Отець Іван Рибарук відомий далеко за межами Криворівні, де він служить настоятелем церкви Різдва Пресвятої Богородиці.
Спільно з громадою отець перетворив курортне село на духовний центр Гуцульщини, куди їдуть з усієї України. Особливо – на Різдво і знамениту криворівнянську коляду. А цьогоріч громада села одностайно зробила рішучий крок – Різдво тут відзначатимуть разом з усім світом 25 грудня.
Інтерв’ю з отцем Іваном Рибаруком Курс опублікував у партнерстві з Фундацією Суспільність в рамках проєкту “Антитеза”, передає Правда.іф.
– Отче, це був просто шок для багатьох, це рішення про Різдво 25 грудня, що це зробила Криворівня – це ж такі українські культурні Атени, основний осід Гуцульщини, де пов’язана державність наша, врешті, один з великих коренів саме тут.
Так, бо музей Грушевського є тільки в Києві, у Львові та Криворівні, а це – наш перший президент.
– Як сприйняла громада – є ж багато людей, які звикли усе своє життя святкувати 7 січня?
Розказую, як це було: тут телефонний дзвінок від Марії Гаврилівни. Я називаю її “наш генерал”, колись поштаркою працювала, дуже освічена людина, старенька. Телефонує і каже (це ще було, може, 20 жовтня чи 19 жовтня): “Що, вже святкуємо Різдво 25-го?”. Людина старша, не молода, і я кажу: “Гаврилівна, чого?” – “Як чого? Епіфаній сказав”. – “А я ще не чув, добре, подивлюсь в інтернеті”.
І тут я глянув, що є рішення Синоду про те, що якщо громада сама вирішує і священник може відслужити Різдвяну службу 25-го, то це – добре! Це навіть не була моя ініціатива, якщо говорити про теперішню ситуацію. І потім взагалі чомусь уява така, що старші люди дуже тримаються за 7 число. Якраз – ні, бо старші люди пам’ятають, що 7 число було фактично нав’язане. Тобто якщо подивитись на календарі церковні і книжечки церковні, то там чітко написано “Різдво Христове – 25 грудня”.
Тому я вам скажу інше: що не те, як громада сприйняла, бо це не я вирішував, це громада дочекалася того, що нам офіційно дозволили 25 грудня по-людськи святкувати. Я 27 років на парафії: 25 грудня кожного року була Служба Божа в церкві, приходило людей багато, тому що для гуцула 25 грудня – це польське Різдво (колись так казали), днина неробітня, днина для молитви. Мало того, навіть деякі родини варили кутю 24-го ввечері.
Ми дозріли давно – це вже плід, який перезрів…
Вчора в нас була передача на обласному телебаченні, мене запросили, але я був в аудіорежимі (у нас не було світла, інтернет не працював). І перед тим якийсь священник говорив (не знаю, з якої єпархії): “У нас ніхто не буде святкувати 25 грудня”. А я думаю: “А чим ви тішитеся?”. Чому синод прийняв рішення про 25-те число? Щоб виявити реальну кількість громад, які хочуть переходити. Каже: “У нас ніхто не буде”. Чотири тижні ще до Різдва. Звідки ти знаєш наперед, що ніхто не буде? А чого не переходите, а чого не попробувати?
Особливість українського православ’я, на відміну від російського, в тому, що у нас – соборна правність. Взагалі, в православній церкві будь-яке рішення приймає єпископ, священник, парафіяни. Якщо єпископ не бере участі, саме рішення священника і парафіян є нелегітимним. Якщо єпископ і парафіяни без священника – знову нелегітимним. Якщо єпископ і священник прийняли рішення, а парафіяни – ні – нелегітимне.
– Божа трійця має бути.
Ця триєдність: єпископ, священник і парафіяни. Наша єпархія живе і пульсує, член синоду (тобто наш єпископ) брав участь у голосуванні, в прийнятті цього рішення – це рішення для всієї нашої української церкви. Священник хоче, люди хочуть – так робімо! Проведемо це служіння 25-го і порахуємо кількість людей в церкві, після цієї служби маємо дати звіт, скільки людей було.
Ніхто нікого не силує, не тисне – це виходить так, що виняток стає правилом – і все. І правило – нормальне, ми нормальні люди – хочемо святкувати з усім православним світом. Але чув спекуляції, знову ж таки, від священників, які обманюють людей, що 7 січня – це українське Різдво. Неправда. Українці Канади, Америки, Латинської Америки, Австралії, українці Європи православні – всі святкують Різдво 25 грудня.
