Торік на Прикарпатті розробили план управління відходами. Він передбачає зменшення кількості сміттєзвалищ за рахунок будівництва сміттєпереробного заводу.
Та виглядає, що втілити цей план вдасться не скоро, бо нема грошей. І наразі найефективнішим способом вирішити проблему переповнених полігонів є сортування сміття вдома, пише «Репортер».
З проблемами й без грошей
Нині на Прикарпатті є 15 діючих сміттєзвалищ і полігонів твердих побутових відходів. Шість сміттєзвалищ потребують паспортизації. Зокрема, в Галицькій, Брошнів-Осадській, Рожнятівській, Тлумацькій громадах, в урочищі Деренівці на Городенківщині та в селі Обертині. Фактично це означає, що ці сміттєзвалища є незаконними.
«В ідеалі як би мало бути? Громада вишукує земельну ділянку, розробляє проєкт і будує полігон відповідно до ДБН. При в’їзді на полігон ставиться вага і ведеться облік кількості ввезеного сміття. Коли проєктна потужність полігону доходить до максимуму, тоді ставиться питання щодо його рекультивації», – пояснює начальник відділу економіки природоохоронної діяльності та екологічного моніторингу управління екології та природних ресурсів Івано-Франківської ОДА Петро Кульба.
Та в нас, зокрема через недосконале законодавство, спершу утворюється сміттєзвалище, а вже потім чиновники вирішують, що з ним робити. До прикладу, донедавна в черзі на паспортизацію було стихійне сміттєзвалище в урочищі Бережниці, що на Верховинщині. Втім, місцева влада вирішила не узаконювати його, а закрити й провести рекультивацію. Вартість робіт оцінили у понад 14 млн грн. На сьогодні підрядна організація отримала всього 2,5 млн.
Взагалі, за інформацією обласного управління екології та природних ресурсів, нині більшість прикарпатських полігонів є перевантаженими і потребують рекультивації. Та скільки коштів на це треба, ніхто й близько сказати не може.
«Кожен полігон має свою площу, вимоги, потужності – говорить Петро Кульба. – І вартість робіт мають визначити органи місцевого самоврядування спільно з проєктною організацією».
До того ж, гроші потрібні не тільки на рекультивацію старих полігонів, а й на будівництво нових. До прикладу, кошторисна вартість будівництва полігону у Снятині станом на 2015 рік була 45 млн грн. На сьогодні, за словами Петра Кульби, там проведено робіт трохи більше, ніж на 7,5 млн.
«І таких незавершених об’єктів багато. Через те, що в нас немає належного фінансування, є купа різних проблем», – бідкається чиновник.
Торік на «раціональне використання і зберігання відходів виробництва і побутових відходів» в області витратили понад 15 млн грн, а цьогоріч передбачили менше на чотири мільйони.
Лиш спільними зусиллями
Якщо половина полігонів на Франківщині не паспортизована, то про дотримання якихось екологічних норм не може й бути мови. Похвалитися очисними спорудами, біогазовою установкою, фільтратопроводом і сортувальною лінією може хіба комунальне підприємство «Полігон ТПВ», що в селі Рибне. А решта?
«Найбільшими проблемами сміттєзвалищ є забруднення підземних вод фільтратом і накопичення метану, – розповідає Петро Кульба. – Але якщо на офіційно зареєстрованому полігон ці процеси можна проконтролювати, то стихійне звалище небезпечніше в рази. Нема контролю, а відтак – будь-яких природоохоронних заходів, як і сплати податків».
А контролювати повинні органи місцевого самоврядування. Як мінімум влада має забезпечити жителів своєї громади контейнерами для сміття, організувати його вивіз та правильне захоронення.
А якщо ще й навчити людей сортувати сміття, то можна непогано на цьому заробити. Як це працює, добре знають у Більшівцівській громаді. Навернув її до сортування сміття місцевий священник Василь Завірач ще у 2016 році. Спершу він розповідав прихожанам своєї церкви, навіщо потрібне сортування, а потів вчив робити це правильно. Бо ж на початках люди викидали лушпиння з картоплі чи консервні банки у контейнери для пластику чи паперу.
