Андрій «Джим», молодший сержант, командир відділення 102 окремої бригади Сил ТрО ЗСУ Івано-Франківщини, родом із села Підвиння Рогатинського району Франківської області.
До війська прийшов добровільно в березні 2022 року, у момент, коли сумнівів уже не залишалося: потрібно брати відповідальність і ставати в стрій, пише Правда.
— Моє завдання просте й складне водночас: бути командиром, — каже Андрій. — Відповідати за людей, за рішення і за наслідки.
Говорячи про героїзм, він не говорить про себе. Натомість згадує побратима — старшого сержанта з позивним «Адєса».
Під час надзвичайно складної евакуації пораненого бійця противник зробив усе, аби зірвати порятунок: евакуаційні шляхи були заміновані, по групах працювали міномети, артилерія, FPV-дрони та «мавіки» зі скидами.
Одну з евакуаційних машин знищили. Кілька спроб дістатися до пораненого не дали результату. Ситуація ставала критичною. І тоді було ухвалене рішення, яке межувало з самопожертвою.
— Прийняли дуже ризиковане рішення — прориватися напролом, — розповідає Андрій. — «Адєса» на одній машині фактично прокладав дорогу іншій. Його автомобіль прийняв удари на себе, і це дало змогу врятувати пораненого. Евакуація вдалася. І з «Адєсою» все добре.
Коли мова заходить про те, чи варто йти служити, Андрій не дає простих відповідей.
— Це складне питання. Звичайно, всім страшно. Але наше завдання не втратити державність, за яку мільйони людей проливали кров. Попри всі складнощі, потрібно робити вчинки й ухвалювати рішення, за які не буде соромно ні перед дітьми, ні перед власною совістю.
Він визнає, що є рішення, які демотивують, є речі, що здаються нелогічними й болючими. Але навіть у цьому є межа, за яку не можна заходити.
— Ми не маємо права розслаблятися, зневірюватися й опускати руки. Бо це боротьба на виживання. І ми мусимо вистояти.
За матеріалами 102 бригади ТРО
️ Група комунікацій Івано-Франківського обласного ТЦК та СП
