З кожним днем стає дедалі очевидніше, що рішення лідера Китаю Сі Цзіньпіна подвоїти свою «безмежну» стратегічну дружбу з Владіміром Путіним за лічені дні до того, як російський диктатор почав війну проти України, було найбільш небезпечною і короткозорою ставкою за всі 9 років його правління.
Якщо найкривавіший конфлікт з часів Другої світової війни закінчиться відступом російської армії, провалом чи його політичною відставкою, це може стати також найбільшою загрозою і для лідерства самого Сі, який готується до вирішального 20-го з’їзду Компартії в листопаді. Про це в статті для CNBC пише президент і виконавчий директор Atlantic Council Фредерік Кемпре. Геополітичні оцінки все ще говорять, що варто очікувати ретельно підготовлений з’їзд, який схвалить третій термін китайського лідера на чолі держави, або й навіть залишить його на посаді «до кінця життя».
Але провал Путіна будь-якого масштабу може «створити хімічну реакцію, необхідну для того, щоб лідери китайської компартії змінили рішення, сказав екс-прем’єр-міністр Австралії Кевін Радд. За його словами, контроль Сі Цзіньпіна лишається «всеосяжним», але він «не остаточний». Немає сумнівів, що лідер Китаю повинен обдумати наслідки путінського розорення. Під час своєї, напевне, найбільш важливої промови за довгу політичну кар’єру президент Джо Байден в Польщі відступив під підготовленого тексту і запропонував ціну, яку Путін повинен заплатити за його невиправдану, неспровоковану й злочинну війну проти мирних українців.
«Заради Бога, цей чоловік не може залишитися при владі», – сказав Байден.
За три дні до того в Брюсселі генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг назвав Сі Цзіньпіна поплічником Путіна.
«Пекін приєднався до Москви у підриві права незалежних країн обирати власний шлях. Китай забезпечив Росію політичною підтримкою включно з поширенням відвертої брехні й дезінформації», – сказав він.
Від виживання України залежить не менше, ніж майбутнє глобального порядку і те, хто його буде формувати. Настав час світовим демократіям перетворити свою реактивну відповідь на путінські виклики в проактивне прийняття стратегічних можливостей. Провал Путіна в Україні може скасувати авторитарний наступ у світі, похитнути стратегічну спільну мету Москви і Пекіна, а також викрити лицемірство, яким просочені глобальні амбіції Сі Цзіньпіна.
Проблема лідера Китаю в тому, що у найбільш важливі роки для його історичної спадщини він сам створив собі неприємності. І вони зростають. Все це, звісно, не може налаштувати однопартійців проти нього, тим більше після чисток, які усунули всіх потенційних політичних опонентів. Однак, проблеми радикально змінили настрої в Компартії. Нездатність Сі передбачити військовий провал Путіна і його воєнні злочини може посилити сумніви щодо проникливості лідера Китаю на багатьох інших фронтах.
По-перше, сумніви можуть вилитися у більш напористі й агресивні глобальні підходи Сі Цзіньпіна, які відкидають головну філософію лідерства Дена Сяопіна, яка радить «приховувати свою силу і чекати свого часу». Навіть комуністичні еліти, які дотримуються ворожих поглядів на США, усвідомлюють, що тихіше нарощення китайської військової, економічної й технологічної сили дало б кращі результати, ніж агресивна войовнича дипломатія.
По-друге, придушення сили і свободи китайського приватного сектора, зокрема технологічних гігантів, вилазить боком. Втрата довіри й скорочення іноземних інвестицій у китайський приватний сектор, на який досі припадає 60% ВВП, сповільнюють китайське економічне зростання й зменшують спроможність конкурувати.
По-третє, багато членів еліт в Компартії, особливо ті, хто належать до покоління Сі або старші, бояться за свої кар’єри й долі, якщо Сі Цзіньпін залишиться на третій термін при владі у листопаді. Поширюються плітки про те, що китайський лідер приведе нове покоління політиків, які будуть більш лояльні до нього. А всіх потенційних наступників приберуть.
І по-четверте, міф про те, що Сі Цзіньпін майстерно придушив пандемію COVID-19, донедавна лишався головним джерелом довіри до його лідерства. Але в країні почалися нові спалахи, через які довелося закрити міста Шеньчжень і Чанчунь на півночі Китаю. Через жорсткі підходи Сі Цзіньпіна до пандемії країна залишилася з низьким рівнем вакцинації, з не дуже ефективними вакцинами й неочікуваними економічними труднощами.
В такому контексті Сі і Путін 4 лютого на тлі зимової Олімпіади в Пекіні й стягування 150 тисяч російських військ до кордону України підписали заяву, в якій йшлося, що «нові міждержавні відносини Росії й Китаю кращі за політичні й військові альянси часів Холодної війни. А дружба між двома державами не має меж, і немає жодних заборонених сфер для співпраці».
Було б наївно думати, що Путін не поділився своїми планами щодо вторгнення з Сі Цзіньпіном. Чи що китайський лідер не розумів, що спільна заява стала «зеленим світлом» для Кремля у розв’язанні війни проти України. Західні лідери помилково вірять, що настав час відділити Сі Цзіньпіна від Путіна. Вони думають, що репутаційні, економічні й внутрішньополітичні міркування неминуче змінять розрахунки лідера Китаю. Однак Сі повинен протиставити це більшим стратегічним імперативам: його рішучістю у захисті північного кордону, його бажанням й далі користуватися доступом до російських енергоносіїв (а зараз ще й дуже дешево) і всім, що Китай отримує завдяки діям Росії. Зокрема, Москва відволікає увагу Вашингтона скрізь: від Близького Сходу до виборів в самій Америці.
Нарешті навіть з дуже ослабленим Путіним Сі Цзіньпіну краще, ніж без нього взагалі, зважаючи на те, скільки китайський лідер інвестував у ці відносини, проводячи більше 30 зустрічей з 2014 року. Потенційні наслідки повалення російського автократа для Сі Цзіньпіна настільки жахливі, що він, швидше за все, в останню хвилину підтримає мир, який дозволить Путіну зупинитися з невеликими здобутками в Україні. Втім, наслідки поразки Путіна для глобальних китайських інтересів нікуди не зникнуть.
