Кілька років тому краєзнавець Сергій Петрицький зробив сенсаційну знахідку – відшукав найдавніше відео Станиславова, датоване 1917 роком.
Нещодавно він знайшов ще один артефакт. Цього разу – аерофотозйомку Станиславова, і знову 1917 року! – пише Репортер.
Альбом майора Перістого
Аби надибати в інтернеті щось ексклюзивне, мало забити у пошуковик слово Stanislawow. Те, що вам виб’є, – усім давно відомо. А найцікавіші відкриття трапляються несподівано, зовсім не там, де очікуєш.
Цю аерофотозйомку Сергій Петрицький знайшов на польському сайті «Шукай в архівах», куди зараз активно заливається інформація з різних державних установ Польщі. Народний архів міста Радому виклав оцифровану колекцію документів Міхала Тадеуша Осінського. Серед різноманітних матеріалів був фотоальбом «майора саперів Едварда Персілего» на 125 сторінках. І ось серед численних світлин з офіцерами та молодими жінками знайшлося це фото. Погодьтеся, натрапити на неї було справжнею удачею!
Перш ніж здійснити аналіз аерофотозйомки, хотілося б розповісти кілька слів про її автора. На одній з карток видно групу військових, що позують біля брами з табличкою: «8 батальйон саперів». Батальйон стояв у місті Торунь, саме там з 1931 по 1934 роки проходив службу майор Едвард Мар’ян Перістий (Peristy). Виявляється, у Радомському архіві трохи наплутали з прізвищем.
Нам вдалося знайти деякі дані на цього офіцера. Народився у 1897, під час Першої світової служив у ІІ бригаді легіонів, що воювала на боці Австро-Угорщини. У липні 1919 командував взводом прикордонного батальйону в Станиславові, невдовзі перевівся до саперів.
Після війни Перістий завершив курси понтонерів у Модліні, потім служба у різних інженерних полках та окремих батальйонах. На багатьох фото альбому зображені дерев’яні мости, які сапери споруджували під його керівництвом. Життя Едварда Мар’яна Перістого склалось досить вдало. У 1939 році він був підполковником, потрапив у радянський полон, перебував у Грязовецькому таборі НКВС, що під Вологдою. Там записався добровольцем до армії генерала Андерса, воював з німцями в Італії. Помер у 1959 році в Лондоні.
Читайте: 11 знайомців Січинського. Як склалося життя “першого українського терориста” після втечі з в’язниці
Але все це було вже після аерофотозйомки Станиславова. У 1917 році Перістий служив у австрійському війську в чині цугсфюрера – щось на кшталт нашого старшого сержанта.
Прогулянка Майзлями
Крім Станиславова, в альбомі є ще кілька повітряних фото не ідентифікованих локацій. З цього можна припустити, що молодий цугсфюрер мав до них безпосереднє відношення. Аерофотозйомка Станиславова була виконана 17 лютого 1917 року, коли у місті перебували російські війська. Австрійці часто літали на повітряну розвідку, тож відомі ще світлини, зроблені з літака. Втім, вони виконані зі значно більшої висоти, та й показують інші дільниці міста.
«Наше» фото демонструє східну околицю Станиславова – з боку Тисмениці. Розсип будиночків у правому нижньому куті – це Майзлі. Ниточка, що тягнеться перпендикулярно головній дорозі, – теперішня вулиця Йосипа Сліпого. Друге відгалуження ліворуч відповідає нинішній вулиці Островського. Десь там наприкінці мешкала Юзефа Дзвонковська, яку кохав Іван Франко. Щоправда, на момент зйомки її садиби вже не було – завалили під час розширення території залізничних майстерень ще до Першої світової війни.
Читайте: Канаду відкрив Небилів: першими туди подалися два чоловіки з Прикарпаття (ФОТО, ВІДЕО)
Ближче до колії на фоні одноповерхової забудови виділяється масштабна С-подібна споруда. На старих мапах вона позначена як «склади іпотечного банку». Головний офіс цієї фінансової установи містився на теперішній стометрівці, там де нині «Райффайзен банк Аваль». Цікаво, що банкіри тримали на тих величезних складах – майно боржників?
Також дуже цікаво виглядає переїзд через колію. Замість перетнути рейки по прямій, віадук плавно забирає ліворуч, потім круто повертає на 90°, тягнеться паралельно колії та нарешті знову вертається на вулицю Сапіжинську, тобто Незалежності. От, навіщо такий гак?
Річ у тім, що на час побудови віадуку, а це 1895 рік, уздовж дороги впритул стояли будинки. Для облаштування насипу їх треба було зносити, а землю викуповувати. Інженер Максиміліан Шльос пішов іншим шляхом – міст проклали по вільних ґрунтах, а з боку міста взагалі – смугою, що належала залізниці. Сучасний переїзд звели у 1980, натомість опору старого віадуку можна побачити й тепер – зліва, якщо їхати до центру.
На Німецькій колонії
Вдало подолавши переїзд, опиняємось у дільниці, що зветься Княгинин-Колонія. Свою назву вона отримала від численних німців, які тут проживали.
