“Слуганародуїзм”. Яку ідеологію сповідує партія влади

Після перемоги Володимира Зеленського на президентських виборах його тодішній радник, а нині віце-спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук оголосив: ідеологією “Слуги народу” буде лібертаріанство.

До цього в Україні ще жодна правляча команда не вдавалася до подібної “екзотики”. 

Проте не минуло й півроку, як новообраний глава “Слуги народу” Олександр Корнієнко заявив про трансформацію партійної ідеології.

Так і не дізнавшись, що таке чисте лібертаріанство у виконанні Зе!Команди, ми, здається, будемо свідками, як провладна партія міксуватиме лібералізм із соціалізмом.

Розплутуючи клубок “ізмів”

Після недавнього з’їзду “Слуги народу” Корнієнко зазначив: 

“Ідеологія у нас лібертаріанська, ви знаєте. Чи буде вона змінюватися? Буде доопрацьовуватися. Ліберальні ідеї не всі депутати зараз підтримують, тобто потрібно шукати якийсь компроміс між ліберальними й соціалістичними“.

Також Корнієнко підкреслив, що партія влади сповідує людиноцентризм і народовладдя, при цьому не виключаючи елементів консерватизму.

“Ідея, напевно, все-таки ліберальна, тому що в центрі людина, а не держава, як у консервативних ідеологіях. Але є консервативні моменти, пов’язані з тим, що побудувати лібералізм в Україні за короткий час важко”, — говорить глава “Слуги народу”.

Коли ведуться розмови про ідеології, часто виникає плутанина. Тому, по-перше, слід прояснити, що є що.

всі ілюстрації: андрій калістратенко

У своїй передвиборчій програмі Зеленський обіцяв введення елементів прямої демократії:

“Мій перший законопроект: “Про народовладдя”. У ньому ми разом закріпимо механізм, за яким тільки Народ України буде формувати основні завдання для влади через референдуми та інші форми прямої демократії”.

Законопроект “про народовладдя” Зеленський подав наприкінці літа. Проте документ передбачає лише одну інновацію: надання народу права законодавчої ініціативи.

Утім, Стефанчук запевняє, що готується ще низка законопроектів, які стосуються народовладдя. 

Повернемося до ідеології. Що ж це?

Найзагальніше визначення таке: система цінностей, яка виражає інтереси певних соціальних груп. 

Ідеологіями є лібералізм, консерватизм, соціалізм, нацизм тощо. 

Лібертаріанство — теж. Воно сепарувалося від лібералізму. Виділяють дві групи лібертаріанців: мінархісти і анархо-капіталісти. 

Перші, як і класичні ліберали, виступають за вільний ринок, відводячи державі роль нічного сторожа, який має захищати невід’ємні права людини. Проте послідовники мінархізму хочуть, щоби повноваження державної влади були ще скромніше, ніж у ліберальній версії.

Наприклад, деякі мінархісти, на відміну від лібералів, проти антимонопольного регулювання й підтримують ідею, що податки необхідно замінити на добровільні пожертвування. 

А от анархо-капіталісти — за повне усунення держави й передачу її функцій у приватні руки.

У червні Стефанчук заявив: 

“Наша ідеологія в цілому — залишити за державою сервісні функції, це і є лібертаріанство у нашому розумінні. Наша мета — українська ліберальна економіка”.

Такі погляди ближче до класичного лібералізму. 

У передвиборчій програмі “Слуги народу” були й ліберальні, й соціалістичні елементи. Наприклад, такі ідеї, як демонополізація основних галузей економіки (ліберальне) і базове забезпечення педагогів на рівні трьох мінімальних зарплат (соціалістичне).

Гілок ліберальної ідеології тьма тьмуща. Наприклад, є консервативний лібералізм, який поєднує цінності економічної свободи з прихильністю до традиційних ідеалів і порядків.

“Слуга народу” могла б взяти на озброєння цю модель. Адже в новій партійній ідеології, як каже Корнієнко, будуть “консервативні моменти, пов’язані з тим, що побудувати лібералізм в Україні за короткий час важко”.

Проте, згадуючи про соціалістичні ідеї, Корнієнко, певно, пов’язує українські традиційні ідеали й порядки з радянською спадщиною й пострадянськими реаліями.

Тому перед Зе!Командою постає питання, як примирити лібералізм із соціалізмом. Марксистським дітищем, що виступає за державний контроль над економікою. Замість нічного сторожа — цілодобовий і всюдисущий цербер. 

Провладна партія схиляється до соціал-лібералізму. Його послідовники не хочуть, щоби все вирішувала “невидима рука ринку”, і виступають за активніше державне втручання в економіку, ніж допускає класичний лібералізм. 

“Соціал-лібералізм має бути, хоч це і вкрай важке завдання, — вважає глава провладної фракції Давид Арахамія. — Тому що в лібертаріанстві, якщо ти не зміг заробити, став бомжем і помер, то хрін з тобою. У соціалізмі кожного бомжа необхідно переорієнтувати, працевлаштувати й реінтегрувати в суспільство”.

Проте Арахамія не уточнює, чому умовного “бомжа” потрібно інтегрувати в суспільство, якщо він сам цього не хоче. 

Найбільш резонансні економічні рішення Зе!Команди — ринок землі й нововведення для ФОПів. Такі ініціативи яскраво ілюструють метання влади між лібералізмом і соціалізмом.

