Тема комплексної сексуальної освіти є незручною і дражливою. Стереотипи й упередження з минулого не дають відверто і якісно спілкуватися з дітьми про «це».
Тому сексуальна освіта є невидимою в школах, а в родинах питання, важливі для майбутнього дітей, часто зависають без відповідей, передає Правда ІФ з посиланням на Курс
“BGA-Cервіс” пропонує ремонт зарядних станцій та інверторів. Відновлюємо плати, балансує батареї, збираємо устаткування для домів та квартир.
КУРС пояснює, які страхи стоять на заваді діалогу, яким могло би бути шкільне статеве виховання і чого можна було б повчитися у школах європейських країн, де по-різному, але достатньо давно запроваджена сексуальна освіта.
Табуйована тема
У Франківську сексуальна освіта – замовчувана. Не так, щоби цілком – час від часу виринають тренінги для громадських активістів, у закладах освіти проводять семінари для шкільних психологів чи соцпрацівників. Але щоб відбувалися відкриті обговорення, була розгорнута суспільна дискусія, яку ініціювали б вчителі, медики чи батьки, – такого взагалі не було. Саме питання, чи потрібна сексуальна освіта школярів, яке зрідка звучить у франківських групах фейсбука, викликає зливу коментарів, у яких домінують страхи і агресія. Причому поле обговорень таке наелектризоване, що його «заряди» вражають реальних людей у реальному житті.
Міфи і страхи навколо сексуальної освіти часто базуються на хибному твердженні: мовляв, що раніше та що більше ми розповідаємо дітям про людську сексуальність, то гірше це впливає на їхню поведінку та здоров’я. Тим часом найкращим віком для початку сексуальної освіти в родині міжнародні рекомендації, зокрема Міжнародне технічне керівництво з сексуальної освіти від ЮНЕСКО, називають перші роки життя.
Про це йдеться у дослідженні «Обізнаність і ставлення вчительської спільноти і батьків до комплексної сексуальної освіти», що було проведено Аналітичним центром Cedos у партнерстві з Дослідницькою агенцією Info Sapiens на замовлення Фонду ООН у галузі народонаселення (UNFPA) та за підтримки Міністерства освіти та науки України. Серед регіонів, де проводили опитування і збирали фокус-групи, було й Прикарпаття та Франківськ зокрема.
«Один з головних стереотипів, із яким я зіткнулася у Франківську, – розповідає тренерка з сексуального виховання, мама двох дітей Ольга Кукула, – що коли дітям розповісти про секс, то вони зразу почнуть ним займатися. Абсолютно хибне уявлення. Зараз діти з першого-другого класу вже мають телефони і доступ до інформації. І навіть якщо ваше чадо не полізе в інтернет, то все це йому може показати інша дитина. Недавно мене запрошували до школярів у 5-й клас через те, що діти дивилися порно. З’ясувалося: натрапили випадково і зацікавилися. Довелося проводити паралелі з суперменом, який в кіно тільки й літає. Багато хто з батьків думає: моя дитина ще маленька, їй ще рано. Але це не так, бо в два-три роки діти вже усвідомлюють свою стать і до 10-12 років цілком розуміють та відчувають свою тілесність. Можна запізнитися розказати”.
Ситуацію ілюструє дослідження серед українських підлітків, проведене у межах міжнародного проєкту «Здоров’я та поведінкові орієнтації учнівської молоді України» у 2018 році. Серед 15-річних дівчат 6,6% уже мали досвід статевих стосунків, а серед хлопців – 18,5%. Для порівняння: у Нідерландах, де сексуальна освіта починається ще з дитячого садка, цей показник серед хлопчиків того ж віку – 11%. В Данії, де ця тема також садочкова, – лише 8%.
Середній вік першого статевого досвіду у дівчат в Україні 15,1 років, у хлопців – 14,4 років. Серед 15-річних, які мали досвід статевих стосунків, 23% не використовували ні презервативів, ні інших протизаплідних. Згідно зі звітом ВООЗ, рівень народжуваності серед дівчат 15-19 років в Україні є вищим за середній у країнах Європи: 27 на тисячу дівчат проти 17 відповідно.
