У школі Зоряна Срібняк працює п’ять років, на початках помічником кухаря, а тепер кухарем. Спочатку в дитячому садочку розмальовувала стіни, а зараз це вже майже як традиція: чи не щороку новий розпис у шкільних класах, пише Західний кур’єр.
Хоча насправді малюнків уже дев’ять – більше, як років праці у школі. Як підраховує сама Зоряна, три класи на першому поверсі, є на другому, шкільна їдальня, фойє, коридор.
“Я ніде малюванню не вчилася, – відповідає місцева художниця на перше (і закономірне) запитання. – Це від природи, напевно”.
Тематика малюнків різна: патріотичний в фойє – синє небо, жовті лани, український прапор, казковий в їдальні – «Колобок» нагадує дитинство і одночасно наче є символом їжі. В одному класі – картинка природи, де мирно вживаються чотири пори року. В іншому – дерево з фотографіями дітей, яке назвала «Шкільна родина», хоча є на тому малюнку і храм, і сільські хати, і багатоповерхівки, і озера – символи рідного краю. І чи не скрізь – сонце, метелики, квіти, соняшники.
Що мені замовляють, те я і малюю, – каже жінка. – Щось завучка порадила, щось вчительки просять. А решту вже як я собі уявляю, так і малюю.
Навіть на своєму робочому місці на кухні зробила невеличкий розпис: морква і гарбуз, вишні і полуниці, груші і ананас, і знову ж таки – метелики і соняшники. Як мовиться, для настрою.
По часу теж по-різному виходить. Чи не найдовше розмальовувала дві стіни в їдальні казкою про Колобка – якраз за літо, поки були канікули. Тоді навіть мала помічницю, бо то дуже великі картини виходили, їй довірила, як каже, «замальовувати низом і верхом». Але зазвичай помічників не потребує.
Школа закуповує білу фарбу, а також різні гуаші, щоб майстриня мала чим малювати.
Наша Зоряна на художницю не вчилася, але має до того талант і золоті руки, – каже директор Палагицького НВК Ярема Гонсіровський. – Ніколи не відмовила. Це буде найбільша пам’ятка від неї.
Від тих малюнків у сільській школі, де часто коштів не вистачає на ремонти, тепло чи придбання обладнання, стає по-домашньому затишніше і тепліше. Не щось гламурне, а те, що дітям зрозуміле і близьке.
По можливості намагаються свою художницю відзначити премією чи подарунком. І навіть уже те, коли її пошанують на шкільній лінійці, де збирається багато односельців, – для жінки приємно. Можна здогадатися, як Зорянині діти пишаються своєю мамою.
При трьох дітях, при сільській господарці не надто багато вільного часу у жінки вдома. Але у своєму помешканні намалювала на стіні дерево з листочками. Зізнається, що картини не пробувала малювати. Але хто знає, може, з часом почне творити як художник.