У п’ятницю 23 вересня 2026 року у місті Луцьку проведеть в останню путь уродженця селища Битків Пасічнянської територіальної громади Надвірнянського району Романа Максимюка, який до війни був професійним футболістом та виступв за цілий ряд українських команд, у тому числі і за Національну Збірну та місцеве “Прикарпаття”, повідомляє своїх читачів інформаційний ресурс Правда іф.
Остання путь
Похорон нашого земляка Героя Максимюка Романа відбудеться у місті Луцьк, 23 жовтня (п’ятниця) о 11:00 годині, у Кафедральному Соборі Святої Трійці. Невимовний біль пронизує серце від звістки про непоправну втрату… На щиті повертається наш земляк, мужній Захисник України — Максимюк Роман, написав голова Пасічнянської громади Андрій Гунда.
Відомий український спортивний журналіст Роман Бебех так описав своє знайомство і життєвий шлях відомого прикарпатського футболіста, який загинув під Покровськом наприкінці 2024 року, воюючи у складі 25-ї бригади ДШВ:
Життя Романа Максимюка — немов готовий сценарій для хардкорного фільму про футболіста. Таких зараз не випускають, точніше, такі або не народжуються, або не доходять до професійного футболу.
Гравець, за якого билися ключові футбольні бренди України та Росії — київське «Динамо» та пітерський «Зеніт», згодом став вантажником у магазині.
Ми знімали інтерв’ю, коли він уже працював у супермаркеті. Їхали з Луцька до Києва за товаром, і він спокійно розповідав про Лобановського, договірні матчі, пітерську братву і ще тисячі історій. Я нервував, що не вистачить місця на карті пам’яті.
Упродовж його футбольної кар’єри було все: кубки й великі контракти, а з іншого боку — казино, двіж, сімейні драми. Кінське здоров’я і любов до футболу — це про нього. Після ночі двіжу міг спокійно пробігти тест Купера в бутсах із залізними шипами. Або під час командного кросу рушити навпростець через ліс і загубитися.
Шлях Героя
Наприкінці 2024-го мені зателефонував відомий фанат «Дніпра» Влад Кузміч titarev_vladyslav і запропонував зняти ще один матеріал про Романа. Тоді він уже був приданий 25-й бригаді ДШВ і рубався під Покровськом. Під час останнього завдання накришив окупантів стільки, що його вже тоді подавали на державну нагороду. Рубався без страху. Ми чекали, поки він вийде з позицій, і я мав їхати записувати інтерв’ю. Не вийшов. Довго вважався зниклим безвісти. Думали, що, можливо, він у полоні.
На матч збірної України з Канадою команда вийшла з його кітелем і футболкою. Це був жест підтримки родини, а також можливість показати футбольному світу, що той, хто грав за цю команду, тепер зник безвісти.
Рома, дякую за службу, за «Дніпро» часів Кучеревського, «Волинь» Кварцяного і твою неповторну справжність. Співчуття рідним…
Царство Небесне!
