В сучасному світі існує безліч можливостей реалізувати себе. Достатньо тільки відкласти своє скиглення про всесвітню змову проти вашого цікавого та насиченого життя. Варто забути про власну зону комфорту і спробувати щось нове – початок нового досвіду.
Допомогою в реалізації такого бажання є волонтерські програми. Учасники отримують змогу проживати та працювати в певній країні, удосконалювати іноземну мову, перевіряти свої сили та можливості. Проєкти можуть бути короткочасними чи довготривалими, а більшість організацій турбуються про проживання та харчування учасника на період стажування.Такі програми надають молодіжні організації, однією з них є міжнародна молодіжна організація AIESEC, пише ВЕЖА.
Івано-Франківський осередок AIESEC функціонує вже понад 30 років. Загалом це найбільша у світі організація, що насамперед розвиває лідерство. Учасник може обрати професійне чи волонтерське стажування в запропонованих країнах. Зовсім неважливо який диплом в учасника і чи загалом він є, адже куди важливіше знання іноземної мови.
Близько 6 тижнів волонтери працюють із дітьми, обговорюють глобальні проблеми, викладають англійську, удосконалюють свій рівень іноземної. Втім, їм заборонено працювати більш як 35 годин на тиждень. Учасники розповідають, що знайомства під час проєкту допомагають у власній майбутній реалізації.
Цікаво, що представники організації займаються ще й пошуком прийомних сімей в Україні та за кордоном. Йдеться про сім’ї, які хотіли б прийняти на проживання волонтера на період його перебування в країні. Так учасники отримують житло, а сім’ї – можливість удосконалити іноземну мову та спілкування з носієм зовсім іншої культури.
В учасників цієї організації ми дізнались, як проходять стажування за кордоном і що вони дають волонтеру.
Аліна
(19 років)
“Я навчаюсь на третьому курсі міжнародних відносин в ПНУ, одночасно вже стала випускницею організації AIESEC. Тому працюю віддалено в іспанській компанії, яка займається маркетингом та рекламою. В організацію я потрапила тільки-но почала навчатись в університеті. Пам’ятаю, до нас на пару прийшли хлопець та дівчина, розповідали про можливість вступу в організацію. Мене завжди цікавило волонтерство, тож я одразу захотіла туди потрапити. Спочатку я працювала у команді, яка направляла молодь на волонтерство, я слухала багато історій. Дуже запалилась цим і чекала поки мені виповниться 18 років, щоб я могла поїхати за кордон.
Моє стажування відбувалось в Туреччині, місті Коджелі, що неподалік Стамбулу. Туди я вирушила сама, бо вважала, що це найбільший вихід із зони комфорту та можливість бути самостійною. Шість тижнів я перебувала в Коджелі та працювала із дітьми.
Всі волонтерські проєкти організації базуються на цілях сталого розвитку від ООН. Моє стажування було спрямоване на 10-ту ціль – зменшення нерівності між людьми, а саме я працювала в реабілітаційних центрах з дітьми з обмеженими можливостями. Цей проєкт я обрала сама, бо теж була дуже вразливою та чутливою. Я знала, що мені буде важко, але хотіла побороти цю особливість та допомогти дітям. Я викладала англійську мову, грала ігри з дітьми, але не кожна дитина могла це робити, було дуже сумно. Я й сама зрозуміла, що проблема нерівності є важливою, але з нею можна боротись.
Щоб потрапити на стажування, я мала записати коротке відео про себе англійською мовою. Там я розповідала про себе, свою мотивацію, одночасно демонструвала свій рівень англійської мови. Скажу відверто, моя англійська не була хорошою, але загалом я могла спілкуватись.
Під час вихідних я подорожувала, їздила в різні міста з іншими стажерами з різних країн. До речі, на проєкті я єдина була з України, ще й наймолодша за віком. Втім, я ніколи не сумувала за домом, бо та атмосфера не дозволяла впадати в ностальгію.
