“Справжній самурай не думає про перемогу і поразку.
Він безстрашно кидається назустріч неминучій смерті”
Цунетомо Ямамото, “Шлях самурая” (Хагакуре)
В Україні багато кандидатів у президенти. Та поки складно з кандидатами на посаду верховного головнокомандувача. На білбордах країні обіцяють низькі ціни на газ, віру чи мир з Росією.
Однак не зрозуміло, як при новому президентові будемо наводити лад в оборонно-промисловому комплексі, якщо найближчі сто років миру не буде. Адже, незважаючи на блискучі паради та хизування тисячами одиниць відремонтованої радянської техніки, проблема на оборонних заводах роками залишається незмінною.
Це вбивча корупція та розкрадання потужностей.
Якщо про проблему говорити у цифрах, то лише від 2014 року по сьогоднішній день різними органами правопорядку через розкрадання в ОПК відкрито понад 100 кримінальних проваджень.
Ця цифра є динамічною за кількістю. Якісь провадження закривають, а з якихось виокремлюються нові. Втім, за якістю “сотня” є статичною. Тобто з року в рік під час війни “схеми” повторюються. І чинна влада не може чи не хоче тому зарадити.
“Є стародавній вислів:
залиш двері відкритими —
і ворог вже біля них”
Хагакуре
Протягом минулого року через фінансові порушення та корупцію на заводах ОПК слідчі розпочали ще з десяток розслідувань. Як вже зазначалося, “схеми” – типові. Ті самі, про які експерти говорили і у попередні роки.
Це банальний грабіж потужностей заводів, незаконні експортно-імпортні операції з військовими товарами, закупівля запчастин та деталей за завищеними цінами чи у фіктивних фірм, які існують тільки на папері.
Фігуранти теж повторюються: Житомирський та Миколаївський бронетанкові заводи, Науково-дослідний інститут “Квант”, Промоборонекспорт та інші.
Примітно, що чи не найбільше у 2018 році відзначився столичний завод “Маяк”, більш відомий як виробник скандальних мінометів “Молот”. Нині поліція Оболонського району міста Києва розслідує кілька епізодів. Серед них порізка виробничого цеху на металобрухт та закупівля прицілів до мінометів через ланцюжок посередників, що значно підвищило ціну.
Для того, щоб осягнути масштаб думки менеджерів заводу варто дослівно навести свідчення свідка з матеріалів кримінальної справи:
“Роботи проводились наступним чином: вказані працівники у кількості 4-5 чоловік різали обладнання у корпусі 16-б та у разі накопичення значної кількості порізаного обладнання приїжджав автомобіль та завантажував порізане обладнання. Приблизно 2 місяця їздили невеликі автомобілі по 2 тони, а потім почали їздити автомобілі 10-15 тонн вантажомісткості”.
У тих же матеріалах заступник керівника цеху механічної обробки заводу припустив, що порізка на металобрухт обладнання інструментального цеху є репетицією до знищення всього підприємства. Бо це головний цех на виробництві.
Щодо мінометів, то там теж “схема” не особливо хитромудра, що тільки підкреслює занепад галузі.
Минулої осені завод “Маяк” без тендеру, якими так вихваляються чиновники в погонах, перерахував 680 тис грн власному дочірньому підприємству “Маяк-Сервіс” з розрахунку 34 тис грн за штуку, всього 20 прицілів до мінометів. А “Маяк-Сервіс” у свою чергу як звичайнісінька “прокладка” перерахувало 296,66 тис грн на приватну фірму “Ренал” за 10 прицілів, тобто 29,66 тис грн за приціл.
Проблема в тому, що ані перша, ані друга контора не є виробником прицілів. А сам “Ренал” більш відомий тим, що ще в 2017 році військова прокуратура, підозрюючи цю фірму у фіктивних поставках на заводи концерну “Укроборонпром”, прийшла з обшуками власне на сам концерн.
Паралельно “Маяк-Сервіс” за 31 тисячу гривень замовив у іншого державного “Шепетівського ремонтного заводу” реконструкцію десяти старих прицілів до мінометів. На думку слідчих, це може бути доказом того, що “Маяк” взагалі купував старі приціли як нові.
До речі, якщо хтось сподівається, що “схеми” минають безслідно, то дарма. На кінець минулого року Завод “Маяк” мав податкову заборгованість у сумі понад 34 млн грн.
Не менш грандіозно відзначився і Миколаївський бронетанковий завод. Це саме той завод, який три роки тому зірвав таємний ремонт БТР на кілька десятків мільйонів гривень у розпал війни на Донбасі.
На початку 2018 року менеджери заводу внесли передплату у сумі 4,1 мільйона гривень за постачання імпортних двигунів приватній фірмі, яку самі обрали. Але розібрані БТР так і не дочекалися двигунів.
Щоб якось приховати зрив оборонного замовлення, був вигаданий план, який заслуговує на увагу режисерів фільму “Тупий та ще тупіший”:
“Згідно пояснень завідувачки складу Миколаївського бронетанкового заводу встановлено, що на початку червня 2018 року за вказівкою начальника, вона підготувала 12 ящиків з логотипом “IVECO”, в які вантажники завантажили різні металеві предмети, які відповідають вазі двигунів і коробок передач до них.
Ящики були закриті, опломбовані і поміщені до складу. Надалі за вказівкою начальника, ці ящики були продемонстровані представнику концерну “Укроборонпром” як двигуни за вказаним договором”.
Щодо експорту, то тут, як завжди, не обійшлося без контрабанди. Митники підловили працівників Харківського державного авіаційного виробничого підприємства, які намагалися незаконно провезти до Казахстану шини літака Ан-72П.
