Станиславівські оголошення: як мешканці міста нового єпископа вітали (фото)

Програма урочистостей була розміщена в місцевій пресі, пише Курс.

Як бачимо з повідомлення в газеті “Кур’єр станиславівський” від 19 червня 1904 р., свято розпочиналося о пів на дев’яту ранку ходою від єпископського палацу до кафедрального собору, де й мала відбутися церемонія інтронізації та богопосвячення.
Після церемонії хода на чолі з новим єпископом поверталася до палацу. О пів на другу починалися представлення владиці міських цивільних і військових чиновників. О пів на п’яту в театральній залі планувався концерт на честь єпископа, а о сьомій вечора для високих гостей у єпископському палаці мав відбутися урочистий бенкет.
З раннього ранку перед кафедральним собором юрмилися люди, урочисту варту несли військові з 24 полку піхоти. Перед єпископським палацом зібралися представники різних українських братств і товариств.
В оточенні духовенства єпископ вирушив до катедри. Процесія йшла неначе живим коридором – усі вулиці, якими вона рухалася, були заповнені українською молоддю з місцевих шкіл, селянами й жителями міста, які бажали привітати нового єпископа.
На урочистій церемонії були присутні високі гості – намісник Галичини Анджей Потоцький, архієпископ Юзеф Теодорович, крайовий маршалок граф Станіслав Бадені та інші. Службу правив митрополит Андрей Шептицький.
Після виголошення папської булли про призначення Хомишина єпископом та його урочистого визнання віри й присяги митрополит надав новому єпископу своє благословення. Далі Хомишин опустився на коліна перед олтарем, а над його головою тримали Євангеліє. Митрополит та інші священнослужителі молилися, щоб Бог зіслав Святого Духа на нового єпископа, а також за всіх віруючих. Після цього новому владиці вручили єпископські відзнаки, одягли на нього плащ і митру, і він зайняв місце на єпископському троні. Його оточило духовенство, а місцевий отець Василь Фацієвич короткою промовою привітав нового єпископа від імені капітули та всіх віруючих. Хомишин у відповідь проголосив, що у своїй діяльності буде керуватися апостольськими словами: “Хвала Богу на небесах і мир на землі людям доброї волі”. Після цього всі присутні заспівали релігійні гімни й “Многая літа”, і урочиста процесія рушила до єпископського палацу.

Єпископський палац. Поштівка з колекції З. Жеребецького
До наших днів дійшло рідкісне фото з церемонії інтронізації (в українських ЗМІ публікується вперше). На ньому зображений той момент, коли новий єпископ вийшов з кафедрального собору після церемонії й у супроводі інших священнослужителів, гостей і прихильників вирушає до єпископського палацу. Присутні тримають у руках хоругви зі святими образами, собор ошатно прикрашений зеленню. Гірлянди і прапори додали святкового вигляду й навколишнім будівлям. Як повідомляла преса, в оформленні церемонії переважали прапори й стрічки українських національних кольорів – жовтий і блакитний, хоч деякі державні установи в цей день були прикрашені в кольорах Австрійської імперії – чорному і жовтому. За церемонією спостерігає величезна юрба людей.
Прибувши до палацу, єпископ з балкона привітав і благословив усіх присутніх перед палацом. Після офіційних представлень в залі театру відбувся концерт, організований силами українських товариств. На урочистому бенкеті новопризначений єпископ виголосив численні тости на честь присутніх гостей.

Єпископ Григорій Хомишин
В своїй діяльності за часів Австро-Угорської імперії єпископ Хомишин виступав за автономію українських земель, сприяв діяльності українських релігійних організацій. У 1916 році він намагався запровадити перехід з юліанського на григоріанський календар на території Станиславівської дієцезії. Підгримував ідею целібату (відмови від одруження) серед духовенства.
У важкі часи Другої світової війни Григорій Хомишин вважав, що священики за будь-яких обставин повинні залишатися зі своїм народом і не схвалював еміграції галицької інтелігенції у західні країни. Після приходу “совітів” Хомишина було звинувачено в антирадянській діяльності й заарештовано. 28 грудня 1945 р. він помер у лікарні Лук’янівської в’язниці, а 27 червня 2001 р. був зачислений папою Іваном Павлом ІІ до лику блаженних.
Олена БУЧИК