Бліц-Інфо продовжує рубрику «Маршрут вихідного дня» – тут розповідаємо про цікаві місця, які зовсім поруч.
Долинський район має хороші природні умови для розвитку туризму, адже половина території району розміщена в гірській місцевості, достатньо заліснена, з мальовничими краєвидами, горами різної висоти і крутизною схилів. Тут також є багато привабливих історико-культурних туристичних ресурсів, до яких належать пам’ятки історії, архітектури, художні промисли, етнографічні пам’ятки та пам’ятки народної творчості.
Кореспондентка Бліц-Інфо зібрала місця, які варто відвідати на Долинщині:
Скелі Довбуша
Скелі Довбуша або Бубниські скелі – могутні кам’яні брили, які є природною пам’яткою, яку наші предки вміло тривалий час використовували під фортецю. Зараз це досить відвідуване туристами місце.
Скелі Довбуша досягають у висоту 80 метрів. Це комплексний пам’ятник природи загальнодержавного значення, який входить до складу Поляницького регіонального ландшафтного парку. Тут можна просто погуляти, посидіти в альтанці, розгорнути намет, влаштувати пікнік на природі або піднятися по сходах на одну з скель, звідки відкривається мальовничий краєвид на Карпати.
За переказами, у XVII–XVIII ст. тут таборували опришки, які використовували печери під сховище.
Унікальний скельний комплекс названий на честь легендарного опришка Олекси Довбуша. Це неповторне за своїми формами і розташуванням нагромадження гігантських скель, каменів, що нагадують дивовижних істот, покраяне глибокими, завжди темними ущелинами, ямами, потаємними ходами та стежками.
Мізунський водоспад
Мізунський водоспад – це прекрасне місце для любителів гірського відпочинку. Круті схили і пороги на річці Мізунці створюють неймовірно видовищний каскад водоспадів. Річка бере свій початок із джерел гірського масиву Ґорґани.
Мізунські водоспади біля Нового Мізуня – це три каскади у три метри заввишки. Всі водограї абсолютно різні: вузенькі, широкі, пологі, прямовисні, великі чи навіть мініатюрні. В кінці грудня – на початку січня річка замерзає, тому у цей період насолодитися красою природного дива навряд чи вийде. Добре оглянути Мізунські водоспади можна з вікна Карпатського трамвая. Його маршрут якраз пролягає через річку Мізунку. Особливо приємно тут відпочивати влітку, коли від річки віє прохолодою, а в тіні можна сховатися від спекотного сонця.
Карпатський трамвай
У Вигоді уже понад століття стартує маршрут однієї з унікальних, досі збережених вузькоколійних залізниць. Створена для перевезення деревини, вузькоколійка пережила дві світових війни та змінила безліч господарів. За цей час вона стала не лише промисловим, а й туристичним об’єктом, навколо якого нині активно розвивається інфраструктура.
Маршрут пролягає від Вигоди через лісосмугу і село лісорубів Медунок до урочища Сенечів, проходячи через гірську річку Мізунку. До речі, у вікнах карпатського трамвая немає скла, тому багато туристів часто виглядають далеко вперед, щоб розглянути всі мальовничі пейзажі.
Тривалість одного маршруту – цілих чотири години. Трамвай за цей час робить зупинки: кілька коротких і одну – довше, на сорок хвилин. Під час зупинок можна вийти, прогулятися і подихати свіжим гірським повітрям. Більше про маршрут трамваю тут.
До слова, “Карпатський трамвай” відновив роботу після карантину.
Центр спадщини Вигодської вузькоколійки
У Вигоді у 2015 році створили Центр спадщини Вигодської вузькоколійки. Це перший в Україні унікальний інтерпретаційний візит-центр історичної та природної спадщини, який в інтерактивній формі знайомить відвідувачів з минулим та сучасним бойківського краю. Місцева атракція приваблює туристів не лише з усієї України, але й з-за кордону.
Центр спадщини розташований у найстарішій будівлі, спорудженій у 1855 році. Це колишня резиденція австрійського барона Леопольда Поппера фон Подгарі, який у 1873-му році заснував Вигодський тартак. Був час, коли цей будинок приймав гостей чи слугував штаб-квартирою для військових. У радянський період будівля була сільським клубом, потім впродовж кількох десятків років використовувалася частково, у ній знаходилася селищна бібліотека.
