Сьогодні, 14 червня, у світі відзначають День донора крові. Журналісти Правда.іф поспілкувалися із франківцями, які обрали для себе такий життєвий шлях: стати донорами крові і рятувати життя незнайомим людям.
Анастасія Чаєвська Радчук:
“У 2012 році я потрапила до лікарні, побачила, що відбувається навколо мене. При виписці лікар попросив нас із чоловіком здати кров для пацієнтів медичного закладу і тоді ми стали донорами вперше. Були морально до цього готовими, адже бачили, наскільки це необхідно. Після того випадку, чоловік щороку здавав кров, я – дещо рідше. Але протягом останніх трьох років ми здаємо кров два-три рази на рік.
Донорство для мене – це змога допомогти тим, кому це необхідно. Не усі мають матеріальну можливість допомагати іншим, але ми можемо поділитися частинкою себе і принести комусь користь.
Були випадки, коли ми знали, для кого саме здаємо кров, переважно після дописів у Фейсбуці. Тоді зв’язуємося із Донор.UA і вказуємо, для кого саме стаємо донорами.
Після здачі крові я не відчуваю жодного дискомфорту, навіть навпаки, почуваюся значно краще. Не можу сказати, що роблю щось надзвичайне, але внутрішньо – відчуваю позитив від усвідомлення, що можу комусь допомогти”.
Валентин Тимків:
“Свого часу я прочитав про одного чоловіка, у якого відмовили нирки, і який кожні три дні ходить на гемодіаліз і це триває понад 15 років. Це стало моїм натхненням. Якщо людина так хоче жити, що витримує постійні уколи у вену голкою…
І я подумав, що можу допомогти людям, бо кров дуже потрібна у багатьох випадках. При опіках потрібна плазма, при онкозахворюваннях – тромбоцити. Жінкам, які народжують, може бути потрібна кров при важких пологах. Тому для себе я вирішив допомагати людям, які цього потребують. Почав здавати кров у 2003 році, а минулого року подумав: чи зможу я двічі на місяць ставати донором.
Багатьох людей зупиняє страх: є люди, які бояться голок, є такі, хто лякається вигляду крові. Я не боюся, хоча під час процедури відвертаюся і думаю про тих, кому це допоможе.
Просто скажу таке: це добра справа – допомагати комусь. Та й для себе є користь, адже на станції переливання крові ретельно проводять увесь спектр аналізів і донор добре знає про власний стан здоров’я.
Також донорство допомагає оновлюватися організму. Скажімо, у мене колись була алергія на укус бджоли, тепер вона цілком минула”.
Ярослав Вакалюк:
“Якось до мене звернувся мій друг, батько його приятеля лежав у лікарні, йому проводили операцію на серці і були потрібні донори крові. Я тоді проживав у Києві, не знав, як це робиться. Мене попросили прийти в Інститут серця, а я ще й неподалік орендував квартиру. Я прийшов, здав кров, але насправді усе почалося із смс-ки від Інституту серця, де було написано: «Ваша кров врятувала життя». Після того я вирішив завжди здавати кров. Якраз тоді моя подруга, яка займалася донорством, порадила мені сервіс Донор.UA, адже якщо здавати просто – у банк крові, то іноді Центри переливання крові можуть продавати цю кров людям, а не віддавати. А якщо здавати конкретному реципієнту, то так значно краще. Я зареєструвався на Донор.UA. Були періоди, коли здавав кров на тромбоцити щомісяця, були й перерви.
Усе літо і початок осені минулого року я мав постійного реципієнта – хлопчика, який лежав у дитячій лікарні і мені постійно телефонувала його мама, коли були потрібні тромбоцити. І я кожного місяця здавав кров саме для цього хлопчика. Минулої осені потрібно було здати тромбоцити для нього, я уже сиджу на апараті, коли мені телефонують з Донор.UA і просять здати їх для іншої дитини, яка була у дуже важкому стані і все вирішували лічені години. Тоді я почав шукати донорів серед друзів, знайомих і співробітників. Пишу про донорство на Фейсбуці і це круто, коли й інші люди долучаються до здачі крові”.
Дарія Солян:
“Мій донорський стаж ще досить малий – лише дві донації. Дізналася про донорство з Фейсбуку, із Донор.UA. Проводили акцію: «Здай кров – врятуй життя дитини», тому я вирішила долучитися. Вперше, чесно кажучи, було страшно, бо я боюся крові. Але це зовсім не боляче і зовсім не страшно.
Перша донація була для конкретного хлопчика, який лежав у обласній дитячій лікарні і у Фейсбуці просили допомогти йому здачею крові. А вдруге – здавала кров для дітей із відділення онкогематології дитячої обласної лікарні.
Здаватиму кров і надалі, писала про свій досвід донорства у Фейсбуці і сподіваюся, що хтось захоче долучитися. Мене стати донором мотивував мій чоловік, у нього більше донацій. Ми з ним сподіваємося, що врятуємо комусь життя”.
Наталія Зубило:
“Я багато років думала, як наважитися і прийти до донорства. А потім у соцмережах побачила оголошення, що для когось потрібна донорська кров. Так усе почалося. Сам процес не займає багато часу і від здачі крові людина отримує багато позитивних моментів, зокрема, оновлення крові. За минулий рік здавала кров тричі, орієнтовно раз на три місяці, і планую здати вчетверте. Приходжу в Центр переливання крові, якщо є потреба здати для когось – то здаю адресно, якщо ні – просто здаю. Це зовсім не страшно, головне наважитися вперше. А сама процедура, разом із здачею усіх аналізів, відбувається досить швидко. Дуже рекомендую ставати донором. Відчуття після здачі крові – ніби щоразу народжуєшся заново”.
Любов Загоровська