Арахамія зазначає: “Якщо взяти ринок землі, то дуже дивні для мене попередні історії щодо позиції депутатів. Депутати, яких я бачив у чистому вигляді прогресивними лібертаріанцями, говорять, що ні в якому разі не проголосують. А депутати, яких я вважав мало не комуністами, говорять, що так, треба відкрити ринок землі”. 

Отже, умовно в “ліберальному таборі” опинилися 90% фракції, а у “соціалістичному” — 8%. 

Проте абсолютна більшість депутатів “Слуги народу” підтримала інновації для ФОПів. Це — посилення державного контролю над малим бізнесом, а отже, ближче до марксистського підходу.

Таким чином, рішення влади щодо ринку землі й правил гри для ФОПів показують: Зе!Команда вже намацує щось “соціал-ліберальне”. Принаймні, формально. Враховуючи, що більшість провладної фракції “без зайвих питань” підкорюється волі президента і керівництва партії.

“Мас-маркет”

Переважна частина українців підтримує такі владні ініціативи, як:

• розширення сфери застосування касових апаратів (РРО);
• повернення частини витрачених грошей покупцеві (кешбек), якщо продавець не видав фіскальний чек на товар;
• впровадження великих штрафів для бізнесу, якщо товар буде продаватися без чека;
• введення окремого податку для підприємців у сфері комп’ютерних технологій.

Більшість вважає, що розширення обов’язкового використання РРО — це наведення порядку у сфері сплати податків, а не тиск на малий бізнес. Утім, переважна частина респондентів, у яких є власна справа, думають навпаки. 

Водночас 68% українців переконані, що питання про купівлю-продаж землі необхідно виносити на референдум. І ті ж 68% проголосували б за продовження мораторію. За його скасування — 23%.

Серед прихильників провладної партії показники “м’якше”, ніж у цілому по країні: 

проти земельної реформи 47%, за — 37%.

Тепер Зе!Команда може козиряти своєю ліберальністю на тлі “Європейської солідарності” й “Голосу”, які в питанні землі приєдналися до “соціалістичного табору”. При тому, що їхні електорати виступають за скасування мораторію більше, ніж прихильники інших парламентських фракцій. 

Водночас “заграватися” в лібералізм провладна партія боїться — “суспільство у нас супер-соціальне”, каже Арахамія.

“Навіть молодь мислить, що держава повинна бути активним учасником і регулятором процесів, — зазначає він. — Якщо ми будемо говорити, що ми не за це, то ми будемо представляти не мас-маркет. У нас політичний продукт — це мас-маркет. Якщо у людей у голові є таке відчуття, то потрібно йому відповідати. Політична партія — це маркетинговий продукт”.

На “мас-маркеті” ситуація така:

• 73% українців дотримуються повністю або частково соціалістичних, а також авторитарних поглядів щодо державного впливу на економіку і особисті свободи;
• 42% вважають, що держава повинна нести повну відповідальність за забезпечення кожної людини усім необхідним, але на думку 50%, влада зобов’язана лише встановити однакові для всіх правила гри, а далі людина має сама досягати своїх цілей;
• серед лідерів інших держав найкраще українці ставляться до президента Білорусі Олександра Лукашенка.

Тож, соціал-ліберальна ідеологія може цілком прижитися в Україні. За умови, що авторитарного соціалізму в ній буде більше, ніж демократичного лібералізму.

У тренді

У традиційному суспільстві панували архаїчні норми і звичаї. Люди діяли так, як вчиняли їхні батьки й діди. Ідеологій ще не було.

Потім настав раціональний, але водночас романтичний Модерн. Період індустріалізації та урбанізму. Епоха “масової людини” і народження ідеологій. Від лібералізму і консерватизму до соціалізму і нацизму. Кожна ідеологія претендує на істину в останній інстанції й непримиренна з іншими.

Потім прийшов іронічний Постмодерн. “Суспільство споживання”, час тотального плюралізму. Змішуються різні форми життя, стилі поведінки та ідеології. Соціальна дійсність віртуалізується. “Кінець історії”.

Вважається, що демократичний Захід повністю перейшов від Модерну до Постмодерну, а інші суспільства залишилися на попередніх етапах або одночасно перебувають в різних вимірах.

Однак деякі західні дослідники стверджують, що вже настав Метамодерн. Який балансує між принципами Модерну й Постмодерну. 

Мінливий соціально-психологічний стан між щирістю та іронією, наївністю й компетентністю. “Прагматичний романтизм, нескутий ідеологічними основами”. Медіа стають єдиним середовищем не тільки для окремих людей, а й для суспільних інститутів. Зокрема — політичних. 

У цьому сенсі український президент і його партія — в історичному тренді.

Віртуальний романтик Голобородько матеріалізувався в президенті Зеленському. В якому змішується прямодушність і скритність, некомпетентність і обізнаність. Як і в його команді.

“Відео-президент” і “держава в смартфоні”. Реанімація модернового ідеологічного дискурсу. Водночас постмодерний пошук компромісу між лібералізмом і соціалізмом з акцентом на “мас-маркеті”. Ось такий Метамодерн по-українськи. 

Утім, невідомо, що нова епоха принесе людству.

Як і незрозуміло, чи допоможе українській владі добитися 40-процентного економічного зростання її нова ідеологія — “оцифрувати, звільнити й поділити”.

Враховуючи, що примирити Адама Сміта з Карлом Марксом і Джона Локка з Володимиром Леніним — завдання не з простих. 

Євген Середа, для УП