Щоб побачити страусів, не обов’язково їхати в Африку чи Австралію. Кілька років тому на Рожнятівщині Сергій Швець відкрив страусину ферму.
Туди можна приїхати на екскурсію, скуштувати яйця чи м’ясо екзотичного птаха і відпочити вдалині від людей. Сезон триває цілий рік, пише Репортер.
Страусів поселили у селі
Ідея облаштувати страусину ферму з’явилася у мами Сергія Швеця десь у 2013 році. Тоді почали будувати стайню й інші приміщення для птахів. Робили все власними силами, помалу. Між тим, у 2014 році розпочалась війна й Сергій Швець поїхав на схід. Коли відслужив, у 2019 році відкрили ферму.
Страусів я привіз з ферми з Миколаївської області. Власники вже були старші, не мали сил цим займатися, тож продавали усіх разом, – розповідає Сергій Швець. – Тоді був дуже непідходящий час для купівлі, грошей у мене зовсім не було. Але таку можливість не можна було втратити. Бо пропозицій купити навіть одну сім’ю в Україні майже немає, а тут – одразу кілька.
Тож прикарпатець привіз додому 22 страусів – шість сімей. Ферма уже була добудована, тож птахів одразу розселили. Ферму «Саванна» облаштували біля дому батьків Сергія. Це село Ловаги на Рожнятівщині.
Зараз у Швеців – 15 дорослих страусів у чотирьох вольєрах. Число змінюється: народжуються нові, старших за потреби ріжуть на м’ясо.
Вони розділені по сім’ях. Одна сім’я – хлопчик і дві-три дівчини або два хлопці і чотири-п’ять дівчат, – пояснює Сергій Швець. – Ті, що сірого кольору, – дівчата, вони ручні, даються гладити, більше йдуть на контакт. Чорні – хлопці, вони вже більш агресивні. Хоч це теж залежить від характеру, є й спокійніші. Але переважно, якщо до них залізти у вольєр, можуть напасти. Так вони захищають територію.
Страуси танцюють і б’ються
На фермі «Саванна» – тільки африканські страуси. Як пояснює власник, від австралійських вони відрізняються у першу чергу забарвленням і розміром.
На фермах по Україні тримають переважно африканських, бо це вигідніше. Вони значно більші – тож виходить більше м’яса, більші яйця, – розповідає Сергій. – А голову в пісок страуси не ховають, це – міф. Зате танцюють у період спарювання перед самками. Інколи можуть і перед туристами станцювати.
Наш клімат африканським страусам цілком підходить. Взимку вони не мерзнуть. Якщо дуже холодно, то гріють ноги всередині на підстилці з соломи.
Читайте: Не страшний делікатес. На Коломийщині вирощують равликів, яких можна їсти (ФОТО)
А можуть і весь день гуляти по снігу, по коліна, без проблем. І їм не треба обігріву, буржуйок, у них досить тепле перо і сильний імунітет, – каже Швець.
Вага одного страуса – 120-150 кг. Найбільш войовничі вони навесні, тоді можуть битися не тільки самці, а й самки, і навіть самці та самки між собою. Хоч, за словами Сергія Швеця, найважче було, коли сім’ї лише формувалися, а зараз уже живуть спокійніше. Як приїжджають туристи, їм дозволяють годувати страусів, але обережно – можуть вкусити.
Доглядати за великими птахами не важко. З таким господарством може впоратися й одна людина.
На день достатньо потратити дві години. За ними не треба прибирати, як за великою рогатою худобою. Годувати – сипати готовий гранульований комбікорм зранку і ввечері та стежити, щоб була вода, – каже власник ферми. – Годівниці й поїлки є всередині, щоб туди не залітали інші птахи й не приносили хвороби. Корм мелять і гранулюють на замовлення. Я лише корегую, скільки давати кукурудзи, скільки пшениці. Крім корму, обов’язково ще даємо траву, а взимку – сіно.
«Люди їдуть на годину, а залишаються на день»
До повномасштабної війни основний заробіток ферми був з туризму. Привозили автобуси зі школярами й сім’ї на машинах. Не лякало навіть бездоріжжя.
Приїжджали й місцеві, і туристи з інших областей. Були й іноземці: поляки, німці. Хто проїздом, хто спеціально їхав до нас, – каже Сергій Швець. – Коли телефонують, остерігаються поганої дороги. Але, як уже приїжджають, то навпаки радіють, що ферма не поруч із трасою, бо тут дуже тихо, спокійно, тільки ліс і шумить Лімниця. Люди їдуть на годинку-дві, а сидять весь день.
На території ферми, крім вольєрів зі страусами, є дерев’яні альтанки, мангали, де можна смажити своє, або замовляти у Швеців делікатеси зі страусів. Поруч – великі клітки з білочками, вольєри з фазаном і декоративними курами. Є дитячий майданчик. Також на фермі планують зробити поле для мінігольфу.
Зараз практично немає туризму, – жаліється Сергій Швець. – Одна з причин – люди збідніли та економлять. Також молоді хлопці не дуже їдуть, бо по дорозі можуть зупинити й дати повістку. Такого не було навіть у 2020 році, бо тоді вже з літа були туристи.
Зараз єдиний прибуток «Саванни» – з продажу малих страусів. Ціна одного – 150 доларів.
Попит на малих страусів є, купують люди з різних областей України, – каже Сергій Швець. – У нас повністю замкнений цикл: страуси несуть яйця, ті, які не столові, ми викладаємо в інкубатор, виводимо, і маємо молодняк, який вирощуємо і продаємо. Самка несе в середньому два яйця в тиждень.
Писанки від страусів
Все ж у «Саванні» дуже чекають туристів. Можна їхати й взимку, тут є сауна і чани. Пригощають омлетом зі страусиних яєць, м’ясо тушкують або роблять з нього шашлик.
Страусині яйця не такі на смак, як курячі, вони більш вершкові. Гості кажуть, що смачніші, – розповідає власник ферми. – М’ясо сухе, схоже на дичину, оленину. У ньому дуже мало жиру, холестерину, воно дуже дієтичне. Буває, м’ясо беруть з собою у вакуумі. А ще ми можемо відправити «Новою поштою».
Крім того, на фермі продають сувеніри: страусині пера, гаманці зі шкіри страусів, писанки на страусиних яйцях. Ціна писанки – 500 грн, гаманці – більше тисячі, а пера – 20-50 грн. Замовити можна й на сайті.
Як готуємо омлет, яйце не розбиваємо, а свердлимо дірочку і видуваємо, щоб зберегти шкаралупу, – каже Сергій Швець. – Потім художник їх розмальовує і готовий виріб можна придбати. Або самі писанкарі купують у нас яйця, щоб розмалювати або вирізьбити. Перед Великоднем беруть десятками.
Щоб дістатися до ферми, потрібно їхати через Калуш, Брошнів-Осаду, а далі – через Перегінське. Дорога за Перегінським погана, це треба врахувати. Коли приїжджаєте до вказівника з написом «Страусина ферма», треба повернути направо. А там уже потрапите у маленьку африканську савану посеред бойківського лісу.
Авторка: Ольга Романська
Фото: Юрій Паливода
