Що чекає колишній елітний район у Франківську ФОТО

Франківськ і пам’ятки архітектури – важка історія. Їх зносять прямо в центрі міста, на їхню реставрацію завжди бракує грошей. А ті, що розташовані подалі від очей туристів та активістів, взагалі мають мало шансів. район

Наприклад, Леонівка, фешенебельний район, розташований умовно між вулицями Тарнавського та Богунською, майже невідворотно втрачає колишній стиль, пише Репортер.

Ситуація контрольована?

Наприкінці серпня про вулицю Тарнавського знову згадали. В одну з Facebook-груп франківчанка Марина Нагорняк виклала фото будинку за адресою Тарнавсь­ого, 21 і повідомила, що його, очевидно, розбирають. Після галасу небайдужих зреагував Володимир Ідак, начальник міського відділу з питань охорони культурної спадщини.

«Ситуація контрольована. В будинку провалилося перекриття цілої квартири, балки почали тиснути на стіни – будинок почав розколюватися, – прокоментував Ідак. – Зараз проводиться комплекс протиаварійних робіт, розбираються ділянки, котрі загрожують обвалом, демонтовується дах. Далі буде робитися реставрація – розроблятися її проєкт після дослідження будівлі та згідно вже існуючого реставраційного завдання».

Невдовзі зреагував і власник однієї з квартир будинку – Юрій Храпко. За його словами, він та власники інших двох квартир свідомі того, що це пам’ятка архітектури. Але вона – в аварійному стані. район

«В одній з квартир, за рахунок розходження стін і протікання даху, впало перекриття, в іншій квартирі – провалюється перекриття підвального поверху, стіни розходяться. Зараз проводяться протиаварійні роботи, – написав Храпко. – Ми зобов’язані й будемо робити все, щоб максимально можливо зберегти будинок в тому архітектурному образі, в якому він є. Всі декоративні елементи будуть відреставровані, а ті, що не підлягають реставрації, – відтворені».

Тим часом роботи на Тарнавського, 21 тривають: частину будинку розібрали, натомість явно мурують з цегли додатковий поверх.

«Договір ще нічого не значить»

За словами Володимира Ідака, власники квартир на Тарнавського, 21 – свідомі мешканці, а управління архітектури контролює роботи.

«Власники взялися за повну реставрацію цього будинку з використання горищного простору, – говорить начальник відділу з охорони культурної спадщини. – Частина будинку відколювалася через просідання основи фундаменту. Там треба було терміново проводити протиаварійні заходи. Вони приступили до його реставрації вже тоді, коли завалилось перекриття».

З боку вулиці будинок обіцяють відновити таким, як був. Але з внутрішнього боку доведеться укріплювати, каже Ідак.

«Усе відреставрують в автентичному стилі, – далі обіцяє він. – Інша справа – де відколюється частина: там будуть внесені прийнятні зміни. Точніше, буде прибудований контрфорс, пілон, або якийсь елемент, який повинен підперти будинок. Ми мусимо це робити, щоб він вщент не розвалився».

За словами Володимира Ідака, мешканці цього будинку не мають охоронного договору, як, зрештою, і більшість приватних власників у Франківську. Але місто слідкує, щоб «активно не втручалися» в зов­нішній вигляд пам’яток.

«Охоронний договір ще нічого не значить, – каже Володимир Ідак. – Якщо у будинку більше 20 квартир, то що – підписувати його з усіма? І навіть в такому разі квартира не відповідальна за елемент карнизу чи фасаду, бо він – елемент всього будинку. Їх треба укладати з юридичною особою, яка повинна уособлювати цілий будинок – це може бути ОСББ. От медакадемія має охоронний договір, церква, готель».

Вулиця пам’яток

Район Леонівки забудовувався наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть, після відкриття залізничної дирекції у Станиславові. Там виріс престижний район, який, за словами краєзнавця Івана Бондарева, назвали на честь депутата австро-угорського парламенту Леона Білінського, адже саме він лобіював відкриття дирекції саме у нашому місті. Мешканці тут були небідні.

Згідно з реєстром пам’яток Івано-Франківська, на вулицях Кобилянської, Довбуша, Маланюка, Пекарській таких споруд немає. Зате на Лермонтова до реєстру потрапили будинки 7, 8, 13 і 2 (він же – Тарнавського, 13). Але більшість пам’яток місцевого значення все ж зосередилися на початку Тарнавського: 1, 2, 3, 4, 5, 7, 11, 12, 13, 15, 16, 18, 19, 20, 21, 22. Під номером 1 – ресторан «Червона рута», у будинку 12 – колишня залізнична лікарня, яку вже рік збираються передати УГКЦ. Під номером 16 зараз дитсадок, а 22 – музей визвольної боротьби. Решта – приватна власність.

