Перша картина, яку вирізьбив Василь, коли повернувся додому з фронту, — янгол та знищене місто. Перероблений на свій лад біблійний сюжет з молитви Ісуса в Гетсиманському саду: «Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене. Та проте, — не як Я хо́чу, а як Ти»
Василь витримав випробування на Донеччині, але багато його побратимів не вижило. Чоловік дивується, як це вдалося йому та відчуває, наче янгол та Бог охороняли його тоді — у страшних боях — і направляють тепер, після повернення.
ШоТам побували у майстерні різьбяра та поговорили з ним.
Все життя — з деревом
До майстерні Василя Семка їхати близько 2 годин з Івано-Франківська, вона у Перегінському — на горизонті гори. Чоловік зустрічає мене біля зупинки автобуса — міцної статури, посивілий. За сонячними окулярами я поки не бачу його блакитних очей.
Йдемо до майстерні — одразу відчувається різка зміна: на вулиці спекотно, обід, а тут — прохолодно, тихо, пахне деревом. Тут повсюди мистецтво, закінчені і незакінчені роботи, стружка, інструменти — їх взагалі море, ескізи, спроби, рами.
У Перегінському майже всі займаються деревом, але більше лісозаготівлею. А Василь обрав для себе художнє різьблення. Каже, дивиться на шматок деревини і вже знає, що з нього вирізати. Чоловік не вчився цьому ніде, художньої освіти теж не має, але створює різноманітні скульптури та картини з дерева.
Вперше за різьбярський інструмент Василь взявся у 14 років, і відтоді робота з деревом була з ним все життя. Тато Василя лісоруб, в юності Василь теж працював на лісозаготівлі — їздив і Карпатами, і Росією. Поки в Красноярському краї не повідморожував собі руки й ноги — сказав, що все, більше туди не поїде. Та зустрітися з «рускім міром» чоловікові таки доведеться — за роки, на Донеччині, в час повномасштабного вторгнення.
«Спробуй зробити»
Василь каже, ще підлітком пішов до майстра — це не було класичне навчання, майстер просто показав, як він працює. Тож хлопець надалі пробував сам — опановував інструменти, через недосвідченість міг порізатися, але не здавався.
Коли Василь вперше поїхав до Києва продавати свої роботи — це було після армії, то на Хрещатику його заарештували і привезли до відділку тодішньої міліції. Хлопець пояснив, що просто хотів продавати свої роботи, поліціянти здивувалися, що він пішов не на Андріївський узвіз. Тож Василь вирушив туди, каже, люди доволі активно купували його роботи.
Різьбяр працює з різним деревом: дубом, кедром, липою. Каже, у липи хороша пластика, з неї можна вирізьбити практично будь-що, вона добре піддається.
— До всього доходив своїм шляхом. Це практика. Є інструменти, які «вигадав» сам, а потім побачив, що за кордоном вони існують. Я ж дійшов до цього з досвідом. Був один чоловік, казав: «Якщо б я мав стільки інструментів, як ти, то теж таке б зробив». Я тільки сказав: «Ну то спробуй».
Звісно, майстерність різьбяра можна виміряти тим, що з мінімальним набором інструментів він може зробити чудову роботу. Але кожен інструмент призначений для чогось, пояснює Василь — є тонші, гостріші для дрібних деталей, є важчі, ширші.
У його колекції є і саморобні стамески, а є й ті, які купував на закордонних аукціонах — фірми, яка їх виготовляла уже 100 років не існує, а інструмент продовжує служити. Хоч і в українських Карпатах.
Війна та опришки
На противагу популярній мисливській тематиці, підставкам під трофеї, Василь цікавився релігійною, живою пластикою людей — каже, це надихало його все життя. Бачив якусь картину чи скульптуру і розглядав, думав, як воно зроблено, намагався втілити у дереві. Розповідає, що колись зустрів роботи Пінзеля і заглядав з різних боків, заходив за обмежувальні лінії, хотів знати, як воно зроблено — наглядачки музею спочатку відганяли його, але як дізналися причину, то дозволили подивитися.
Оця постійна допитливість і рухає творчість Василя — він, маючи достатньо досвіду, може опанувати деревину, яка й не призначена для філігранного вирізблювання. Наприклад, смереку — це доволі примхлива деревина, з нею працювати нелегко, каже різьбяр.
Саме з неї чоловік вирізьбив кілька незвичних дерев’яних фігур — він називає їх опришками. Каже, вони своєрідні, нашенські. Вирізьблює їх Василь без ескізу — просто бачить у деревині сюжет. Кожен опришок особливий — один з рибою, другий — з биком. Невеличкі замальовки з життя, та найбільше мене вражає композиція Різдво — де опришок тримає маля, поруч жінка, а смерека над ними перетворюється на зірку. Жодну з цих фігурок різьбяр не продає, каже, що рука не піднімається, вони мусять бути в нього. Він може в будь-який момент отримати за них кошти. Але опришки лишаються в майстерні.
А один з опришків пройшов з Василем війну. Носив його з собою завжди, у всі бої — уламок приніс з гори Сивулі. Каже, це громовиця, тобто в дерево потрапила блискавка. У Карпатах вірять, що така деревина має магічні властивості. Тож опришок став оберегом для Василя.
Янгол і знищене місто
На війну Василь пішов одразу, як тільки почалося повномасштабне вторгнення.
— Практично всі мої побратими загинули, пару вижили. Я чудом лишився живим і з трьома пораненнями. Тепер час від часу їжджу до лікарні на реабілітацію. Там маю змогу побачити і своїх побратимів.
Коли Василь повернувся до рідного села, односельчанин попросив його вирізьбити ікону — тайну вечерю. Чоловік спочатку сумнівався, але таки послухав і зробив картину. Каже, після війни було важкувато повертатися до такої роботи, але Бог допомагає.
Це була не перша робота після повернення, перша — символічний янгол та місто на Донеччині, де Василь воював. Каже, мабуть, янголи його оберігали, якщо він вижив у таких страшних боях. І додає: аж не віриться. Каже, подарує її до церкви. За те, що повернувся.
— Кожна моя робота неповторна. Ніякої картини не зробив абияк. Я роблю, щоб воно мені приносило задоволення, від душі. Усі роботи люблю — немає різниці, чи маленькі, чи великі. Усі вони з Божою любов’ю і Бог направляє мене в кожній.
До війни Василь також займався виготовленням меблів, зараз замовлень поменшало, але виробництво працює.
Більше читайте за посиланням.
