Ватажки російської квазіреспубліки на території Молдови були неабияк шоковані початком повномасштабної війни в Україні, оскільки для них цей конфлікт означав можливий початок кінця. За багато років існування “ПМР” у Придністров’ї всі звикли до життя у відносній стабільності та зовсім не готувалися до війни.
За даними джерел 24 каналу в українських спецслужбах, у перші ж дні війни у так званій “ПМР” зрозуміли, що опинилися у повній ізоляції від Росії. Єдиною надією терористів було створення путінськими ординцями сухопутного коридору до Придністров’я, але всі розуміли, що таке може бути лише у випадку неймовірного успіху орків.
Ніякої перемоги в напрямку руху до Молдови рашисти не здобули, через що ситуація для не визнаного регіону почала серйозно погіршуватися.
Підмога не прийшла, підкріплення не надіслали
Російський контингент, що перебуває у Придністров’ї, зрозумів, що сил для можливого стримання військ Молдови у разі можливої спроби розібратися з квазіутворенням силовим шляхом критично не вистачить. Перекинути додаткові підрозділи з Росії було вже неможливо. Розуміли це й у Кремлі, через що почали політично тиснути на Кишинів для стримання ймовірних атак.
Паралельно з цим цілком вмотивовані російські куратори “ПМР” почали брякати своєю зброєю, готувати аеропорт Тирасполя для прийому літаків, та й взагалі вдавати, що готові ледве не до війни з Україною.
Перевірки бронетехніки, яка розміщена у Придністров’ї, показали, що ситуація є набагато гіршою, аніж хтось міг навіть собі уявити. З кожних чотирьох танків міг завестися лише один. Приблизно так само було з БТРами та БМП. Оборонна здатність “ПМР”, згідно з реалістичними оцінками Москви, полягає у тому, аби чинити опір військам Молдови впродовж кількох тижнів.
Однак у випадку, якщо до розв’язання проблеми втрутиться Україна, у генштабі Росії спрогнозували повну втрату анклаву за два дні. Втім, росіяни залишаються впевненими в тому, що Київ та Кишинів ніколи не почнуть реальних спільних дій для розв’язання проблеми буремного регіону.
Для того, щоб посилити угруповання, у Придністров’ї намагалися провести мобілізацію населення, але всі ці заходи не призвели ні до чого. Військове керівництво квазіутворення змогло набрати на службу лише 59 осіб. Тому у “ПМР” взагалі не розуміють, навіщо Путін почав вдавати, що звідти планується наступ на Україну. І дуже бояться отримати наказ провокувати ЗСУ.
Провокації Путіна – агонія Кремля
З початком другого етапу повномасштабної війни Росії проти України у Кремлі та міністерстві оборони Росії зробили кілька заяв стосовно намірів пробиття сухопутного кордону до Придністров’я. Зробили це, за даними українських спецслужб, для того, аби в генштабі нашої держави не могли вільно оперувати резервами на цьому напрямку. Однак Путіну цього виявилося замало. Із врахуванням реальної ситуації на фронтах, затягуванням санкційного зашморгу та ймовірного розширення НАТО, режим Кремля опинився у стані агонії. Нехай навіть Росія може протриматися та вести війну кілька років, у Москві цілком розуміють, що без перемог вони швидко втрачатимуть контроль над ситуацією всередині своєї країни.
Така ситуація змушує Путіна та його поплічників сипати погрозами всім країнам світу, які вони вважають ворожими. Це і Японія, яка називає Курили окупованими територіями, і Фінляндія зі Швецією, що вирішили доєднатися до Північноатлантичного альянсу, країни Балтії та взагалі ледве не весь Захід. Але при цьому наразі кремлівський Гітлер перейти від голослівних заяв до реальних дій не може, оскільки ані фізично, ані економічно другий фронт Росія відкрити не може. Хіба що у якихось вкрай маленьких державах при гарантії невтручання світової спільноти.
Оскільки ж “оркистан” опинився у ситуації, коли він може лише вести бойові дії в Україні та погрожувати світу, у Москві вирішили посилити тиск на нашу державу та Європу в єдиний можливий для них спосіб – створити низку провокацій у Придністров’ї. У подібний спосіб росіяни розраховували вирішити одразу кілька проблем: мобілізувати населення квазіреспубліки, скувати українські резерви та створити ще одну більш-менш гарячу точку на карті Європи.
Треба зазначити, що всі створені ФСБшниками провокації є вкрай недолугими, адже обстріл порожньої будівлі “МДБ” вівся з російської зброї, підрив радіовеж навряд може допомогти населенню озлобитися на Україну, як і вибух на території військової частини.
Отримали зворотній ефект
На що точно розраховували росіяни, роблячи подібні провокації, сказати важко. Однак, окрім чергової пропагандистської хвилі від Соловйова та Скабєєвої в дусі “укропи обстрілюють не тільки Росію, але й Придністров’я також”, у Москві нічого не отримали. Терористичний анклав у паніці почав “ловити диверсантів” та оголосив про встановлення блокпостів, переведення силовиків на посилений режим служби, а школи – на дистанційний режим навчання. Це призвело до неабиякого напруження ситуації безпосередньо всередині “ПМР”, але зовсім не до такого, на який розраховували загарбники. Мешканці недореспубліки, які мають змогу, почали виїжджати звідти у Молдову. Реагуватимуть на ситуацію також і у Кишиневі, але в який спосіб, поки що невідомо. Очільники ж терористичного анклаву не розуміють, навіщо взагалі Росія вдалася до провокацій. Вони панічно бояться втратити територію, яка стала вікном контрабанди до ледве не всієї Європи, що приносить всім елітам неймовірні гроші.
Що ж стосується того, що змінили провокації для України, то відповідь дуже проста: у Генштабі цілком розуміли можливість безглуздого наступу з Придністров’я на нашу територію ще з початку війни. Ця можливість зберігається, але якесь посилення угруповань у “ПМР” неможливе.
