Минулого тижня ДБР звинуватило футболістів Івано-Франківського «Прикарпаття» у фіктивному зарахуванні на військову службу до роти охорони територіальних центрів комплектування. У клубі всі звинувачення відкидають.
Ми поспілкувалися з міським головою Русланом Марцінківим, який опікується «Прикарпаттям» уже 7 років. Адже клуб у 2016 році був відроджений саме за його ініціативи. І фінансується здебільшого з міської казни.
Поговорили про цю ситуацію. А ще – про дитячий футбол, комплектацію команди, уболівальників, цілі на сезон і, коли «Прикарпаття» гратиме у «Прем’єр-лізі».
- Відомо, що ви любите футбол і в дитинстві ним займалися. Розкажіть про ваше футбольне дитинство.
Грав за юнацьку команду «Бескид» з міста Надвірна десь років п’ять. Потім грав ще на чемпіонат Івано-Франківської області за команду з Отинії, звідки мої батьки. А далі була травма голіностопу, яка і поставила хрест на моїй кар’єрі. Це було в 17 років – дуже серйозна травма в такому віці.
- Хотіли піти у професіонали?
Ну, в принципі, так. В мене батько грав у футбол, рідний брат досить добре грав, закінчив київську школу «Динамо». Тому для мене футбол рідний вид спорту.
- На якій позиції грали?
Був захисником: або центральним, або, як тоді ще грали – переднім. В Отинії ще міг зіграти і лівого захисника, хоч я і не шульга.
- Який ваш улюблений гравець?
Це Фабіо Каннаваро.
- Як давно вболіваєте за франківське «Прикарпаття»?
З дитинства вболіваю. Тоді ще команда називалась «Спартак». І грала навіть не на «Русі», а на затишному стадіоні біля озера – «Наука». Я ще пам’ятаю ті часи, коли аби потрапити на гру вболівальники перелазили через паркан. І на матчах був повний стадіон.
- Коли команда на довгі роки зникла з футбольної мапи України… Ви стали міським головою і вирішили відновити славетний клуб. Як виникла ця ідея?
Ідея виникла сама собою. Але для того, щоб відновити професійний футбол в місті, треба було спочатку програти один сезон на аматорському рівні. Потім ми зареєструвались в Другій лізі. І вже за два сезони ми виступали в Першій лізі. Я вважаю, що це був хороший шлях.
- Який матч запам’ятався найбільше за всі ці роки?
Думаю, що як і всім прихильникам «Прикарпаття» – це кубковий матч з львівськими «Карпатами». Коли ми, команда Другої ліги, переграли клуб «Прем’єр-ліги» з рахунком 2:1 і вибили їх з Кубку. Тоді свідками цієї перемоги на стадіоні були тисячі уболівальників.
Також пригадую стартовий матч відновленого «Прикарпаття» у Першій лізі з «Балканами». Хоч ми і поступились мінімально 0:1, але спогади залишились. Узагалі, було багато хороших матчів за ці роки.
- Футбольна Україна знає «Прикарпаття» під брендом «Команда рідного краю». Тобто, в команді від початку грали виключно вихованці прикарпатського футболу. Чи має перспективу така філософія і чому поступово почали від неї відходити?
Така філософія має право на життя, адже Івано-Франківщина завжди була багата на футбольні таланти. Ми почали грати суто нашими футболістами і це себе виправдало. На рівні Другої та Першої ліг ми показували хороші результати. Звісно, що були і невдачі. Але наші уболівальники з командою і в горі, і в радості.
Зараз на певні позиції ми добираємо «немісцевих» футболістів. Але це точково. Все вирішує тренерський штаб. Я на це жодним чином не впливаю. Ми й надалі будемо сповідувати нашу філософію. Зараз маємо певну кількість хороших футбольних шкіл, в яких підростає талановита молодь, на яку і розраховуватимемо у майбутньому.
- Франківська команда завжди мала палких уболівальників, але вже кілька років стадіони в Україні пустують. На вашу думку, наскільки не вистачає уболівальників на трибунах?
Підтримка рідного стадіону дуже важлива для будь-якої команди. А у нас уболівальник особливий. Приїжджають з цілої області, сім’ями приходять подивитися на своїх внуків, синів, братів, чоловіків. Коли повні трибуни, то зовсім інший футбол. І команда грає по-іншому. У нас в складі є кілька молодих гравців, які ще не грали на професійному рівні з глядачами на трибунах. Але зараз маємо такий час, що потрібно грати задля них, але без них. І за наших військових, завдяки яким хлопці мають можливість грати.
- Ще у квітні 2022 року 14 гравців і тренери клубу вступили до лав Збройних Сил України. З того часу команда почала грати в чемпіонаті під назвою «Прикарпаття-ЗСУ». І от через майже 1,5 роки у ДБР заявили, що «викрили схему фіктивного зарахування людей на військову службу в Івано-Франківську». Мовляв, службу футболісти не проходили, а кошти отримували.
Скажу відразу, що ця історія мені видається дещо заполітизованою. Про рішення хлопців, що вони йдуть служити в ЗСУ, я дізнався зі ЗМІ. Це було в квітні 2022 року. Як я зрозумів, його команда ухвалила спільно з нашими військовими. І це було відкрито показано в пресі. Вся країна про це знала. Навіть телеканал BBC зняв документальний фільм. І пройшло стільки часу і такі події відбуваються. Чому раніше не піднімались ці питання, а саме зараз? Наскільки мені відомо, що футболісти і тренери виконували всі ті завдання, що перед ними ставилися, як перед військовослужбовцями.
Ми пригадуємо ті перші місяці війни. І той факт, що навіть футболісти пішли служити – це були якісь позитивні моменти для суспільства. Хотів би сказати, що має бути проведено об’єктивне розслідування, але воно повинно проходити без жодної політичної складової. Хочу ще раз наголосити, що місто допомагає клубу, але жодним чином не втручається і не впливає на кадрові рішення, підписання контрактів, і так далі.
- В місцевих уболівальників є мрія – побачити «Прикарпаття» у «Прем’єр-лізі» та єврокубках. Можливо таке узагалі?
Немає нічого неможливого. Але все впирається у фінанси. Навіть у Першій лізі важко конкурувати з командами, які мають достатньо велике чи необмежене фінансування. У нас поки команда більше муніципальна. І, на жаль, сьогодні левова частина коштів – це є кошти платників податків. Решта – якійсь невеликі партнери. Грошей не вистачає для того, аби ставити амбітні цілі. Потрібні додаткові кошти.
Буду радий, якщо знайдеться партнер, який захоче допомогти клубу. Чи навіть самостійно його фінансувати. Я завжди казав, що місто готове навіть вийти з цього процесу. Також, щоб ставити високі завдання, потрібно серйозно розбудувати інфраструктуру.
- Ще одне болісне для франківського футболу питання – це реконструкція стадіону «Рух». Він збудований ще у 1909 році, а на реконструкції перебуває з 1986-го.
Так, це болісне питання, але наразі воно не на часі. Адже на реконструкцію такої споруди потрібні чималі кошти. Зараз єдине, що ми можемо – це трохи його ремонтувати.
- Які завдання стоять перед командою на цей сезон?
Завдання цього року у нас одне – потрапити у п’ятірку найкращих. І хлопці будуть намагатися це зробити. Хоч стартувала команда досить невдало, але футболісти вже виправляють ситуацію. Набирають очки, забивають голи. Чого лише варта остання перемога з рахунком 7:0 над командою з Хуста. Головне, щоби була самовіддача у кожному матчі.
Ростислав Ковтун