«Цей район споруджувався на вільних місцях між колією та центром міста, – розповідає архітектор-реставратор Ігор Панчишин. – Тут були вілли, будинки з ділянками. Вулицю створили за короткий період у стилі сецесія, який у світі вже відходив, але використовувався в провінції. Усі будинки – в одному стилі, тож тут утворився своєрідний заповідник. Там дуже багато споруд з елементами «закоп’янського» стилю – його дуже пропагували в Польщі, бо він нагадував народну архітектуру з дерев’яними елементами».

Після війни туди прийшли нові власники, які часто щось добудовували, тож багато будинків тепер спотворені.

«Наприклад, Тарнавського, 5, 3 – там почали будувати додаткові приміщення, – розповідає Панчишин. – Уже зі створенням реєстру, у 1980-х, з’явилася більша увага до пам’яток. Але власники й дотепер ігнорують усі законодавчі приписи, норми, не можуть звикнути до того, що, ставши приватним власником будинку, треба відповідати і за реставраційну складову».

Та найчастіше чекають, поки будинок ґрунтовно зруйнується, а потім декларують його аварійність. Історія на Тарнавського, 21 – яскравий приклад.

«Будинок уже років 10 був у такому стані. Власники хотіли його поремонтувати, але треба було робити аналіз, – розповідає Ігор Панчишин. – А коли фахівці знайшли причину та сказали, що треба багато всього робити, вони відмовилися, бо дорого. Потім, здається, власники помінялись. Ні держава, ні місто не турбується станом пам’яток, вони приходять в аварійність – і тоді всі розводять руками. Хоча, насправді, в реставрації 20 % залишків – це вже причина, щоб відновити автентичний стан».

Коли будуть зайві гроші

Нищення, руйнування чи псування пам’яток історії чи культури – як національного, так і місцевого значення – підпадає під статтю 298 Кримінального кодексу. За таке передбачене обмеження волі до трьох років або штраф до ста неоподатковуваних мінімумів (1700 грн). Якщо об’єкти культури особливо цінні – «світить» від двох до п’яти років. Але насправді все не так чітко.

За словами Ігоря Панчишина, якщо власник укладає охоронний договір, туди вписують обов’язки обох сторін. Але договором часто нехтують, тож усе йде на самоплив.

«Пам’яткоохоронна вертикаль побудована так, що за цим має слідкувати обласна влада. Тепер область втратила вплив на місто, а місто не хоче цим займатися, бо не має коштів, – говорить архітектор. – Якби все було влаштовано правильно, то інспекція охорони спадщини мала би контролювати власників пам’яток. У людей, як правило, немає грошей на реставрацію, тож, за охоронним договором, вони могли б звертатися до влади, яка мусила б допомагати».

До того ж, реставрація полягає не в тому, щоб побілити чи поремонтувати, а зберегти унікальність будівлі. Тож, потрібне наукове дослідження.

«Для цього фахівці роблять комплекс певних обстежень. Це теж коштує грошей, – каже Панчишин. – Майже ніхто його не замовляє, тож важко достеменно сказати про «хворобу» кожного з будинків. Може виявитись, що треба просто укріпити фундамент. А для цього треба зробити зйомку, знати, де є мережі, що робиться під землею. Багато речей видно і зовні: дах протікає, дерево зігнило».

За словами Володимира Ідака, більшість будинків на Тарнавського розділені між кількома власниками, які не можуть домовитися між собою. А пам’яток, які потребують негайної реставрації, особливо аварійних, у місті зараз – близько сотні. Тож, про житлові будинки мають думати їхні господарі.

«Місто буде допомагати, коли матиме зайві гроші. Особняки, вілли – це зараз соте питання, – стверджує Ідак. – Чому всі вирішили, що міська влада має допомагати? Будинок довели власники, які не слідкували за ним. Якщо власник не має, за що реставрувати, хай продає – це виключно його проблема».

***

Тим часом, на Леонівці все сумно. Навколо – жовто-зелені перефарбовані «теремки», колишні вілли з дивними прибудовами, які витріщаються на вулицю білими пластиковими вікнами. Інші ж похмуро стоять в тіні з оббитими фасадами. Чекають або «зайвих грошей», або бульдозера.

Авторка: Ольга Романська