За даними дослідження серед підлітків, учні 10-17 років отримують знання про статеві стосунки передусім з інтернету. Рідше – від однолітків та з телепередач. Аж потім у переліку батьки та школа. Хоча відповідно до міжнародних рекомендацій ЮНЕСКО саме батьки та шкільні вчителі мали би бути основним джерелом поширення інформації і передачі знань у сфері сексуальної освіти.
Проблема назв і дефініцій
Через міфи й стереотипи про сексуальну освіту як батьки, так і вчителі не завжди знають, чим вона є. І тому сприймають з ляком і осторогою. Наприклад, частина освітян, які були залучені до дослідження UNFPA, намагалися завуалювати назву курсу, щоби слово «секс» не звучало. Висловлювалися, аби термін «сексуальна освіта» замінили на «статеве виховання».
Що стосується батьків, то у них через брак знання про зміст та цілі сексуальної освіти виникали побоювання, начебто у курс включена інформація, покликана змінити роль батьків чи й узагалі трансформувати інститут сім’ї. Так, у консервативно налаштованих батьківських колах Франківська притримуються думки, що сексуальна освіта може пропонувати дітям нетрадиційні моделі поведінки і впливати на сексуальну орієнтацію.
«Сексуальна освіта – це не про секс як такий. Про сам секс мовиться дуже мало і в контексті стосунків. Натомість дуже багато говориться про наше тіло, здоров’я і про наші стигми, з цим пов’язані, – говорить Ольга Кукула. – Чомусь ми можемо спокійно називати руки, вуха, сідниці, але соромно назвати статеві органи. Вульва, пеніс – ці слова мають в суспільстві образливу та непристойну конотацію. Через цю стигму вважається неприйнятним говорити про тіло – як воно функціонує, як працює статева система. І тому ми взагалі мало про це знаємо».
Експертка зазначає, що сексуальна освіта – це також про безпеку, про особисті кордони, про запобігання сексуальному насильству, яке зачіпає не тільки дівчаток, але й хлопчиків, – і це також замовчується. Про потреби тіла. Про психологічні аспекти стосунків між людьми. Про повагу і розуміння одне одного.
У Міносвіти, де останні три роки розглядають доцільність такого освітнього курсу у школах, прийняли таке визначення: «Під поняттям комплексної сексуальної освіти мається на увазі викладання та навчання тем, що пов’язані з сексуальністю як сферою життя людини: репродуктивне здоров’я та репродуктивна функція, тіло й розвиток людини, стосунки (сімейні, романтичні, дружба), цінності та права людини, насильство й безпека, медійна грамотність, гендерна рівність та інші. Головна умова такого статевого виховання – теми викладаються відповідно до віку».
У 2008 та 2016 роках на замовлення ЮНЕСКО зробили огляд досліджень про вплив сексуальної освіти на сексуальну поведінку та здоров’я в європейських країнах. Виявилося, що шкільні програми з сексуальної освіти дають такі результати: відтермінування початку статевого життя, зниження частоти статевих контактів, зменшення кількості сексуальних партнерів, зменшення ризикованої поведінки, збільшення використання засобів контрацепції.
Коли батьки не брешуть
«Прийшов син зі школи і розповідає, що на алгебрі брали тему про одночлени й многочлени. Клас, каже, реготав, аж душився, весь урок. Син здивований: з чого вони сміялися?» – розповідає мама семикласника, вихователька в дитсадку Наталія Кузіна. Каже, що спокійно пояснила підлітку умовну різницю між пенісом і членом. Наталя пригадує, що почала розмови про статеву сферу з сином, коли йому було 4-5 років.
Так само ще до школи заговорила зі старшою донькою Ольга Кукула.
