Місто Косів – своєрідний порт Карпат, брама до магічного гірського світу, де мольфари заликали дощі. Місто, яке прославилось своїми майстрами декоративного мистецтва та гуцульської різьби.
Інформатор Коломия розповість історію міста, яке стало осередком для розвитку народних промислів, передає Правда.іф.
Місто Косів виникло в 1456 році поблизу солеварні, що неподалів села Косово. Перша назва села була Риків, але згодом назву знову змінили на Старий Косів. Перша письмова згадка про нього походить з дарчої грамоти литовського князя Свидригайла боярину Владові Драгосиновичу, яка датована 31 серпня 1424 року.
У грамоті написано, що Чернігівський князь Свидригайло дарує Владу Драгосиновичу, “вірному слузі. Село на ім’я Косово с монастирем на річці Рибниця у волості Снятинськой…”.
Багато років до виникнення поселення неподалік сучасного центру міста функціонувала соляна баня, де з видобутої сировини випарювали сіль. Село разом з банею було у королівській власності, а якщо точніше в державній. Саме тому адміністративно входило до складу Снятинського староства та підпорядковувалося старості – представнику короля на території староства.
Новостворене поселення опинилось у власності шляхти, тобто відійшло від Снятинського староства. Внаслідок чого поселення утворило разом ще з іншими чотирма селами окрему волость – Косівську.
В усі наступні роки аж до розпаду Речі Посполитої Косів залишався приватним і переходив від одного власника до іншого шляхом спадщини. Принаймні двічі за всю історію існування Косів був спалений і знищений. Спершу турками в 1621 році, а також 1624 році – буджацькими татарами. Незважаючи на практично повне знищення, місто не зникло, адже соляна промисловість вимагала великої кількості робітників та ремісників. Власне, це зіграло ключову роль у відбудові поселення.
Якщо вірити переказам, лісами Косівщини у ХVIII столітті ходив Олекса Довбуш, який лише тим і займаввся, що тягав каміння з гір, яке потім назвуть його іменем.
Варто зазначити, що чудовий клімат приваблював нових мешканців. А також сприятливі кліматичні умови дозволяли добре розвивати садівництва.
Окрім солеварної промисловості, стрімко розвивались і мистецькі промисли: різьба по дереву, кераміка вишивка, килимарство. Від середини ХІХ століття було засновано ткацьке товариство, яке дозволило місту Косів стати одним із центрів ткацтва на Прикарпаття. В 1882 року Ткацьке товариство заснувало Ткацьку школу. Під кінець століття в місті починає розвиватись курортно-рекреаційна галузь.
Околиці Косова, 1924 р.
1 липня 1941 року союзницькі війська з Німеччиною тимчасово окупували Косів, після чого військові почали тероризувати місцеве населення. Наприклад, в перші дні окупації німецька армія розстріляла членів ОУН. Сотні людей вивезли як остарбайтерів у Німеччину.
У післявоєнний період радянська влада сповільнила розвиток “літникарства” та курортництва, надаючи перевагу народним промислам. Було створено різьбярську артіль “Гуцульщина” та килимарські фабрики імені Тараса Шевченка та Івана Франка, на основі яких у 1968 році виникло виробничо-художнє об’єднання “Гуцульщина”. Також було організовано художньо-виробничі майстерні спілки художників.
На початку 1990 року в Косові вже висувались вимоги незалежності України. 24 серпня 1991 року в Косові було ліквідовано райком компартії. Час до грудневого референдуму був періодом активного політичного життя, агітації за проголошення незалежності України. На референдумі 1 грудня 1991 року 99,2% жителів міста проголосували за незалежну Україну.
