Їх били, морили голодом і всіляко катували.
Полонені катівень у Куп’янську поділилися жахливими спогадами про знущання рашистів, йдеться в ТСН.
На звільнених землях Харківщини збирають докази звірств окупантів. У Куп’янську в управлінні поліції виявили чергову рашистську катівню, де людей били струмом та палицями. Правоохоронці знайшли там протигази зі слідами крові.
У відділенні поліції у звільненому Куп’янську на першому поверсі окупанти влаштували катівню, через яку пройшли сотні людей. “Люди, як нам розповідали, стоячи, по черзі спали. Такі умови були. Бачите – все зламане. Щось тут вони, мабуть, катували”, – показують поліцейські.
Катували струмом, били, морили голодом, змушували співати російські пісні. “Ті протигази, які ми знаходили, вони були і в крові, вони були і всередині в крові. Це такі катування. Вони могли закривати їм дихання. Це те, як знущалися”, – розповідає речниця місцевої поліції.
Пані Жанна до катівні ходила чи не щодня, бо носила їжу родичеві, якого в камері орки протримали місяць. “З нього знущалися, їх катували струмом, прив’язували дроти, приєднували до геніталій, до вух. Били струмом їх. Коли ми стояли, чекали, щоб передати їм передачу, чути було крики”, – розповідає вона.
Її родич вижив завдяки наступу збройних сил. За день до звільнення міста, пізно вночі, жінка почула стук у двері. На порозі був знесилений чоловік – він вийшов, бо рашисти втекли і покинули ключі від камер. “Я відчинила двері і я взагалі злякалася. Він зарослий весь, бородатий. Страшно було просто на це дивитися. Вони почали намагатися якось вибратися. Хтось із інших камер виліз через вікна, якось через дах вибралися. Там ключі валялися. Вони знайшли ключі та почали всі камери відкривати”, – додає жінка.
Але нині окупанти гатять по звільненому місту, щодня тут нові вирви від прильотів. Найбільше дістається лівому берегу міста, лінія фронту там за кілька кілометрів. Від обстрілів люди тікають через єдиний вцілілий міст. “Вони трощать щодня, по 20 годин на добу вони трощать усе. Якісь розривні снаряди, це просто неможливо, якщо ще раз розірветься, воно просто вже пробиває дах. У мене вже стіни пробивають ці уламки. Вже все, пекло. Або я помру, або я поїду”, – каже місцева мешканка.
Люди тікають, але сподіваються повернутися, коли наші війська відженуть окупантів далі від міста.