Заради об’єктивності треба сказати, що в цій історії не зрозуміло, що підштовхнуло спеціалістів з авіації ризикувати свободою. Чи жага продати товар державного заводу, який ледь животіє, і тим самим йому допомогти. Чи драконівські процедури експорту товарів подвійного призначення, які Україна давно і старанно переписала у сусідньої Росії.
“Промоборонекспорт” сплатив 1,34 млн доларів США комісійних за посередницькі послуги іноземній компанії під час ремонту двигунів до гвинтокрилів флоту Мексики без необхідних дозволів. Документи від тих та подібних угод звільнений директор забрав із собою. Тепер СБУ намагається повернути і гроші, і папери.
Власне, перелік подібних історій можна продовжувати. Та чи є в цьому сенс, коли про них не хочуть чути перші особи держави?
“Я не знаю, як перемагати інших;
я знаю, як перемагати себе”.
Хагакуре
У травні 2017 року на сторінках УП вийшла стаття під назвою “Як СБУ та прокуратура блокують розслідування корупції в обороні”. У матеріалі були наведені унікальні дані – звіт про листування концерну “Укроборонпром” з правоохоронними органами.
Тобто були оприлюднені факти фінансових та корупційних порушень на оборонних заводах, які підпорядковані концерну і які були викриті зсередини юристами концерну.
Публікація розкривала ту глобальну проблему, яка повторюється з року в рік. А саме: правоохоронні органи занадто повільно розслідують злочини на заводах, що дає можливість менеджменту заводів красти гроші знову і знову.
Простими словами: ніхто не сідає за ґрати. Що красномовно підтверджується цифрами.
Якщо з 2014 по 2017 рік за зверненнями “Укроборонпрому” правоохоронні органи відкрили 44 кримінальні провадження, з яких одне завершилося вироком. То станом на кінець 2018 року таких проваджень вже було 49 без нових вироків, проте аж з двома обвинуваченими.
Аналітики експертної організації StateWatch, які вже кілька років моніторять перебіг кримінальних справ по директорах оборонних заводів і паралельно спостерігають за застоєм реформи галузі ОПК, склали власний перелік основних причин, чому на п’ятому році війни щури й досі нишпорять в обороні.
Перша причина – відсутність стратегії реформування галузі як у “воєнного кабінету” Петра Порошенка, так і в уряду Володимира Гройсмана.
Фактично нині можна нарахувати близько 200 державних підприємств в ОПК. Це передусім “сотня”, яка підпорядковується концерну “Укроборонпром”, кілька десятків розграбованих підприємств Міноборони та два десятки підприємств під Держкосмосом.
Так от, команда Порошенка, яка контролює наглядову раду та керівництво “Укроборонпрому”, в принципі з часів Януковича залишила все на своїх місцях.
Підприємства-напівбанкрути не приватизовані, фактично віддані на поталу сім’ям “червоних директорів”. Останні просто розвивають власний приватний бізнес за рахунок державного потенціалу.
А на більш-менш успішні підприємства, які ще не вирізані на метал, без конкурсів та без честі заведені “свої” менеджери, прізвища яких періодично з’являються на шпальтах кримінальної хроніки.
Володимир Гройсман теж не переймається оборонним потенціалом. Ніхто не знає, чим займається космічне агентство, крім того, що віддає старі валютні кредити бюджетними грошима за провалені міжнародні програми.
І тим більше, ніхто у команді Гройсмана не цікавиться, навіщо Міністерству оборони державні підприємства, які, наприклад, генерують лише нові збитки.
Зараз модно де треба, а де і не треба згадувати про стандарти омріяного НАТО. Так от, основний принцип у країнах НАТО щодо міністерств оборони та підприємницької діяльності – це повністю позбавити силовиків економічних функцій. Щоб просто не було на чому брати відкати.
Другою причиною варто виділити неузгодженість дій органів правопорядку. Сотні оборонних підприємств, розкиданих по всій країні призвели до того, що кримінальні провадження відкривали і поліцейські, і СБУ, і прокуратура.
Причому в одній області епізод корупції умовно з фірмою “А” розслідує СБУ, а в іншій області та сама фірма “А” проходить по матеріалах поліції. Але ніхто не намагається перевірити, чи факти в різних областях не є часом ниточками до однієї загальної павутини, яку плетуть з Печерських пагорбів.
Третьою причиною є активне втручання політиків у господарські справи ОПК. Чого тільки вартує призначення 24-річного Антона Пашинського у 2015 році на підприємство “Укроборонпрому”. Тоді якраз батько Антона Сергій Пашинський очолював наглядову раду “Укроборонпрому”.
До слова, дечого та й вартує. Від 2016 року Антон Пашинський на державній посаді без врахування основної декларації за минулий рік задекларував майже 1,5 мільйона гривень доходів та елітний позашляховик Toyota Land Cruiser Prado 150 за мільйон гривень.
***
Не треба бути великим вченим, щоб зрозуміти: така негативна тенденція в оборонпромі не може більше тривати. Адже прямо загрожує національним інтересам України у війні з Кремлем.
На сьогодні низка політиків заявили, що хочуть стати президентом у цій країні. А відтак і взяти на себе обов’язок верховного головнокомандувача.
Ніхто не може заборонити кандидатам піднімати будь-яку суспільну тему. І ціни на газ, і “слуга народу” і “чесних більше” по-своєму важливі. Але реальні претенденти на перше крісло точно вже не повинні уникати відповіді на перезріле запитання: як зупинити грабіж оборонпрому? Бодай у передвиборчих програмах та дискусіях українські громадяни почують відповіді.
Гліб Канєвський, StateWatch, проект “Марлін”, для УП
