У селі Хоросна Коломийського району, що на Івано-Франківщині, проживають 46 людей. Більшість із них — родичі депортованих упродовж 1944-1950 років жителів Надсяння. До виселення в селі мешкали 85 сімей поляків — їх вивезли на територію Польщі.
До 1990-х у Хоросній працювали клуб, крамниця, початкова школа, збирався драмгурток. Тут крутили кіно, грали в шахи, бадмінтон і більярд. Багато вихідців із села були депутатами, вчителями та професійними спортсменами. Нині в Хоросну, куди веде оббита ґрунтова дорога, харчі та ліки людям привозять спеціальним автобусом, пише Правда.іф з посиланням на Суспільне.
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
Чим живе село, яке вимирає, та які спогади про його минувшину бережуть місцеві?
Історія Святослави Яніцької
Батьків жительки Хоросної Святослави Яніцької — Михайла і Ганну — вивезли із села Святе, що біля польського міста Перемишль, під час депортації 1944-1950-х років. Жінка пригадує розповіді своїх тата й мами про ті події.
Святослава Яніцька дивиться в альбом зі старими фотографіями. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
“Всім сказали до трьох днів звільнити польську територію. Вони жили досить багато, там були чорноземи. Люди не дуже хотіли виселятися”, — розповідає Святослава.
Фото сім’ї Святослави: батько Михайло, мама Анна, Святослава та її менша сестра Леся, Хоросна, 1960 рік. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Жінка переповідає: села, які виявляли непокору, спалювали.
“Недалеко від Перемишля жили мої прадіди та прабаби. Вони встигли виїхати. Виїжджали в товарних вагонах, забрали із собою коней, корів. Не всіх, а декілька — так, щоб тільки прожити. І виїхали до Коршева. Їх висадили та сказали: “Ідіть, куди хочете”. І вони займали свої місця”, — пригадує Святослава розповіді своїх рідних.
Школа батьків Святослави у селі Святе, що біля польського міста Перемишль. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Люди приїжджали великими сім’ями. Зі слів жінки, переважно це були інтелігентні, заможні й освічені люди.
“Тут була сільська рада, якою керували прогресивні українці. Бандерівські загони їм допомагали. У моїх батька й матері була пасіка, то повстанці таємно вночі приносили відерця, і мама готували їм їжу, мед давали. Дочка мого діда Емілія допомагала їм прати, їсти варити, за що її у 50-х роках арештували, а у 1953 році вивезли на Сибір, у Воркуту. Вона там відсиділа п’ять років. Потім, коли помер Сталін, повернулася й оселилася у Львівській області”, — розповідає Святослава Яніцька.
Каплиця у селі Хоросна. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Жителі Надсяння привезли у Хоросну свій колорит і діалект.
“Вони мали дуже гарний вишиваний одяг: вишиванки, різні ґорсетики, розшиті бісером. На картоплю казали “зімаки”. Не хата, а “халупа”, — пригадує жінка.
Святослава Яніцька показує нам ґорсет своєї бабусі, якому приблизно 100 років. Такий мала вишити молода дівчина, яка виходила заміж.
Святослава Яніцька показує ґорсет своєї бабусі. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Сусідка Святослави Ганна Костів, батьків якої також депортували із села Святе, береже сімейну реліквію — сторічний вишитий обрус. Ним її сім’я застилала стіл на великі свята.
Святослава Яніцька пригадує ті роки, коли в Хоросній ще вирувало життя.
“Був драмгурток навіть. Серед нашого покоління — 49-50-х років — було дуже багато молоді. Щонеділі — танці в клубі. Ми грали волейбол, забавлялися. Ще дітьми ходили до церкви в Молодилів. Ішли босі, а мешти чи чоботи несли в руках. Потім комуністи вже забороняли нам ходити, то ми таємно йшли й колядувати, і в церкву”, — ділиться спогадами жінка.
Зі слів Святослави, поступово майже все село виїхало.
“Залишилися кілька стариків — таких, як я, які повернулися доживати у своїх батьківських домівках”, — каже жителька Хоросної.
Фото: Суспільне Івано-Франківськ
“Володю, де ти тера робиш: у лісі чи в б’юрі?”
Житель Хоросної, лісник Володимир Годованець розповідає, що батьки його дружини — також переселенці з Надсяння.
“Теща — із села Тернова у Польщі. А тесть родом із протилежного берега Сяну — зі села Шандровець Турківського району Львівської області”, — каже Володимир Годованець.
У 1939 році в Хоросній проживали 85 родин. До початку 90-х в селі були крамниця і клуб, де показували фільми та проводили шахові турніри. У 1940-50-х місцеві діти відвідували початкову школу. Нині, говорить чоловік, Хоросна — це три вулиці, відділені одна від одної полями й лісами.
“У п’ятницю до нас приїжджає автокрамниця — привозить хліб, харчі, ліки”, — розповідає Володимир.
Чоловік веде нас на одну з вулиць села — Костельну. Доки ідемо, цитує односелицю з Надсяння: “Колись Юлія Лопушинська мене питала: “Володю, де ти тера робиш: у лісі чи в б’юрі?” Тобто чи в лісі простим, чи в б’юрі” — начальником”.
Ми дійшли до місця, де лежить величезна кам’яна брила.
“Колись тут було село Святий Юзеф — дуже велике поселення поляків. Село мало 13 вулиць, 325 номерів хат. Після Другої світової війни хати розібрали жителі Саджавки, Іванівців і Товмачика. Поляків виселили, а сюди заселилися українці з Надсяння і Перемишлянщини”, — розповідає Володимир Годованець.
Зі слів чоловіка, колись тут височів костел — один з найвищих в Австро-Угорській імперії: завдовжкиу 50 м, завширшки у 25 м і заввишки у 50 м.
“Почали будівництво у 1904 році, завершили у 1912. У 1952 році радянська влада його підірвала. Цеглу використали на будівництво млина в селі Старі Кривотули й ПТУ в Коршеві”, — говорить Володимир.
Неподалік руїн костелу — старий польський цвинтар.
“Будуть робочі місця — ми забудемо про села, що вимирають”
Володимир Годованець каже: аби село віджило, потрібно заохочувати інвесторів. І додає: через “важку” землю перспективним напрямом для розвитку в селі є тваринництво і ягідництво.
“Зараз популярна ягода лохина, а це — якраз її ґрунти кислі. Тому всі, хто бажає займатися вирощуванням лохини, малини та готовий вкласти інвестиції, — будь ласка. Будуть робочі місця — ми забудемо про такі села, що вимирають”, — каже Володимир.