«Коли я розмовляла зі своєю 5-річною дитиною, це не було легко. Хоч я лікарка за освітою і знаю, як компетентно сказати, та було важко вимовляти слова – назви статевих органів. Тоді я брала книжку і ми разом читали й проговорювали. Зараз старшій буде 10, вона час від часу підходить з різними запитаннями – про зміни тіла, про менструацію. І я завжди відповідаю. Молодшу доньку, якій три роки, я уже вчу, що тіло належить їй, і даю правильні назви статевих органів. Говорити про сексуальну сферу – це постійний процес спілкування в родині з дітьми», – каже Ольга.
Родина має забезпечувати сексуальну освіту дитини – таку позицію підтримують 89% батьків, засвідчує опитування UNFPA. Але тільки 69% займаються статевим вихованням своєї дитини.
Розмова з дітьми про стать повинна розпочинатися з 2-3-річного віку, переконана Ольга Бобрикович, доцентка Івано-Франківського медуніверситету, мама сина та дочки. «З дітьми говорю з раннього віку та маю досить довірливі стосунки. Під час статевого дозрівання, з 10 років, пояснювала суть фізіологічних процесів, гігієну, купляла тематичні книжки. Пізніше говорила про важливість особистого простору, про неприпустимість проти їхньої волі втручання сторонніх осіб. Намагаюся донести дітям, що інформація, яку вони отримують з інтернету, з соцмереж, не завжди є правдивою та корисною», – розповідає вона.
Ольга Бобрикович вважає, що в школах сексуальну освіту потрібно починати поступово з першого класу. Важливо приділити увагу попередженню сексуального насилля. В середніх і старших класах проговорити наслідки ранніх статевих стосунків, пояснити про інфекції, які передаються статевим шляхом, підліткову вагітність, аборти, навчити відповідальному ставленню до збереження репродуктивного здоров’я.
В цьому її підтримує громадська активістка, також мама сина і доньки Наталія Демяник. Школярам, на її думку, важливо подати, як вберегтися від ВІЛ, СНІД, гепатитів та інших статевих інфекцій. «Бути відповідальними за секс з точки зору здоров’я», – уточнює вона. Також одна з найважливіших тем, яку треба проговорювати ще в шкільному віці, – про відповідальну вагітність. А загалом статеве виховання мало би починатися з дитсадка, переконана Наталя, – в ігровій формі, з мультиками.
46% батьків вважають, що в родині сексуальну освіту потрібно починати з дошкільного віку. Таку думку поділяють і 65% педагогів. Але 10% батьків і 5% вчителів стоять на тому, що говорити про це з дітьми можна тільки у старшому віці – від 13 до 18 років.
Якщо звернути увагу на дитячий і підлітковий досвід тих, хто зараз є батьками, то 58% з них не мали розмов зі своїми родичами на тему сексу та статевого дозрівання. 40% в сім’ї не пояснювали про менструації. Тобто значна частина батьків не мають відповідних прикладів із їхнього дитинства, на які вони могли б орієнтуватися зараз. Попри це 60% батьків стверджували, що часто або періодично проводять такі бесіди з дітьми. Переважно після перегляду телепередач або фільмів. Багатьом допомагають книжки – до них звертаються 12% батьків.
«Ми з сином в першому чи другому класі разом прочитали кілька разів книгу «Відверта розмова про Це». Коли Олександру було 3-4 роки, він вперше спитав мене, звідки взявся. Тоді я відповіла, що виріс у мене в животику – він бачив мої фото вагітної, і цього було достатньо. А більше він дізнався вже з книжки – і мені було дуже зручно за нею пояснити, як він народився», – розповідає мама 12-річного підлітка, голова ГО «Мами Прикарпаття» Мар’яна Вершиніна.
«У нас книжки про людську природу і сексуальність вдома у вільному доступі – їх багато, вони в різних місцях, доступні всім дітям», – каже тато п’яти дітей віком від 3 до 22 років, дизайнер і музикант Ярема Стецик.
Чоловік розказує, що в сім’ї вільно говорять на статеві теми, але батьківської стратегії як такої немає.
