Отруєний чай, постріли, дим і страх опинитися під прицілом. Історія Революції Гідності – це історії людей, які готові були стояти до кінця. Своєю історією та найяскравішими спогадами із Суспільним Карпати поділився учасник тих подій Юрій Гошовський.
“Відтоді і спатися – не спиться. Перші місяці ти заплющував очі, перед тобою дим, скати, хлопки від снайперських гвинтівок. Спав, як заєць під кущем, бо снилися неприємні речі. Пробуджувався у холодному поту”, – пригадує Юрій Гошовський.
На Майдані прикарпатець був у січні та лютому.
“Нас зі Славком, медиком, послали охороняти блок-пост. Оскільки мороз, то нас мали міняти щодві години. Поміняли нас аж о 8-й годині ранку. Уночі якісь львівські хлопці із сумками якимись ідуть до нас: “Ми принесли вам бронежилети”. Пам’ятаю, я один бронежилет одягнув, два ще взяв, аби занести у намет. Я простояв у тому бронежилеті від восьмої години вечора до восьмої ранку. Ну, знаєте, що то є шматок металу спереду, шматок металу ззаду. І 25 градусів мінусу”, – ділиться чоловік.
Юрій Гошовський пригадує різні історї, які траплялися на Майдані.
“Там страху, як такого, за життя не відчувалося. Ти дивишся, що ти не один, – вас сотні, – каже Юрій. – Ну, мусив ховатися, бо є інстинкт самозбереження, але так, щоб більше не вертався, такого нема, не було такого”.
Розповідає також, як одного разу з товаришем врятував людей, які ледь не замерзли на смерть.
“На дворі – мінус 20, а в наметі – мінус 10. Це спекотно. Двоє, пам’ятаю, що зайшли в намет, – сплять. Ну, сплять то сплять. Прийшли знову через кілька хвилин. Вони у такому положенні як спали, так і не помінялися. Ми дивимося, а вони вже не те, що сині, вони білі, почали замерзати уві сні. Ми бігом в їхній намет, розібрали, розтерли, відживили. Бо якби не звернули уваги, що вони в одному положенні, то так би й замерзли і все”, – розповідає чоловік.
Юрій згадує і про диверсії, якими намагалися розігнати мітингувальників:
“Ходили дівчата, носили чаї, кави, бульйони. Але нам сказали, щоби ми нічого не брали, а тільки їли лише у своєму наметі. Бо були такі диверсії, що підсипали всяке у ті чаї. І так вони хотіли розігнати цей Майдан.”
Також Юрій Гошовський пригадує випадок, коли мати побачила свого сина по той бік барикад:
“Ми були на перших барикадах, і там десь 100 метрів між нами і вевешниками така буферна зона була. І там пару жінок вийшли до вевешників, просять, щоби вони здалися. І мама – одна з жінок – впізнала свого сина по очах. І каже йому: “Сину, ходи сюди, на цей бік”. Його почало трясти, він вже хоче робити крок, його взяли і назад туди забрали, аби він не перейшов сюди”.
Зараз чоловік працює у дитячому садку сторожем.
“Став більше цінувати багато речей, на які навіть не звертав уваги. Бо сама думка, що ти теж був під прицілом – вона довго не йшла з голови”, – каже учасник Революції гідності Юрій Гошовський.
