Західно-Української Народної Республіки, до складу якої увійшли українські етнічні землі – Галичина, Буковина та Закарпаття. Проте не усім відомо, що майже пів року Івано-Франківськ, а тоді Станіславів.
Зараз Івано-Франківськ це велике місто, а тоді його населення складало близько 35 тисяч осіб. Більша частина з них не були українцями – євреї, поляки та інші національності, пише Правда з посилання на Версії.
Та й межі міста були не там де зараз. Наприклад, вулиця Коновальця тоді була протяжністю до обласної дитячої лікарні, інша межа міста – це лікаря на Мазепи, яка була розташована на околиці, а мікрорайон Княгинин взагалі був окремим селом.
Директор Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби імені Степана Бандери Ярослав Коретчук розповідає, що коли сюди перебрався уряд, то місто наповнила величезна кількість державних діячів. Серед них були і державні секретарі, і військове керівництво, і різноманітні діячі, які покинули Львів, і навіть президент. Усі готелі, ресторани та ка’ярні тоді були забиті цими людьми.
«Тоді у Станіславові дуже зросли ціни, навіть був дефіцит деяких товарів. Це було зумовлено приїздом наддніпрянців. Адже війна з більшовиками змусила багатьох діячів УНР приїхати до нашого міста. До речі, польське населення, вичікувало приходу своїх військ і трохи негативно ставилося до української влади. Проте, ніяких повстань не було. І саме тоді Парламент ЗУНР прийняв історичне рішення про Акт Злуки ЗУНР і УНР в єдину державу, цим продемонструвавши соборницькі погляди, прагнення жити в одній державі, незважаючи на те, що українці протягом багатьох років були розділені між двох імперій: Австро-Угорською та Російською. Водночас були спроби прийняти деякі закони, зокрема аграрний», – каже Ярослав Коретчук.
Оголошення Станіславова столицею не було якоюсь помпезною подією. Державні діячі прибули сюди зі своїми сім’ями, зайняли ряд ще австрійських адміністративних будівель. На сьогодні збереглося чимало будівель, які були пов’язані з діяльністю уряду, парламенту Західно-Української Народної Республіки. Українська Національна Рада розмістилася в Народному домі, зараз це будинок по вул. Шевченка, 1. Державний секретаріат, розмістився на нинішній вул. Грюндвальській, там де зараз Івано-Франківський суд.
В будь-який період історії є свої відомі постаті. Якщо ми тепер говоримо про приїзд політиків до того чи іншого міста, так і тоді знакові діячі приїжджали до нас.
«Насамперед, це президент ЗУНР Євген Петрушевич, головна державного секретаріату Кость Левицький, ряд державних секретарів, міністрів, більшість з яких були уродженцями Львівщини чи Тернопільщини. Через деякий час їхня доля склалася по-різному, дехто через окупацію українських земель опинився за кордоном», – розповідає директор музею.
Ті, хто виїхав кілька років намагалися вести міжнародну діяльність. Бо ж після окупації Галичини польськими військами, не було остаточного рішення чи існуватиме ЗУНР, чи все ж таки територія увійде до складу Польщі. Це вирішували переможці першої світової війни (Антанта). Євген Петрушевич перебуваючи за кордоном намагався донести світові, що українці прагнуть своєї державності і що ця держава повинна бути. Та незважаючи на всі спроби це пояснити, Галичина таки стала автономною частиною Польщі.
Через деякий час польські збройні сили підійшли до Станіславова і члени Уряду ЗУНР були змушені швидко виїхати.
У місті поляки діяли як військова адміністрація, але це було не довго, з часом запровадили цивільну адміністрацію, членами якої стали представники польського населення Станіславова. Поляки хотіли навіть розбудовувати місто, але не могли це зробити бо не знали чи увійде Галичина до складу Польщі. В той час не було активного відновлення економічного чи господарського життя. Адже ніхто не знав що буде далі.