«З меншими – коли ставлять питання. Зі старшими проговорюємо окремі важливі речі. Наприклад, з 20-річними – про природне планування сім’ї. З 13-15-річними говорили про вагітність, про хвороби, як поставимося, якщо гомосексуалісти, що за це з ними зробимо. Погроза – в лапках. Наша батьківська позиція така: можемо не благословляти вчинок, але будемо підтримувати дитину, бо ми в дорозі все життя разом», – говорить батько.
На його думку, анатомію та фізіологію варто віддати школі. А от тему любові батьки мають зберегти в сім’ї. «Про любов як про романтичні стосунки, про інститут сім’ї як про продовження і розвиток цих стосунків – маю сумнів, що хтось моїм дітям це краще подасть, аніж я, – каже Ярема. – І тут треба бути чесним перед собою і перед дітьми, бо від цього залежить їхнє життя дорослими».
Чесно буде визнати, що більшість батьків потребують допомоги з інформацією про те, як бесідувати з дитиною: коли і що подавати, залежно від віку, щоб не нашкодити; які теми слід проговорювати і чи варто якихось уникати. Доступність інформації і підготовленість батьків важлива ще й тому, що дорослі транслюють дітям свої упередження. Наприклад, 29% погоджуються, що молоді люди, які мали кілька статевих партнерів, є розбещеними, 27% – що мати статеві стосунки до шлюбу соромно. А ще більше половини батьків помилково уважають, що мастурбація – це хвороба, зазначає Ольга Кукула.
«Коли дитина торкається до ока чи вуха, це нормально, а коли до статевих органів, то це шок, жах, крик «прибери руки!». І дитина починає боятися. Закладаються патерни, що щось з цим місцем не так. А коли дитину застають за мастурбацією, то це взагалі істерика: дитина буде з відхиленнями, хвора, сексуально стурбована. Між тим доторки до себе – це природний перший досвід знайомства з тілом. Мастурбація – це етап дорослішання і зняття гормональної напруги. Коли в сім’ї вчать дитину нормальному ставленню до тілесності і все це проговорюють, вона виростає зі здоровою сексуальністю. І навпаки», – розтлумачує експертка зі статевого виховання.
Ольга Кукула пригадує, як на спільному колі-обговоренні про сексуальну освіту студентка першого курсу одного з франківських вишів поділилась своєю історією. Дівчина розповіла, як багато років не могла зрозуміти, чому їй збрехала мама, відповідаючи на запитання про народження. Цей епізод зіпсував їхні стосунки: дочка втратила довіру до мами і більше до неї з подібними питаннями не зверталася.
«Одне з правил сексуальної освіти – ти даєш дитині інформацію рівно настільки, наскільки вона потребує відповідно до віку. Що менший вік, то простіше. Але ти не брешеш. Ти не можеш розказувати про капусту і лелеку, бо це брехня. Це приниження дитини, яке вона дуже гостро відчуває», – наголошує експертка.
Що кажуть вчителі?
За результатами опитування UNFPA, 88% батьків хотіли би, щоб школа допомогла із сексуальною освітою їхньої дитини. Майже 84% і батьків, і вчителів вважають, що в школах має бути сексуальна освіта. Більшість опитаних підтримують її початок із першого або п’ятого класу. Вчителі за окремий предмет і за початкову школу.
Наразі де-юре сексуальної освіти в Україні не існує: у школах немає відповідного предмета, а поняття «сексуальна освіта» немає у законодавстві. Зокрема, в ЗУ «Про загальну середню освіту» про таке явище не згадано. Хоча де-факто вона все ж має місце – деякі теми включені як інваріантна складова в обов’язкові предмети, як-от «Біологія», «Основи здоров’я», «Правознавство», «Громадянська освіта», що викладаються у 5–11 класах. Проте окремого рамкового документа, який би структурував ці компоненти, немає.
У школах Франківська проводять деякі заходи, що їх можна розглядати як компоненти сексуальної освіти: виховні години та факультативні заняття, лекції медиків, кінопокази, підготовки плакатів тощо. Але педагоги проводять їх здебільшого на власний розсуд. Методик та очікуваних результатів навчання, які мають в процесі здобути учениці й учні, немає, тому сексуальна освіта в школах усе ще залишається непомітною.