У виставковій зоні використано сучасні аудіо-візуальні презентаційні технології та інтерактивні інтерпретаційні об’єкти, що допомагають пізнати історію вузькоколійної залізничної дороги, традиційних лісорубних промислів, бойківської культури та ремесел, пов’язаних з деревом. Цей центр відрізняється від звичайного музею тим, що торкатися руками у ньому можна (і навіть треба) до всіх експонатів, адже вони зроблені у формі ігор, завдань, на які потрібно знайти відповіді.
Мізунське джерело «Горянка»
Мінеральна вода «Горянка» має цілющі властивості та вважається однією з найкращих мінеральних вод Івано-Франківщини. Вода з джерела, що б’є з глибини 156 метрів, за складом вважається ідентичною «Нафтусі».
З 1965 року вона розливається у пляшки під назвами «Мізунська» та «Горянка» підприємством «Мізунь» та продається у всій Україні, а також постачається до чотирьох санаторіїв району. Вода з джерела корисна для лікування виразки шлунку, а за своїми параметрами наближена до внутрішньоклітинної води людини.
Мізунське джерело «Горянка» часто відвідують туристи, які подорожують Карпатським трамваєм.
Краєзнавчий музей Бойківщина у Долині
Краєзнавчий музей Бойківщина – один з наймолодших краєзнавчих музеїв Прикарпатського краю; зібрання матеріалів і предметів з етнографії та культури Бойківщини, значний культурно-освітній осередок міста.
Музей є першим державним музеєм, що присвячений самобутньому культурному надбанню Бойківського краю. У залах Долинського краєзнавчого музею Тетяни і Омеляна Антоновичів «Бойківщина» розміщено 4 відділи:
- історичний;
- природничий;
- етнографічний;
- меморіальний — присвячений родині Антоновичів.
Серед матеріалів експозиції — цікаві археологічні знахідки, знаряддя праці та побуту минулих часів, бойківський одяг і вишивка. У музеї є документи, що висвітлюють різні події з історії краю, стародруки, видані в Україні, твори образотворчого українського і народного мистецтва, а також твори сакрального мистецтва.
Безперечними «родзинками» музею є реконструкція бойківської хати — типової бойківської оселі; писанки, вишиті кольоровими нитками; колекція ляльок та сакральні пам’ятки XVI—XVIII століть.
Гошівський монастир
Гошівський монастир збудований ще у 16 столітті. Він утворився на основі греко-католицького храму Преображення Господнього, який височіє на Ясній горі, і досі залишається одним із найпопулярніших в Україні паломницьких місць.
Монастир один із перших українських храмів, оснащених електронними дзвонами. Його збудовано у класицистичному стилі з елементами пізнього бароко. Всередині храм прикрашають розписи, притаманні монументальному мистецтву Галичини середини 19 століття. Деякі з картин на стінах храму німецьким художникам-реставраторам вдалося відновити у тому вигляді, який вони мали у 18 столітті.
Поряд із храмом розташована простора скляна каплиця, оздоблена колонами, золотим куполом та копією чудотворної ікони Богородиці.
Музей Івана Франка
Музей Івана Франка розташований в селі Лолин. Іван Франко часто відвідував село Лолин. Тут він написав оповідання «Вугляр», «Лесишина челядь», «Два приятелі», окремі розділи повісті «Петрії Довбущуки», вірш «Галаган». На основі місцевого варіанту легенди «Пісня про шандаря» створив драму «Украдене щастя».
Музей Франка було засновано в 2004 році. Експозиції розповідають про важливі події з життя Івана Франка, пов’язані з селом Лолин, зокрема знайомство Франка з Ольгою Рошкевич. На думку біографів Івана Франка, знайомство з Ольгою Рошкевич було поштовхом до написання Іваном Франком збірки поезій про кохання «Зів’яле листя».
Ряд цікавих експонатів висвітлюють також деякі аспекти творчості Івана Франка: прижиттєві видання «Зів’ялого листя», оригінальні фото, автографи та інші документи.
Інтер’єр музею збагачений автентичними бойківськими хатніми старожитностями, тут також виставлені музичні інструменти та давні одяг. Відвідувачі музею можуть ознайомитися із старовинними бойківськими традиціями та звичаями, типовими в часи перебування Івана Франка на теренах Долинщини (1874—1876).