Праворуч від дороги є щось на кшталт скверу, який згори нагадує гігантську цифру «7». Це єврейський цвинтар, на якому у 1963 році збудували кінотеатр «Космос». Шкода, що він не зберігся, адже належав до найстаріших у Галичині та був закладений майже водночас із Станиславовом. Впритул до кладовища прилягає великий засніжений пустир, подібний на футбольне поле. На мапі 1919 року це місце позначено як «Лан Шиндлера», а карта 1932 повідомляє, що то «військові склади». Нині там численні житлові будинки.
Через дорогу бачимо суцільні білі плями. На місці теперішнього драмтеатру ще одне поле, хоч на початку ХХ століття територія була густо забудована військовими складами. Коли австрійці у 1914 відступали, вони знищили багато своїх об’єктів, аби ті не дісталися москалям.
У західний край карти впирається заліснений чотирикутник. Це християнський цвинтар, заснований австрійцями ще в 1782 році. Цікаво, що його північна частина, в напрямку сучасної Мельника, зовсім без дерев. Старожили розповідали, що найдавніша частина кладовища, де ховали заможних містян, примикала до вулиці Бандери. Вона розташовувалась на підвищенні й там завжди було сухо. Ділянка для бідних була нижче, біля квіткового ринку – з болотяним ґрунтом від дощової води. Ту парцелю почали «освоювати» відносно недавно, тож дерева не встигли вирости.
Читайте також: Репресовані та вбиті НКВД. Як прикарпатці шукають правду про своїх рідних (ФОТО)
Широка пряма лінія, що тягнеться від переїзду до центру, – теперішня вулиця Незалежності, колишня Сапіжинська. У верхньому кутку зруйнованих військових складів видно витягнуту будівлю з вежею – євангелістську кірху, де молились німці Станиславова. Прямо в неї впирається вулиця, що веде до вокзалу – нинішня Лепкого.
Навколо вокзалу
Якщо тепер колія ділить місто на дві більш-менш рівні частини, то у 1917-му все цікаве містилось на західному боці. За залізничним тунелем була лише Вовчинецька дорога й кілька перпендикулярних їй вуличок з одноповерховими будинками. Розквіт цієї ділянки припаде на добу пізнього совка, коли виникнуть величезні квартали багатоповерхівок – Позитрон, Каскад, Брати.
Споруда вокзалу скидається на довгу жирну риску, її місце знаходження видають численні розгалуження рейок. Дивно, що на коліях не видно жодного составу, адже Станиславів був крупним залізничним вузлом. Хоча австрійці перерізали Стрийський та Львівський напрямки, в бік Тернополя й Чернівців рух відбувався безперешкодно. Можливо, порожнеча пов’язана з тим, що товарна станція була не у місті, а в Хриплині, і саме там розвантажувались військові ешелони. До того ж, австрійці запросто могли обстрілювати вокзал і околиці.
Позаду двірця бачимо залізничні майстерні – найбільше промислове підприємство Станиславова. Перед війною тут працювало близько 400 робітників, в основному німців.
Нині перед вокзалом сквер, а тоді там містився цілий квартал. Його знесли за наказом коменданта міста часів німецької окупації.
Трохи нижче, немов Гулівер серед ліліпутів, височіє Г-подібна багатоповерхівка. Вона збереглася донині, має адресу Залізнична, 47 і є першим багатопід’їздним будинком Станиславова, спорудженим у 1912 році за проєктом архітектора Леопольда Поллака.
Від центру до фронту
Паралельно вулиці Лепкого лежить Франка, яка у 1917 називалась Камінського. Її початок густо забудований, адже перед війною там були казарми пожежної охорони та півбатальйону місцевого полку піхоти. Вглиб починаються розлогі огороди – одразу за жіночою гімназією сестер-урсулянок, тобто школою № 3.
Навпроти стоїть велика будівля п’ятої школи, де за Австрії була скарбова дирекція – щось на кшталт податкової. Ліворуч від неї клініки доктора Гутта ще нема, вона буде аж у 1925 році, а ось праворуч бачимо квартал великих будинків. То казарми 58 полку інфантерії, тобто піхоти. Їх знищили у 2001 році задля спорудження бізнесцентру навпроти Білої хати.
Читайте: Легенди Станиславова. Сива голова
А там, де нині сама Біла Хата, було вільне місце з садом і залишками фортечного бастіону. Правіше впізнається комплекс палацу Потоцьких, а вище – квадрат Ринку із ратушею зразка 1871 року. Від площі на північ (відносно ракурсу фото) йдуть дві вулиці – Бельведерська, більш залюднена, та Тичини – дещо слабше.
Ще одна велика вулиця, яку важко не впізнати – Галицька. Вона є певним еталоном стабільності, адже жодного разу не міняла свою назву. Біле поле по праву руку – торговиця бидлом, де продавали рогату худобу. Після війни її перенесуть та розіб’ють парк, відомий нам нині як Військових ветеранів. Далі – дільниця Княгинин, міст через Бистрицю та село Пасічна, а там уже й лінія фронту.
