До війни відомий в Україні і за її межами коломийський писанкар Олег Кіращук, а нині артилерист 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади, написав понад 15 тисяч писанок.
До війни 2014 року відомий в Україні і за її межами коломийський писанкар Олег Кіращук, а нині артилерист 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади, написав понад 15 тисяч писанок. Після повномасштабного російського вторгнення підрахунок уже не веде. Його писанки берегли аж до смерті, а росіяни видавали за власні роботи. Виставки робіт експонували в Естонії, Німеччині, Люксембурзі, Японії та інших країнах світу.
“Еспресо.Захід” розповість про унікального воїна-писанкаря, а також про улюблену писанку, яку написав на знак подяки Богу за збережене на війні життя.
Спочатку робив писанки для заробітку, зараз – для душі
Олег Кіращук – з родини писанкарів. Цим народним ремеслом займались і мама, і бабуся, які були з Покуття. Сам він уперше спробував себе у ролі писанкаря в підлітковому віці лише з міркування допомогти мамі.
“Це була лише спроба допомогти сім’ї, заробити гроші. Спершу писав, потім ці писанки продавав, чим дуже пишався, бо міг своєю працею допомогти сім’ї. А коли пішов служити до війська, то вважав, що це вже в минулому і по поверненню займатимуся якоюсь чоловічою справою”, – пригадує пан Олег.
На той час, зізнається, не задумувався, що це буде визначною справою у його житті. Але коли повернувся зі служби на початку 1990-х, у країні була економічна криза і навіть ті, хто працював на роботі, зарплату не отримували.
“Мама тоді порадила серйозніше повернутися до писанок. Так вийшло, що я настільки захопився, що не бачив уже нічого крім писанкарства. Хлопці ходили на гулянки, а я увесь час проводив удома з писанками”, – каже він.
Спершу писав писанки в автентичному стилі, з традиційними орнаментами. А потім і сам почав вигадувати різні мотиви. Аби точно відтворити давні розписи на яйцях, їздив на зустрічі зі старенькими писанкарками по регіонах України, а вони чи то на яйцях, чи то на папері відтворювали стародавні взори. Так з’явилася збірка покутських писанок із 80 зразків.
Хвора дівчинка берегла писанку і боялась її розбити
Майстерність і унікальність коломийського писанкаря, а нині воїна ЗСУ, настільки визнана у світі, що його писанки як елемент оздоби одягу взяв відомий італійський Дім моди Gucci. Воїн неохоче згадує ту подію ще 2009 року, але визнає, що кольорова гама і символіка на одній сукні справді схожа з його писанкою майже на 100 відсотків.
А от історія, яка особисто вразила Кіращука і при спогадах про яку йому досі навертаються на очі сльози, – це історія про писанку для хворої дівчинки з Люксембурга.
“Знайомі з Люксембургу, власники галереї, звернулися до мене, аби написав писанку для їхньої племінниці, яка була дуже хворою. Написав писанку-мальованку, де зобразив українську хату, під нею діжки з медом, ведмедя, бджіл, кумедного зайчика, білочку і надіслав до Люксембургу. За пів року отримав листа, де розповіли, що коли дівчинку поховали і забирали її ліжко, знайшли у згортку з рушника цю писанку. Дівчинка до останніх своїх днів берегла цю писанку і боялась її розбити”, – зі щемом пригадує писанкар ту подію.
Від писанкаря до воїна
На війну 2014 року Олег Кіращук пішов добровольцем. Спершу був разом з добровольчим батальйоном Правого сектору, згодом перейшов у 128-му бригаду, а тепер несе службу в 10-й гірсько-штурмовій бригаді.
На війні, каже, зовсім не думає про писанкарство, бо це – сакральна річ. Натомість повністю стає воїном.
“Коли я був на передовій, то бачив, як авіація обстріляла нашу піхоту поруч. Інші мої побратими думали, що там багато наших загиблих. А в мене була інша думка – скільки ангелів у цей момент злетіло до неба. Втрати хлопців дуже важко переносяться”, – каже воїн.
У своїй колекції пан Олег має також писанку, яка відтворює повоєнні події. Розповідає історію дебальцівської писанки. Каже, найбільше навоювався саме в Дебальцевому, де отримав поранення 2015 року.
“Було кілька історій, коли, я по-іншому не скажу, за мною дійсно літав ангел. Якось у момент відступу ворожий танк прорвався на наші позиції, застряг на бліндажі і провалився. Тоді я отримав поранення за 3 сантиметри від скроні. А за секунду до вибуху стояв у повний зріст, але випав з рук мобільний телефон і я нагнувся його підняти. Якби стояв на весь зріст, то хтозна, як би все закінчилася. Коли з госпіталю повернувся додому, хотів подякувати своєму ангелові й написав писанку. Оскільки війну не писанках не можна зображати, то намалював ангела, який доглядає за квітами – я, дружина і мої діти”, – пригадує він.
Ця писанка, яку Олег Кіращук називає ангелом-охоронцем, зараз удома у воїна, а гроші від копій, які продають, передають пораненим військовим.
“Вразило, коли сказали, що це російська писанка”
Писанкар відтворює багато різних орнаментів, створює нові й має серед них улюблені. Один із таких – орнамент звізди, який є дуже впізнаваним. Розповідаючи про нього, Кіращук пригадує історію, яка бере початок ще у 2000-х роках.
“Приїжджала одна жінка з Москви, яка продавала мої писанки у Франції. Вона купувала чимало писанок, хоча й за безцінь. Але оскільки ми жили доволі бідно, то тішились і такому заробітку. А десь через 8 років виявилося, що торгувала моїми писанками вона не у Франції, а у Москві на Арбаті. Дізнався я про це зовсім випадково. На сторінках eBay дружина побачила близько десятка гуцульських писанок. Американець описав ситуацію до лота, що він був у Росії і купив у російської писанкарки писанку. Мене вразило не те, що вона взяла на себе авторство, начебто саме вона її й написала, а те, що сказала, нібито це російська писанка. Цього я вже терпіти не міг. Звернувся до американця і він виправив помилку. Одну з них я все ж таки у нього викупив. Це, власне, писанка звізди, яка мені чи не найбільше подобається. На той час я вже мав гроші й міг собі це дозволити. І якщо я колись продав її за пів долара, то тоді моя ж писанка мені обійшлась у 40 доларів”, – розповів писанкар.
Писанки Олега Кіращука, написані напередодні повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року
Після повномасштабного вторгнення писати писанки, розповідає Олег Кіращук, не мав ні натхнення, ні можливості. Навіть, якщо іноді час вільний є, то атмосфера – не до написання. Кілька разів брався до розписів, але, зізнається, не вдавалося.
“Уже зараз, перед Великоднем хлопці мене просили, щоб намалював хоч щось простеньке, кілька ліній, але не склалось. Єдине тішусь, що одну з писанок нещодавно продали на аукціоні. Кошти підуть на безпілотники для нашої і ще однієї прикарпатської бригади”, – додає воїн.
Він переконаний: аби стати добрим писанкарем, як і воїном, треба мати велику любов до України.