Так само і в дитсадках. Хоча перші загальні знання з анатомії діти отримують якраз у садочках – там спільні туалети. «У мене зараз трирічні діти адаптуються в дитсадку, – розповідає Наталія Кузіна. – Одна дівчинка у туалеті побачила, що хлопчики пісяють стоячи, з «краника» – довго обдумувала, питала мене, я їй розказала про відмінності хлопчиків і дівчаток. Мама була в шоці, хотіла терміново ізолювати туалети».
Оскільки комплексна сексуальна освіта не впроваджена в дитсадках і школах – відповідно, на державному рівні немає прямої потреби готувати до неї педагогів та організовувати таке навчання. Так, тільки 19% освітян проходили тему про те, як говорити з батьками про сексуальну освіту, при підвищенні кваліфікації. В університетах 55% опитаних не торкалися її взагалі.
Тому тільки 40% вчителів впевнені у власних знаннях з окремих чутливих тем сексуальної освіти та у своїй спроможності обговорювати їх із учнівством, йдеться в дослідженні. Яскрава ілюстрація – обговорення так званої віктимної поведінки.
Як батьки, так само і більшість вчителів (63%) вірять у віктимну поведінку: погоджуються, що дівчата, які носять короткий одяг та яскравий макіяж, спонукають хлопців до активних залицянь. Відтак засуджують дівчат і жінок за зовнішній вигляд, приписують їм провокативну поведінку. А в інцидентах із сексуальним насильством покладають провину саме на жінок. Про участь хлопців та чоловіків у таких ситуаціях, як правило, не йдеться, про неприпустимість їхніх дій та їхнє виховання назагал не говориться.
«У мене стався вибух в мозку, коли я в одній зі шкіл Франківська почула, що вчителька викладає дітям про віктимну поведінку, – говорить Ольга Кукула. – Не повинна вина за сексуальне насильство перекладатися на жінок! Навіть якщо жінка вдягнула суперкоротку спідницю, може, вона хотіла спокусити конкретного чоловіка, в якому зацікавлена. Але не всіх тих, хто по вулиці ходить. Коли жінка каже «ні», то це «ні». І коли вона в стані алкогольного сп’яніння – тим більше: нетвереза людина не відповідає за слова. Мова ще й про те, що, коли людина у відключці, її ґвалтують. Або коли жінка твереза каже ні, а її не чують, мовляв, ламається. Усе це теж про сексуальну освіту – про кордони і про правило згоди».
80% вчителів вважають корисним для себе проходження курсу з сексуальної освіти, тренінгів, ознайомлення із досвідом колег, які вже його мають. Майже 70% хотіли би рекомендацій від МОН та посилання на досвід інших країн.
Від проєкту до предмета
Зараз у школах України триває проєкт «Здоров’я без сорому», який реалізує ЮНІСЕФ за фінансової підтримки уряду Німеччини. Уроки з гігієни і фізіології відбуваються і на Івано-Франківщині.
Впродовж вересня і жовтня заняття в школах із учнями 5–9 класів, яким серед іншого розповідають про менструацію, пройшли у Коломиї, Долині, Надвірній, Франківську та в інших містах області. На зустрічах класи не ділять, хлопчики і дівчатка слухають разом і разом отримують гігієнічні набори з прокладками. «Виникає багато питань, чому так робиться, – говорить Ольга Кукула, представниця проєкту на Франківщині. – Змішані колективи – це принципово. Бо кожна десята дівчинка, у якої почалася менструація, зізналася, що над нею насміхалися в школі. А 49% школярок віком 11-13 років до лекції взагалі не знали, що таке менструація».
У школах, де по-справжньому піклуються про дітей, цей просвітницький проєкт мав би залишитися – така позиція організаторів. Тому запустили серію тренінгів для вчителів, надають матеріали. Тренінги пройшли вже 136 педагогів, навчання триває.