Я підвищила свій рівень англійської мови, бо доводилось спілкуватись тільки цією мовою або турецькою. Після цих тижнів у Туреччині, в мене повністю змінилось бачення світу. Я зрозуміла, що у мене може бути багато спільного з людьми із Марокко чи Індії, Греції чи Єгипту. З деякими учасниками я досі спілкуюсь. Туреччина – дивовижна країна. Стільки краси та різноманітності я ніколи не бачила, не думала, що люди такі гостинні.
Я зустріла стажерів, які за кілька днів мали їхати за проєкомт в Івано-Франківськ. Вони з переживання розпитували мене про Україну, просили порад. До речі, коли я повернулась із Коджелі, то зустрілась з ними у місті”.
Олеся
(20 років)
“Вже понад 2 роки я є учасницею міжнародної молодіжної організації AIESEC, навчаюсь на факультеті журналістики.Коли дізналась про організацію, мене зацікавила можливість подорожувати. Коли випала можливість вирушити на стажування, то я вагалась у виборі країни. Я довго роздумувала над Туреччиною та Італією. До того ж це було літо і я безмежно хотіла побувати в цей час в одній з цих країн. Все ж обрала Туреччину, бо місцевий менталітет та культура мені видались близькими. Коли мене вже затвердили, мене було ще три місяці на підготовку. Я сама обрала країну та проєкт, в якому хотіла б працювати. Це були діти старшого віку і мені робота здавалась надзвичайно цікавою. На стажування я вирушила разом із подругою, яка теж є учасницею організації. Ми ділились власними думками, переживаннями, очікуваннями.
В містах Туреччини щороку відбувається табір для дітей, де працюють іноземні волонтери. Діти шкільного віку щодня проводять час в таборі й займаються з волонтерами: грають ігри, вивчають мову, обговорюють глобальні проблеми тощо.
Мовний бар’єр існував, бо не всі знали англійську, а ми не знали турецьку, але кожен був готовий допомагати. Стажування мені додало мотивації ще й вивчати турецьку.
Я працювала в місті Ізмір, де зібралось 300 волонтерів з різних куточків світу. Це були дуже різні люди. Тільки уявіть собі, волонтери з близько 20-ти країн об’єднані спільною метою та роботою. Зараз не згадаю всіх, але точно були волонтери з Алжиру, Єгипту, Індонезії, Канади, Лівану, Кенії, Пакистану.
Жили ми в сім’ї, яка прийняла нас на час волонтерства. Їхнє помешкання розташовувалось в самому центрі Ізміру. Хоч в нас були труднощі в спілкуванні, все ж нас запрошували прогулятись, провести разом час.
Людина, яка потрапляє в іншу країну, з’являється культурний шок. Я зовсім цього не відчула, може тому, що була не сама. Навпаки, коли я повернулась додому, то відчувала якийсь величезний контраст. Відверто кажучи, я побачила, що в нас дуже “холодні” люди.
Цей досвід поки найкращий у моєму житті”.
Аліна
(18 років)
“Минулого року я розпочала навчання в університеті. Розумію, що зараз саме той час, щоб використати безліч можливостей і обрати щось для себе. В наш час вища освіта не є гарантією подальшого працевлаштування, все ж краще, коли вона є. Тому я думаю, що волонтерські стажування, різноманітні курси, вебінари часто стають дверима в подальшому працевлаштуванні. Зараз я в пошуках такого проєкту. Звичайно, волонтерське стажування за кордоном набагато цікавіше. Окрім основних завдань, учасник працює ще й над своєю іноземною мовою, пізнає нову культуру, спілкується з учасниками із різних куточків світу. Все ж для цього потрібно володіти неабиякою рішучістю або повірити в свої сили. Тож зараз я розглядаю різні варіанти. Наприклад, мене зацікавив волонтерський рух БУР, волонтерські табори та організація AIESEC. Я не поспішаю, а дізнаюсь більше про ці осередки і те, який досвід я отримаю. Сподіваюсь, що пандемія скоро закінчиться і перешкод не буде”.