМУ

-Реклама-

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

купити iphone 15 Pro у Львові, ціни в Україні