Вселенський Патріарх Варфоломій, який бореться за Україну, який, на відміну від Папи, чітко каже, хто на кого напав. Справді мудрець вселенський – Патріарх Варфоломій. Ми з ним святкуємо Різдво чи святкуємо з бандитом Кирилом? Це все так просто. І це в людях наших мені подобається, що люди кажуть: ”Отець Іван, то ми з москалями чи зі світом?”. Сьогодні є реально так: є світ і є москалі.
Я багато років говорив про те, що в світі є дві церкви – московська і Христова. І мені дорікали, що там якісь єретичні тези висловлюю, а виявляється, що якраз єретичною церквою є московська, бо «рускій мір» – це вінегрет з псевдоправославія, псевдомусульманства, ворожбитства, екстрасенсорики і шаманства.
– Як ви підтримуєте свою паству в цей час, які знаходите слова, шляхи до їхнього серця? Тому що люди насправді розуміють, що війна ще не скоро закінчиться, тривожність і неспокій в суспільстві зростають?
Найголовніше – не лукавити з людьми і говорити правду. Я намагався робити це всі мої 27 років служіння на парафії – це, звичайно, не всім подобалось. То не так важливо – справа не в тому, щоб сподобатись, справа в тому, щоб говорити людям. І коли був період передвоєнний, коли кілька років, особливо два останні з половиною роки, багато говорив про нелад в нашій державі, про нелад з нашими людьми і про зомбування телеящиком – про все, що було. І багато людей нарікали на мене. Але коли почалась війна, то багато прийшли і сказали: “Отче, ми вам дякуємо. Ми були проти вас через те, що ніби занадто багато політики в церкві було. Насправді ми зрозуміли, що це була не політика, це було – життя”.
На огляд священник має бути такий пухнастий: “дорогі брати і сестри” – та й по всьому, а коли ти говориш чітко – людей це трохи шокує. Казали, що “завдяки вашій прямоті ви нас підготували до цієї реальності”. Тому в нашому селі немає зараз панічних атак, всі реально розуміють, як є. Намагаюся аналізувати ситуацію, не сиджу на Єдиному телемарафоні, навпаки – людям розказую, які є джерела в інтернеті, де можна брати правдиву інформацію, різносторонню – і військову, і політичну, і культурну. Я намагаюся тримати людей в руслі розумного християнства.
– З того, що ви сказали, що не приховували своєї позиції щодо московської церкви. І зокрема тут, на Верховинщині, за це до вас виникали з боку частини людей, які підтримували її, звикли до неї, скажімо, такі доволі неприємні й ворожі відчуття.
Це стосувалося не гуцулів, слава Богу, хоча кілька, може, осіб і було. До нас приїжджають дуже багато туристів… Приїжджало… Бувало, що за літо у нас було 5000 тисяч приїжджих. Звідки я знаю: кожній людині вручав образ Матері Божої Криворівнянської (втілення творчих задумів). Я таким чином бачу, скільки людей було. І, скажу чесно, що деякі туристичні гіди перестали привозити людей, бо їм це стало економічно невигідно, бо люди відмовлялися через мою нібито надмірну антимосковщину.
– Закономірну антимосковщину і природну проукраїнськість?
Взагалі, не треба слово “москва” так часто вживати, треба частіше вживати “Україна”. Тоді “москва” відсохне, як те, що прилипає до капців, – відсохне і саме відпаде. І так, було таке: мене деякі просили “менше політики”, а я – ще більше політики натискав. Бо я не міг дивитися на тих нещасних, зазомбованих жителів України зі Сходу, Центру, Півночі і Півдня – “всех этих русскоязычных нещасних” (я інакше це назвати не можу). Тому що нас змусили говорити російською мовою, нам повикручували руки, нас заморили голодом, нас повідстрілювали, поморили сибірами – і тому російська мова з’явилася в Україні. І тому, коли казали: 60% розмовляють російською – на жаль, це була правда. Скільки сьогодні – не знаю, але надіюся, що її буде ставити все менше. Не тому, що я проти російської, я – за українську.
Якщо ми втратимо самоідентифікацію, звичайно, ми втратимо себе. Це стосується, власне, не тільки мови, це стосується питання наших стосунків з московською церквою, стосується сьогодні і питання святкування Різдва Христового – зараз воно дуже активно обговорюється. Для мене сьогодні 7 січня – це єдиний інформаційний пласт з “рускім міром”. Ніяк не можемо цей крок – до Різдва 25 грудня – зробити. Я думаю, що зараз цей крок важливий саме в часі війні, бо час війни – це і час лікування.
