Роман Мельник — позивний «Чорний», навідник штурмового батальйону військової частини А7788. Народився 10 лютого 1988 року в Калуші. Був єдиною дитиною у сім’ї.
У віці двох років батьки хлопця розлучилися і мама виховувала сина сама з допомогою дідуся, бабусі та дядька Ярослава, який замінив племіннику батька.
Роман ріс допитливим, цікавим, компанійським, веселим, дуже любив тварин. Після дев’ятого класу вступив до Калуського хіміко-технологічного технікуму за спеціальністю “Обслуговування та ремонт обладнання підприємств хімічної та нафтогазопереробної промисловості”. Здобув кваліфікацію техніка-механіка, йдеться в проєкті “Спогади крізь віки”, інформують “Вікна”.
Одногрупник та близький товариш Андрій Зеленяк розповідає:
“З Романом я познайомився в технікумі. Навчалися в одній групі. З того часу і дружили впродовж 20 років. Були найкращими друзями. Потім він став хрещеним батьком мого сина. Він був особливим, неординарною особистістю, наділений всіма найкращими людськими якостями. Не зважаючи на всі труднощі, любив жартувати й завжди посміхався. Фізично був сильною людиною, любив спорт, вів здоровий спосіб життя, вірив у Бога. Завжди всім за все дякував”.
Куратор групи Любомир Руковецький додає:
“У Романа були добрі, лагідні очі, теплий погляд. Він був стриманим і спокійним, акуратним, доброзичливим із почуттям гумору. З повагою ставився до інших. Під час навчання користувався авторитетом і серед студентів, і серед викладачів”.
Освіту хлопець продовжив у національному університеті “Львівська політехніка”. Товариш та одногрупник Степан Пастух пригадує:
“Рома був мені мов брат. У нас були теплі, дружні стосунки й не було жодних таємниць. Рома мав загострене почуття справедливості, не давав ображати слабших, був людиною слова: сказав — зробив”.
Ще під час навчання у технікумі захоплювався важкою атлетикою, пізніше серйозно займався боксом.
“Це з моєї ініціативи він перемикнувся на бокс. Ми разом ходили до спортзалу”, — говорить Андрій Зеленяк.
Тренер хлопця Олександр Соколовський характеризує Романа як хорошого спортсмена
“Ромчик був дуже відповідальним, життєрадісним. Людиною, яка несла лише позитивну енергію, постійно всім допомагав. Старався вчитися чомусь новому”.
А ще хлопець любив походи в гори, слухати аудіокниги. У 2014 році Роман пережив важку втрату — померла мама. З найближчих рідних у нього залишилися тільки бабуся та дядько.
Роман уважно й чуйно ставився до рідних, шанував старших, допомагав по господарству. Хоч жив у Калуші, полюбляв вихідні та канікули проводити в дідуся з бабусею у селі Кропивник. Працював на городі, в полі, доглядав за тваринами, грав за місцеву команду на чемпіонаті району з футболу, мав багато друзів, розповідає дядько Ярослав Мельник.
Товариш Роман Кобута згадує, що близько познайомився з хлопцем сталося саме в той час, коли померла його мама. Зізнається, що саме Роман навчив його любити спорт, разом бігали по 15-16 км, займалися боксом.
За характером Роман був мовчазним, врівноваженим, скромним із сильним характером. Перш ніж щось сказати, завжди добре думав, за кожне своє слово відповідав, згадує Роман Кобута.
Хлопець працював у товаристві “Три бетони”, відтак — на “Карпатнафтохімі”. В Італії пробурював свердловини для води, геотермії, укріплення схилів гір. Освоїв сучасні бурильні машини, планував займатися бурильною справою і в Україні.
З перших днів повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну Роман із кумом Андрієм став до лав територіальної оборони у складі 79 окремого батальйону 102 окремої бригади. Відтак їх перевели до 116 окремої бригади Сил тероборони ЗСУ.
Командир взводу Роман Кравець пригадує, що Роман був найпотужнішим козаком зі всіх бійців:
“Кожну вільну хвилину займався спортом, бігав, міг якнайдалі кинути гранату. Потрібно було поїхати за продуктами чи спорядженням — Рома перший, на позиції — йшов теж першим, повертався останнім. Безстрашний, мужній, завжди всім ділився, міг віддати останнє, якщо це було потрібно побратиму. Про таких, як Рома, треба розповідати дітям у школі та писати книги”.
Згодом у кума народилася друга дитина і він повернувся додому, а Роман продовжував воювати, адже хотів бути корисним. На війні долучився до бійців 78-го полку спеціального призначення “Герць”, служив навідником другого штурмового відділення першого штурмового взводу 3-ї штурмової роти першого штурмового батальйону військової частини А-7788. Брав участь у боях за населені пункти Полтавщини, Сумщини, Харківщини, Запоріжжя.
Командир Сергій з позивним “Сірко” розповідає:
“Роман був людиною, яка знає, чого хоче. Готовий допомогти за потреби, вмів контролювати свої емоції. Терплячий, мотивований, займався самовдосконаленням, постійно намагався покращувати свої знання, свою майстерність. Коли Роман прийшов до нас, на той час ми були у складі зведеного розвідувального загону. У колектив увійшов одразу, мав почуття гумору, вихований, стриманий, побожний. З повагою відгукувався про рідних, близьких. Не був вискочкою, усе робив правильно у бойових завданнях, бездоганний солдат, умів контролювати себе, ухвалити рішення самостійно. Пригадую, як він сам, під вогнем ворога, на плечі приніс 60-кілограмовий кулемет, встановив його і ми відбили атаку. Кулемет реально вирішив результат бою. Після цього я подав Романа на нагороду, однак через місяць він загинув”.
На своє останнє завдання Роман пішов 8 липня 2023 року.
“Підірвалися ми разом. Двоє інших наших побратимів — “Турбо” і “Прокоп” — загинули одразу. Рома прийняв усі осколки, які летіли на мене, на себе. Трапилося це поблизу населеного пункту Мала Тохмачка Пологівського району Запорізької області близько 21:30″.
Упродовж 22 днів відважний воїн боровся за життя. Роман мужньо погодився на ампутацію руки у Запорізькій обласній клінічній лікарні. Був евакуйований гелікоптером у головний клінічний військовий госпіталь міста Києва, пережив ампутацію ноги, але вижити йому не вдалося. Життя героя обірвалося ввечері 30 липня 2023 року.
Побратим Олександр згадує, що Рома був надзвичайно цілеспрямованим, добрим, завжди готовий підкласти дружнє плече, порадити, допомогти, постійно вчився чомусь новому. Кажуть, що мужність — це безстрашність, розум — це розуміння добра і зла, сила — це здатність до дій. А Герой — це та людина, котра поєднує в собі в собі ці три чесноти. Таким був Роман. Друзі та побратими досі не можуть змиритися із такою втратою
Ветеран бойових дій Андріан Волгін був впевнений, що його друг виживе.
“Я був упевнений, що ти витримаєш, видряпаєшся. Але десь там зверху вирішили інакше, я втратив друга. Нехай тобі буде зараз краще ніж було, коли ти був серед нас”.
За особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, Почесним нагрудним знаком «Золотий хрест» Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного, медаллю «За бойову звитягу». Також йому присвоєно звання «Почесний громадянин Калуської міської територіальної громади».
10 лютого 2024 року Захисникові мало виповнитися 36 років. Цього дня у пам‘ять про Романа Мельника і його жертовний подвиг відкрили меморіальну дошку на фасаді ДЮСШ міської ради.
