Згадувати про ці події неймовірно боляче. Адже вони стали глибокою раною в душі кожного українця…
Рік тому ми дізналися про трагедію в Бучі — місті-супутнику Києва, де окупанти влаштували масові вбивства і катування місцевих жителів. Злочини, скоєні російськими військовослужбовцями на Київщині, стали найжорстокішими актами терору проти цивільного населення в світі, геноцидом у найжахливішому сенсі цього терміну. Словами неможливо передати жах, який тут відбувався під час окупації міста — тортури, зґвалтування, повішення, спалення живцем, розчленування тіл… Розумом неможливо збагнути і пояснити мотиви оскаженілих нелюдів-катів, які чинили цей гріх проти людства. Серцем не можна буде ніколи пробачити тим, хто називає себе зараз росіянами, дикість їхніх одноплемінників-військових злочинців…
Цивільних окупанти почали безжально розстрілювати ще на початку березня. Військовослужбовці країни-агресора влаштували катівні, де спершу знущалися з місцевих мешканців, піддавали їх різним тортурам, а потім вбивали з вогнепальної зброї чи в інший, більш дикунський спосіб.
Згідно з офіційними даними на серпень минулого року, одна тільки Бучанська громада заплатила за волю та незалежність рідної землі життями 458 вбитих під час окупації. Європа не бачила нічого подібного з часів Другої світової війни. Жертв розстрілів у хорватському Вуковарі в листопаді 1991 року було вдвічі менше, та й вбивали серби не катуючи, що жодним чином не применшує їхнього злочину, проте дає можливість уявити рівень озвіріння росіян.
Нині під терміном «Бучанська різанина» розуміємо не тільки події в Бучі, а й у Ірпені, Гостомелі, Мотижині, Макарові, Бородянці та інших населених пунктах Бучанського району Київської області, де було зупинене просування ворожих військ на столицю та згодом виявлено масові поховання закатованих. За 33 дні окупації понад 1400 смертей, із них 37 дитячих. Понад 175 людей знайдено в братських могилах і камерах тортур. 9000 російських воєнних злочинів. Це шокуюча ціна свободи та мирного життя, яку заплатили бучанці, вимагає екзистенційного переосмислення. На моє переконання, після подій у Бучі кожен, хто схвалює чи намагається виправдати дії росіян, хто захищає ворожу ідеологію «русского міра» чи церкву окупанта, яка благословляє катів, — є співучасником злочинів проти людяності.
Після вигнання окупантів з Київщини, міста-герої Буча, Ірпінь та Гостомель стали символами злочинів росіян. Дії Збройних Сил України зі знищення ворогів стали ще більш вмотивованими, а будь-які переговори з рф втратили сенс. Україна ніколи не забуде геноциду в Бучі і обов’язково помститься за кожного, хто загинув лише через те, що був українцем.
