Добігає кінця багаторічна робота над історичною драмою “Довбуш” – прем’єра одного з найдорожчих українських фільмів готується на День Незалежності цьогоріч. Картина мала вийти в прокат 2020 року, але завадила пандемія.
Вихід фільму перенесли на травень 2022 року, та тоді на перешкоді стала війна.
З того часу режисер Олесь Санін пережив евакуацію своєї родини закордон та втратив на війні майбутнього зятя – під час боїв за Бахмут цього травня загинув наречений його старшої доньки, пише УП Культура.
Нині велика частина команди фільму перебуває у ЗСУ і допрацьовує фільм у нечастих відпустках. Зокрема, і головний оператор “Довбуша” Сергій Михальчук доїжджає на кольорокорекцію з фронту.
Поки фільм готували до прокату, його вже встигли розтягнути на цитати, які використовували на бігбордах та інтернет-мемах. І навіть назвали іменем Олекси Довбуша 68-му окрему єгерську бригаду ЗСУ.
У фокусі режисера Олеся Саніна – історія братів Довбушів та повстання карпатських опришків, що відбувалося на кордоні нинішніх України, Польщі та Угорщини майже 300 років тому. Санін говорить, що знімав історичний фільм про свободу з новим поглядом на україно-польські стосунки тих часів. А не переказував радянський міф про розбійника, який “у багатих краде – бідним віддає”.
Редакторці УП.Культура Тетяні Пушновій режисер “Довбуша” розкрив деталі роботи над фільмом. Також Санін розповів, чому цього разу не знімав “фестивальну” картину і не наслідує в своєму фільмі школу поетичного кіно, до якої його зараховували кінокритики.
Харизматичні кіно-Карпати і їх музика
– Ви сказали “свої гори” і нагадали мені відчуття, з яким я дивилась зйомочні матеріали фільму – я шукала в них ті харизматичні Карпати, які пропонувало нам українське поетичне кіно і не знаходила. Натомість я знайшла ті Карпати, в яких прямо зараз хочеться бути, хочеться в них дихати. Де ви знімали це?
– Ми дуже довго і ретельно шукали місця для зйомок. З оператором Сергієм Михальчуком ми ще з дитинства багато подорожували Карпатами. Є багато місць, які надихають нас знімати
На щастя знайшли ці дикі гори де є відчуття вічності. Основна велика локація – Свидовець, де історично відбувалися події. Ще, звісно, це Ясіня, Криворівня, Бубнище.
Але в багатьох місцях забагато цивілізації, туристами витоптані автобани та гори сміття. Там можна знімати, лише дуже-дуже обмеживши кадр або й взагалі неможливо.
Тому нам довелось піднятися високо в гори – майже на рівень з Говерлою і там збудувати основну декорацію. Це було непросто і це з’їло багато грошей. Але, я сподіваюся, це все якраз заради того, про що ви говорите – це ті гори вільні, де можна і вільно жити, і заховатися від ворога, і вправно воювати. Я думаю, що після фільму прийдеться спеціально робити довідник по місцях зйомок.
Але це і справді не ті місця, де знімалися головні фільми поетичного кіно, які ми знаємо і любимо: “Тіні забутих предків”, “Гори димлять”, “Камінний хрест”. Хоча привиди Параджанова, Леоніда Осики чи Юрія Іллєнка, звичайно, бродять довкола нас.
 |
| Кадр з фільму “Довбуш” |
Ми були на їх локаціях. Ми любимо ті гражди і полонини. Але ми з Сергієм Михальчуком та Аллою Загайкевич (композиторка фільму – ред.) сказали один одному – ми повинні шукати свій шлях, свою історію, нашу історію серця і любові до цієї землі, до цих гір.
Проте привітики майстрам ми передавали. Люди, які люблять поетичне кіно, побачать там формальні і неформальні його ознаки. Та наше кіно сучасне, і, якщо хочете, з сучасною поезією, а не наслідування певної кіношколи.
 |
| Фото з особистого архіву Олеся Саніна |
– Як ви працювали з гуцульською говіркою? Чи зрозуміє глядач з Дніпра чи Одеси мову Довбуша?
– Відтворення діалекту – це серйозна проблема для такої картини. Бо це більше історія фестивального кіно, наприклад “Памфіру” вдалося відтворити діалект.
Але “Довбуш” – фільм для широкого кола глядачів, їм буде важко і відстежувати події фільму, і читати субтитри. Тому ми дещо адаптували теменну гуцульську говірку до сучасної української мови. Та й Довбуш тоді говорив інакшою мовою, ніж зараз говорять гуцули.
Безперечно, елементи гуцульської говірки залишились, залишилось звучання, ритмика, навіть порядок слів. І на майданчику, і зараз на озвучці ми продовжуємо за це боротися – в мене актори дуже в цьому принципові.
Ще у нас є біда одна. Ми ж зіграли фільм, де польські персонажі говорили польською мовою, рідною. В нас звучить і румунська… сподівались інтелігентно зробити субтитри українською. А зараз, за вимогами Держкіно, має бути все озвучено українською мовою…
– Ви згадали за акторів, які боряться за гуцульський діалект на озвучці. Це актори франківського театру Франка?
– О, Франківський Драмтеатр – один з кращих акторських театрів сьогодні, там дуже-дуже хороша трупа!
Звісно, не всі актори фільму звідти. Але одна з головних ролей Івана Довбуша саме у франківця, це буде дебют Олексія Гнатковського в кіно. Це великий актор, після прем’єри фільму він буде відкриттям для багатьох!
Взагалі, всі актори в “Довбуші” неймовірні! І виконавці головних, і епізодичних! Як вони працювали над фільмом, як вчили всі ці бої, всі нюанси вимови!
 |
| Кадр з фільму “Довбуш” |
В моєму фільмі є і зірки шоубізнесу і навіть футболу в епізодах – будуть подарунки для глядача. А от чи впізнають їх – не знаю.
В мене було постійне бажання дати ще якусь можливість розвитку історії, драматичних сцен, драматичного навантаження. З цього можна робити серіал чи спін-оф – точно ці розмови будуть. Але вже без мене.
– А в івано-франківському театрі Франка буде постановка “Довбуша”?
– За моїм сценарієм навряд, але його керівник Ростислав Держипільський вже давно точить зуби, він навіть акторське кафе в театрі назвав “Довбуш”.
Частину декорацій фільму, точніше декорацію корчми в горах, ми розібрали і подарували в театр Держипільському. Може вона стане ще однією малою сценою театру Франка десь в горах. Коли він відбудує цю гражду-театр, я йому пообіцяв, що там поставлю Шекспіра. Бо це корчма працює як театр “Глобус” Шекспіра.
Це окремий атракціон, який дуже багато що пояснює про це коло гуцульське, про цей аркан, про ватру, яка всередині живе і не мусить згаснути. Це мій маленький план на експериментальний театр після перемоги.
