Параска Мотрук зі Старого Косова, що на Прикарпатті, носила харчі в ґетто, де німецькі нацисти утримували євреїв. Тоді вона була ще дитиною.
Зараз жінці — 93 роки й вона допомагає Збройним силам України. До Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту Параска Мотрук поділилася спогадами із Суспільним.
Параска Мотрук народилася у Старому Косові ще за польської окупації — 29 лютого 1929 року. Її батьки були селянами, які займалися власним господарством. Жінка пригадує спокійні передвоєнні роки.
“То цілий Косів колись єврейським був. Вони мешкали у місті, а решта людей — по селах. Нормально, добре ми всі жили. А потім м*скаль вигнав Польщу і довго не пробув. Прийшли німці”, — розповідає Параска Мотрук.
Під час Другої світової війни через околиці Косова та навколишні села Смодна та Старий Косів проходив фронт.
“Війна була така, що жодну хату не розбили. Нікого не вбили. Тільки одна наша церква згоріла тоді. Але потім люди самі побудували нову церкву”, — пригадує жінка.
Параска Мотрук каже, коли прийшли німецькі окупанти, у сусідньому Косові почалися масові переслідування євреїв. Частину людей нацисти стратили на Міській горі.
“То страхи були. Бідних тих євреїв гнали туди. Вони, бідні, знали, на що йдуть. То так було чути стрільбу звідти, що Боже борони! Як вони звідти гатили, а тіла в яму скидали. Дітей кидали живими. За ніжку — і туди. Так що лазили діти по мерцях”, — розповідає очевидиця Голокосту.
За її словами, решту євреїв німці вивезли у Коломию, де згодом стратили у Шепарівському лісі або поселили в ґетто, яке простягалося попри набережну річки Рибниця до Пістинської дороги.
“Загнали їх в одні будинки, заклали парканами. Там стояла німецька сторожа, щоб євреї не розбігалися. І не було права нам туди підходити”, — розповідає очевидиця Параска Мотрук.
Місцеві жителі допомагали їм вижити. Параска Мотрук каже, з більшістю євреїв, яких спіткало горе, її родина приятелювала.
“Одна єврейка віддала бездітній жінці свою малесеньку доньку. Так що ця сім’я її всиновила. Німці не знали й думали, що то таки дитина тієї жінки. Дівчинку назвали Анничка, але в селі її кликали Вирстою, вихрещеною. Вона навіть не знала, що єврейка”, — говорить жінка.
Параска Мотрук та її матір також допомагали тим, хто опинився в ґетто.
“Мама моя небіжка не раз крадькома носила їм молоко в чітурі. То я вже знала, куди та й що. Мама мені лагодила вузлик з харчами і я лиш його під браму засунула. Подивилася, щоб ніде не було сторожі, обернулася і пішла собі. Я не боялася, бо не мала страху”, — пригадує Параска.
Перша ліворуч — матір Параски Мотрук. Перша праворуч — Параска Мотрук у підлітковому віці. Фото з родинного альбому Параски Мотрук
Через 80 років після цих подій Параска Мотрук допомагає українським військовим.
Жінка щодня упродовж 11 місяців великої війни ріже стрічки для маскувальних сіток, які потім плетуть волонтери штабу “Прихисток душі”, що діє у Косівському центрі дитячої творчості. Окрім того, 93-річна волонтерка робить невеличкі грошові пожертви на потреби ЗСУ.
Параска Мотрук наріжає смужки з білої тканини для маскувальних сіток. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
“Я розумію, що там наші хлопці бідні. Їх бомблять, та й треба, аби вони трохи маскувалися. Чим я поможу інакше? Даю, нехай Бог прийме, якісь гроші. Треба помагати”, — каже жінка.