До речі, у Німеччині сексуальна освіта – обов’язковий елемент шкільної програми. Статеве виховання у німецьких школах впровадили ще з кінця 1940-х. Наповнення курсу з роками змінюється: у початковій школі дітям з 2-го класу пояснюють анатомічні відмінності хлопців та дівчат, поняття статі й гендеру, навчають розрізняти приємні та неприємні дотики і говорити «ні», а у 8-му класі починають розповідати про сексуальність, контрацепцію та попередження захворювань, які передаються статевим шляхом.
Особливість німецької системи сексуального виховання у тому, що вона активно заохочує до участі батьків – батьки в курсі, чого саме навчають дітей у школах, і можуть брати участь у заняттях. Важливо, що учні можуть поставити викладачам питання анонімно – для цього є спеціальні скриньки.
Серед німців достатньо завзятих поборників традиційних сімейних цінностей. Так, у 2016-му батьки-консерватори виходили на протести у Гессені та Баден-Вюртемберзі. Але навіть вони не заперечували, що впровадження сексуального виховання у школах було дієвим: за останні 20 років кількість ранніх вагітностей у Німеччині скоротилась удвічі.
У Нідерландах уроки сексуальної освіти, як і в Німеччині, стартують у молодшій школі. У цій країні показник підліткових вагітностей найнижчий в Європі – приблизно 3,2 на тисячу дівчат, низький рівень інфікування ВІЛ. У старшій школі тут не лише розповідають про контрацепцію, але й роблять її доступнішою: презервативи продаються у спеціальних автоматах. А для всіх дівчат віком до 21 року протизаплідні засоби безкоштовні – їх відпускають без рецепта.
Останні 14 років у школах Нідерландів відбувається «Тиждень весняної лихоманки» – щоденні заняття із сексосвіти. Ця державна програма адаптується у школах відповідно до віку дітей та побажань учителів і батьків.
Запровадження сексуальної освіти у школах Швеції відбулося у 1930-х, а з 1950-х заняття стали обов’язковими. Нині норма, що перші розмови з дітьми про сексуальність батьки проводять у 3-5 років.
Шкільний шведський курс сексуальної освіти – з п’ятого по дев’ятий рік навчання. Заняття – максимально інтерактивні. Програму формують на місцях, залучають до обговорення й планування викладачів, батьків, медпрацівників, представників громадських організацій і самих учнів. Серед тем для молодших школярів, наприклад, статеве дозрівання та мастурбація. Для старших – хвороби, що передаються статевим шляхом. В останніх класах – власне стосунки. Вітається відвідування клінік для молоді – це теж елемент навчання.
В Івано-Франківську цього року вперше стартував навчальний курс з комплексної сексуальної освіти – в альтернативній школі, у навчальному просторі «Невгамовні».
Торік, розповідає його розробниця і викладачка Ольга Кукула, відбулися перші заняття – у 3–6 класах, які на ура сприйняли і діти, і батьки. Цьогоріч запровадили курс із шести уроків. Предмет називається «Я і моє тіло» і викладається в 1–9 класах.
«В кожній паралелі ми йшли від потреб дітей – від того, що їх цікавить, – розказує Ольга. – Викладання у 8–9 класах кардинально відрізняється – старших підлітків цікавлять теми про гендерні стереотипи, об’єктивацію. У 5-х класах є запит про почуття, стосунки. У 6–7 класах дітей цікавить запліднення, основи ембріології – як з клітинки розвивається людина. І я бачу, як їм це цікаво й потрібно, – до мене дуже багато питань. Зазвичай я даю дітям доказову інформацію з різних джерел».
Дітям у всіх школах потрібна програма з комплексної сексуальної освіти, акцентує експертка. Порушити проблему й ініціювати запровадження державного освітнього курсу могли б ініціативи батьків. За такої умови батьки могли би бути включені в процес – визначати форми подачі, впливати на тематику, вести діалог з учителями. Щоправда, для цього потрібна сексуальна освіта і для батьків.
Автор Кушніренко Наталя
*Цей матеріал виготовлено в рамках проєкту “Західноукраїнська медіамережа” за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю видання КУРС та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.
