Послаблюючи карантин, в уряді чи не найперше обіцяли відкрити бібліотеки. Соцмережі одразу наповнилися жартами. Мовляв, хто туди взагалі ходить? Там же все, як при союзі.
«Репортер» вирішив з’ясувати, чи дійсно все так погано.
Виявляється, за останні кілька років місто зробило велетенський крок вперед в розвитку бібліотек. За словами заступника директора міського департаменту культури Любомира Никорака, Франківськ другий в Україні по запровадженню електронного бібліотечного сервісу, поступається лише столиці. Минулого року до нас навіть приїздили управлінці з Тернополя та Вінниці, аби переймати досвід.
У 2020 році до міської бібліотечної мережі додалися шість філій із сіл, які приєдналися до Івано-Франківської ОТГ: Підлужжя, Черніїв, Березівка, Колодіївка, Підпечери та Добровляни. Тепер місто має 20 бібліотек.
«Останні роки з бюджету активно виділяються кошти на придбання книг, в тому числі періодики, а також на друк книг місцевих авторів, – розповідає Любомир Никорак. – До прикладу на цей рік передбачено 198 тис грн».
З його слів, перед поповненням фондів бібліотечна система вивчає попит: є спеціальні списки, в які працівники вносять відомості щодо книг, якими цікавилися читачі. Також міська централізована бібліотечна система має свій сайт – mcbs.if.ua з онлайн-каталогом.
«Там представлено 70 % всієї літератури, яка знаходиться у фондах, – розповідає Никорак. – Ввівши ключове слово, можете знайти потрібну книгу, побачити, в якій філії вона є. Чи ця книга в бібліотеці, чи у когось на руках. До прикладу, для студентів, яким книги потрібні вже і зараз – це чудова функція. Адже можна замовити книгу і приїхати по неї не витрачаючи даремно час. На сайті також є функція «зв’язок з бібліотекарем». А два роки тому ми оновили читацький квиток. Тепер він у вигляді пластикової картки зі штрих-кодом».
Аби отримати такий квиток, потрібно прийти у будь-яку бібліотеку міста і заповнити спеціальну анкету.
Приблизно два роки тому міські бібліотеки почали переходити на систему штрих-кодування книг. Новим надходженням одразу присвоюють персональний код, за яким книгу можна легко відслідкувати. Запустити систему планували вже на початку 2020 року, але вирішили відкласти, допоки всі фондові книги не пройдуть переоблік. Втім сканери вже закупили.
«Таким чином ми хочемо спростити користування бібліотекою, – пояснює Любомир Никорак. – Щоб читач сам міг взяти книгу, відсканувати її і свій квиток, а система буде автоматично обробляти операцію. Наразі в центральних філіях майже 90 % книг пройшли штрих-кодування. Допрацьовуємо більше в сільських філіях, бо вони приєдналися не так давно».
Пів року місто розглядає можливість запуску ще й онлайн-бібліотеки, але, зі слів Никорака, в законі нема поняття «електронної книги» в бібліотечній сфері. Це навіть може розцінюватися як порушення авторського права. Івано-Франківськ розглядає досвід польських колег. Однак там це зробити простіше – доступ до онлайн-книг передбачений законом.
«Маємо надію, що це тільки питання часу, ми вже виділили під це окремий сервер, – каже чиновник. – Місто вже закупило аудіокниги, а бібліотеку-філію № 4 на Коновальця взагалі вирішили зробити спеціалізованою – для людей із вадами зору. Спільно з Українським товариством сліпих ми визначили, що саме в цьому районі зробити таку бібліотеку буде доцільно».
До речі, сайт бібліотечної системи має окрему версію, перейти на яку можна клікнувши на велику червону кнопку «Версія для слабозорих», в правому верхньому куті екрану.
Чиновник розповідає, що за останні два роки омолодився і персонал міських бібліотек, а всі працівники проходять спеціальні IT-курси по роботі з новою системою. Єдина проблема – не всі приєднані філії мають інтернет. До того ж читальні зали досі нагадують аудиторії.
У Франківську існує лише один простір, який більше схожий на читальні зали закордонних бібліотек – «Paragraph». Його створювали на базі одного із читальних залів наукової бібліотеки ПНУ, але згодом, через непорозуміння з бібліотекарями, «Paragraph» переїхав і тепер позиціонує себе як окремий молодіжний простір.
«З переїздом ми отримали більше свободи дій. Зокрема виграли кілька грантів від Теплого Міста, Urban Space, два проєкти бюджету участі, грант від Британської ради в Україні, – каже один з ініціаторів створення проєкту Віктор Лесик. – Здебільшого гроші пішли на облаштування приміщення – купили меблі, проектор, звукову систему».
Лесик розповідає, що наразі центр більше функціонує у форматі лекторіїв – відкривається під певні події. Та команда шукає спосіб, аби забезпечити стабільний графік роботи. Зробити це на волонтерських засадах досить проблематично.
Чому дійсно варто повчитися міським бібліотекам у «Параграфа» – активно вести сторінки соцмереж, адже наразі це найпростіший спосіб залучати молодь.
До польського досвіду нам теж ще далеко, адже система електронного обігу книг там функціонує вже багато років, основний акцент – на комфортності простору.
Наприклад одна з найстаріших у Польщі – бібліотека Варшавського університету – радше нагадує коворкінг. Оксана Усатенко, яка проходить стипендіальну програму уряду Польщі для молодих науковців, відвідує бібліотеку ледь не щодня.
«Там немає відчуття, що ти в бібліотеці, багато зручних пуфів, куточок для творчості, студенти можуть навіть заснути і ніхто їх не буде будити, – розповідає дівчина. – Все дуже вільно і лояльно, атмосфера дає можливість зосередитися. До речі, завжди можна взяти безкоштовно беруші, щоб тебе ніхто не відволікав».
Оксана розповідає, що під час сесії Варшавська бібліотека взагалі переходить на спеціальний графік – «БУВ для сов» («Biblioteka uniwersytetu Warszawskiego dla sów») і працює до 5 ранку. Крім того, на даху величезної будівлі є ботанічний сад, який відкритий навіть для туристів. Дівчина каже, що така бібліотека чи не єдине, чого їй дійсно бракуватиме вдома.
Авторка:Тетяна Скоропляс