«На проповідях у церкві я завжди пригадував слова покійного Любомира Гузара, який говорив, що Бог прощає завжди, людина – інколи, а природа – ніколи, – каже священник. – З часом люди зрозуміли – те, що вони викидають, може не лише забруднювати, але й приносити користь».
Але Василь Завірач наголошує, окрім просвітництва, лише жорстка політика держави і великі штрафи зможуть врятувати Україну від сміття.
До слова, нині у громаді сортують відходи всі – від малого до старого. А кошти від продажу вторсировини витрачають на закупівлю саджанців і встановлення дитячих та спортивних майданчиків.
Чимало екологічних проєктів реалізовують і громадські організації. Про ініціативу киянки Яніни Лучейко «Верховина сортує сміття» чули вже, мабуть, усі.
«Верховина почала сортувати сміття у 2015 році, – говорить Яніна. – Пам’ятаю, ми складали окремо пластик та скло й відвозили на комунальне підприємство. Але тоді ще мало хто знав, для чого сортувати сміття. Було багато скептиків, які стверджували, що в нас нічого не вийде».
Нині ж урни для скла, пластику та паперу стоять і у селищній та районній радах, школах, лікарні. Над контейнерами розміщена інформація про принципи сортування сміття та як почати сортувати сміття удома.
А ще Яніна Лучейко створила книжку у формі коміксів «Врятуй світ» для учнів початкової школи та дошкільнят. Книжка розповідає про відходи та вплив сміття на життя, здоров’я і світ. Знайомить дітей і батьків з основними видами вторинної сировини, яким, в принципі, не місце на смітниках. Також торкається теми спалювання побутового сміття, що завдає значної шкоди здоров’ю та може викликати серйозні захворювання. Крім того, у ній є завдання на логіку, лабіринти, трішки математики та можливість для творчості.
План є, механізму нема
Сортування – це, звісно, добре, але загалом проблему з переповненими полігонами воно не вирішить. Власне, врегулювати захоронення сміття має розроблена в кінці 2017 року «Національна стратегія поводження із відходами».
В документі зазначається, що до 2023 року в Україні перероблятимуть 15 % побутових відходів, а сортуватимуть сміття вдома 23 % українців. До 2030 року ці показники мають зрости до 50 % і 48 %.
За словами Петра Кульби, на основі цієї стратегії був розроблений «Регіональний план управління відходами до 2030 року». За цим планом в Івано-Франківській області мають залишитися 4-5 полігонів ТПВ. Усі інші будуть рекультивовані та закриті, аби не приносити шкоду довкіллю. Також в області має бути один комплексний завод з переробки відходів і три-чотири станції сортування.
Втім, перед тим, як перейти до реалізації цього плану, його ще мають погодити в міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів та міністерстві розвитку громад та територій. Але біда в тім, що механізму погодження цього плану міністерствами нема.
«Цей документ – дороговказ у поводженні з відходами. План передбачає будівництво сортувальних ліній, очисних споруд, закриття полігонів, що не відповідають вимогам, – каже Петро Кульба. – Аби міністерства його погодили, ми чекаємо ще з кінця минулого року. І будемо чекати, доки Верховна Рада не проголосує за законопроєкт «Про управління відходами». Поки що він пройшов лише перше читання».
Зокрема, законопроєкт встановлює жорсткі вимоги до будівництва та експлуатації полігонів. Наприклад, аби отримати дозвіл на захоронення відходів на існуючих сміттєзвалищах, потрібно розробити програму приведення місця захоронення відходів до екологічно безпечного стану.
Але основним нововведенням законопроєкту «Про управління відходами» є запровадження ієрархії управління відходами. Якщо коротко, йдеться про те, що треба запобігти утворенню відходів. Якщо це не можливо – готуємо відходи до повторного використання. Наступний етап – переробка. Далі – виробництво енергії та палива (спалювання). А на останньому етапі захоронюємо те, що лишилося.
Також законопроєкт передбачає збільшення екологічного податку та штрафів, створення інформаційних систем управління відходами, роздільний збір відходів і стимулювання використання вторинної сировини тощо.
Втім, ухвалювати законопроєкт депутати не поспішають. Тож сподіватися, що найближчим часом відходи перетворяться у ресурси, напевно, не варто.
