Тарас Лошак з Долини вже 10 років робить сопілки. Нині на його інструментах грають відомі гурти «Gо_A», «Kalush Orchestra», а також Мишко Адамчак з «КораЛЛів».
За словами майстра, сопілка не такий вже простий інструмент, як видається на перший погляд. Як і її виготовлення, пише Правда.іф з посиланням на Репортер.
Дерево має вистоятися
Тарас Лошак – майстер-сопілкар у другому поколінні. У його родині три покоління – музиканти: прадід, дід, батько. Прадід спершу керував у Болехові муніципальним оркестром, а під час Першої світової – військовим. Дід був диригентом військового оркестру в дивізії «Галичина». Батько Тараса – Ярослав Лошак – був скрипалем і відомим у Долині майстром з ремонту музичних інструментів. Йому носили ремонтувати все – гітари, бандури, акордеони, труби, кларнети тощо. Ходив він ремонтувати і фортепіано.
Тарас Лошак за фахом юрист. Але він залишив юриспруденцію та 10 років тому взявся робити сопілки.
Його батько робив їх ще з кінця вісімдесятих. На своїх роботах випалював українські орнаменти. Там було багато різних елементів, які мають давню символіку.
Я спершу помагав батькові, носив патики, далі колов і різав заготовки, – розповідає Тарас Лошак. – Коли вчився в інституті, то вже почав точити. Далі було перше замовлення – 38 сопілок. З них десь вісім я викинув, бо зіпсував.
За словами майстра, цикл виготовлення сопілки займає з півтора року. Це за умови, якщо вже є готовий матеріал. Адже деревина для сопілки має вистоятись від 5 до 30 років.
У мене є сопілка, зроблена з грушки, яка вистояна 35 років, – демонструє Лошак. – Це ще з татових запасів. У 1989 році був сильний буревій і багато садів у районі поломило… Я ріжу дерево по людських садах. От, у когось повалилася гілка, й сусіди вже дзвонять, бо знають, що мені воно треба. На осінь вже маю дві черешні. Ще телефонував один чоловік, який зараз живе в США, а тут у нього цілий сад треба вирізати. Там горіхи, грушки. От, я і ріжу. Навіть деколи вимахуюся – щось хочу й ріжу, а щось ні.
Усе на своєму місці
Для сопілки підходять лише тверді породи дерев. Матеріал мусить вистоятись. Потім його треба порізати на заготовки. Далі – зварити у воску з парафіном. Це для того, аби він набрав щільності, звучав і не боявся вологи. Потім це все треба просвердлити і знову поставити на два місяці, аби сопілка постояла, щоб дерево подихало.
Під впливом зовнішнього середовища деревина стає м’якішою, що легше для обробки і краще проходить звукова хвиля, – пояснює майстер.
Одна сопілка може бути з різних порід дерева – з двох, трьох чи більше.
Оця частина горіх, ця частина – столітня грушка, а тут граб, – показує пан Тарас.
На подвір’ї Лошаків усюди якась деревина – заготовки на сопілки. Усе підписано, що з якого року. Усе відстоюється, дихає.
Пан Тарас має дві майстерні. Одна чорнова, там він десь дві доби виварює деревину. Також тут є свердлильний і токарний станки. Крім того, багато заготовок, що вже поскладані в ящики та чекають варки. А варить майстер дерево навесні й восени.
Інша майстерня – біля хати. В ній робиться більш делікатна, завершальна робота. І виглядає, що тут панує творчий хаос.
То воно здається, що накидано, але насправді все на своєму місці, – пояснює Тарас Лошак. – От, тут усі ножі, які потрібні.
До роботи він встає ще до світанку – о четвертій-п’ятій. Каже, тоді найліпше робиться, бо тихо. Об 11.00-12.00 має обід, перепочинок, а з третьої до восьмої знову працює – доки бачить.
Довбуша малювали з бойківською гайдою
За словами Тараса Лошака, майстрів-сопілкарів не так багато. Згадує Михайла Тафійчука з Верховинщини, який, крім сопілок, робить і трембіти. Ще говорить про франківця Віктора Левицького, який зараз на війні. А тут, у Долині, – він і його молодший брат Ярослав.
Каже, нині він – єдиний майстер, який робить саме бойківські сопілки. Вони трохи відрізняються від гуцульських звучанням та формою. І зараз на них вже мало хто вміє грати. Але замовлення має.
До них треба багато часу тратити, бо там дуже тоненька стінка й вони часто тріскають, – пояснює майстер. – Бойківські називають не сопілки, а пищалки. Вони шестидіркові, оздоблені трьома дерев’яними кілечками.
Крім пищалок, за його словами, бойки також мали велику гайду, фуяру.
Довбуш, до речі, ходив з бойківською гайдою – великою бойківською сопілкою, судячи з малюнків, на яких його зображали, – посміхається Тарас Лошак.
Він робить бойківські сопілки з оригіналів, яким 150-200 років. Їздить по музеях та приватних колекціях, потім відтворює. Показує на одну пищалку, відтворену з колекції професора Михайла Хая, ще одну – з колекції Любомира Кушлика зі Львова.
Цю знайшов на Закарпатті, там аплікатура така сама, як у бойківських. Звідки вона там взялася, не знаю, – розказує майстер. – Мені написали, і я поїхав дивитися. А ця з колекції професора Богдана Яремка, який написав книжку про бойківську сопілкову музику.
Сопілки для армії
Сопілка Тараса Лошака звучала й на Євробаченні 2021. На ній грав учасник гурту «Go_A» Ігор Діденчук.
Майстер розповідає, ще до Євробачення Діденчук брав у нього різні сопілки, бо експериментує з народними мелодіями. А одного разу подзвонив, що їм на зйомку потрібна біла сопілка.
Я зробив, але не міг придумати, чим її помалювати в білий колір, – пригадує пан Тарас. – Тоді погнав у будівельний магазин, купив ґрунтовку на основі воску. Усе зробив, але сопілка не встигла доїхати. Тому у кліпі він грає на залізній, а вже на самому Євробаченні – на моїй.
Сміється, що тоді найбільше «зазвіздився». І вчасно, бо через карантин усі музичні магазини позачинялися й не було продажу. Почав шукати в інтернеті, як продавати сопілки самому.
Дуже допомагає, каже, youtube-канал Тетяни Шатілової «Sopilka». Дівчина популяризує сопілку та навчає грати. Останні три роки пан Тарас активно співпрацюємо з Тетяною.
Сопілки у нього замовляють музиканти з усієї України та світу.
З Херсонщини багато замовляли, – розказує Тарас Лошак. – У Голій Пристані була сильна школа сопілки – дуже хороший викладач. Вони в конкурсах перемагали. Миколаївська область багато замовляла, Донеччина. Музична школа з Добропілля в мене брала сопілки. Зараз вони всі повиїжджали, декого я вже познаходив у фейсбуці, думав, що повбивали. Але когось таки вбили. Такі сопілкарі загинули….
З окопів на сопілках долинського майстра грає госпітальєр, учасник гурту «КораЛЛі» Мишко Адамчак. Мають його сопілки й інші воїни.
Крім того, Тарас Лошак часто віддає сопілки на аукціони, аби так збирати гроші на допомогу армії.
Авторка: Світлана Лелик
