Франківський стронгмен Назарій Павлів поставив з десяток рекордів, захищав честь України на міжнародних турнірах, брав участь у популярних шоу.
«Репортер» розпитав Назара, як стати сильним.
– Назаре, чому ви зайнялися саме силовим спортом?
– Я мешкав на Позитроні й у шкільні роки ходив на всякі секції в спорткомплекс, де, до речі, зараз працюю. Потім, коли переїхали на Пасічну, до мене у дворі підійшов чоловік і запропонував займатися в нього спортом. Він був тренером з метання диску, спису та штовхання ядра в тодішньому технікумі фізкультури на Мазепи. Я пробував усі ці види спорту, але найближчим мені виявилося штовхання ядра – був чемпіоном України серед юніорів.
До речі, всі вправи на різні групи м’язів я виконував зі звичайною штангою, у мене не було гламурних тренажерів, як зараз у спортзалах. Отже, успіху можна досягти і так, головне – відповідально ставитися до тренувань, звертати увагу на сон і харчування.
Потім перейшов у богатирські ігри, зараз це називається стронгмен. Мене запросив Василь Вірастюк. Нині він є почесним президентом Федерації стронгмену України, а я – голова обласної федерації. Влітку проводжу богатирські ігри в центрі міста, найкращих хлопців відправляю на змагання в Київ.
– А як дійшли до рекордів?
– У богатирських іграх є різні вправи. Інколи маємо справу зі снарядами, вага яких вимірюється не в кілограмах, а в тоннах. Інколи піднімаємо та утримуємо автомобілі. Згодом мені стало цікаво спробувати себе не з одним автомобілем, а з кількома.
– Який рекорд був найважчий?
– Один з останніх, у 2014, коли я протягнув два автомобілі «БелАЗ». Їхня загальна вага – 55 т. Ці вантажівки цілодобово возять породу з кар’єру в Дубівцях, біля Галича, яку потім доставляють на цементно-шиферний завод. Тому там ледве погодилися надати мені дві машини, спершу й не повірили, що я їх буду тягнути.
Спочатку я протягнув одну вантажівку, це вже зафіксували як рекорд. Найважче – зрушити з місця. Потім відчув, що нормально себе почуваю, попросив дочепити ще один «БелАЗ» – протягнув обидва.
Після рекорду завжди є втома, десь місяць усе відходить, болить. Цей рекорд був одним із найсерйозніших, тому й тіло відходило найважче.
– У чому полягає підготовка до рекорду?
– Складаю собі тренувальний план. Скажімо, на липень я маю бути на піку форми. Перший місяць – інтенсивний у повторенні вправ, у кожному наступному програма корегується, більше силових показників, вправи зі штангою. Загалом на підготовку треба пів року важкої роботи.
Важливе й харчування: щодня має бути м’ясо, яйця, молочне, риба, ще я дозволяв собі шоколад. Аби добре почуватися, купую в аптеці вітаміни. Бо організм щодня витрачає багато сил та енергії.
Найгірше – отримати травму під час тренувань, бо це відкидає тебе назад.
Я відповідально займаюся спортом з 14 років і вже готовий виконувати такі вправи. Одного разу тягнув асфальтоукладач на тягач-платформу. Це все важило майже 40 т, я впрягався в упряжку з буксирувальних канатів, яку зробив сам. Одного разу канати не витримали й розірвалися. Уявляєте, наскільки міцними мають сухожилля, зв’язки, м’язи? А укріпитися можна лише на основі багаторічних тренувань. Не можна йти в зал на кілька місяців і надіятися, що станеш сильним. Бо це вимірюється роками.
– За рекорди платять?
– Переважно ні. Буває, що платять разові гроші від спонсора чи партнера. А щоб від держави – такого немає. Тому хотілося б, щоб до спортсменів було краще ставлення, бо у нас взагалі недостатня підтримка спорту.
– Які враження від участі в шоу «Україна має талант»?
– Спочатку я тягнув два автобуси, сподобався суддям і пройшов у фінал. А там уже виграє той, за кого більше проголосують, тож треба було щось ефектне. Це було ще до війни, у 2012 році, тоді в Києві проходив парад на 9 травня, тому вирішили спробувати військову техніку. Юристи з шоу ходили до Міноборони, МВС, просили, щоб видали три БТР. Згодом я про це пошкодував, адже в армії тоді не було бензину й техніка не їздила, колеса були засохлі – дуже важко зрушити. Але в мене вийшло, рекорд зафіксували, лише в шоу не переміг.
– Чи готуєтеся зараз до рекордів?
– Я відійшов від інтенсивних тренувань. Двічі чи тричі на тиждень роблю вправи для підтримки форми. Після рекорду 2014 року мені запропонували долучитися до обласного управління спорту, тоді ж народився син. Після роботи я поспішав до сім’ї й перестав витрачати стільки часу на тренування.
– Нині ви заступник директора і тренер у Муніципальному фізкультурно-оздоровчому центрі. Молодь приходить?
– Так, до мене на секцію важкої атлетики ходить багато дітей, не лише хлопці, але й дівчата. За півтора року було близько 50, відповідально ходить десь 20. Секція безкоштовна.
– З якого віку можна приводити дитину?
– Важкою атлетикою можна займатися з 10 років. Це не означає, що дитину одразу будуть навантажувати залізом. Для початківців я склав окремий план. Спершу їх треба загально укріпити та оздоровити. Робимо вправи на різні групи м’язів з невеликими вагами.
Підтримка батьків дуже важлива. Дехто думає, краще хай дитина сидить вдома за комп’ютером, ніде не встрягне. Це неправильно, бо молодий організм мусить рухатися, розвиватися. Чому були смертні випадки на уроках фізкультури останнім часом? Нормативи не змінилися. Але діти менше рухаються, їхня серцево-судинна система звикла до спокою, тому перевантажується.
– Також ви популяризуєте спорт і здоровий спосіб життя. Як зацікавлюєте дітей?
– Щороку відвідую десь 30 навчальних закладів, не лише у Франківську, а й навіть у далеких селах. Ще запрошують у літні табори, дитсадки, навіть був у колонії для неповнолітніх. Розповідаю дітям про переваги спорту, про шкідливість куріння й алкоголю.
Намагаюся донести дітям, що спорт дає багато можливостей. Наприклад, побувати у різних країнах на міжнародних змаганнях. А ще закликаю добре вчитися у школі. Кажу їм, що за кордоном треба знати англійську, щоб щось купити й не заблукати, знати географію – аби знати, над яким морем зараз пролітаєш, а ще історію, особливо України. Бо де б я не був, я завжди розповідаю про Україну і про Івано-Франківськ.
– Недавно Василь Вірастюк і Сергій Конюшок запропонували збудувати у Франківську спортклуб для стронгменів. Депутати міськради погодилися виділити землю. Підтримуєте ініціативу?
– Звісно. Спортсмен, який тренується на тих снарядах, що завтра будуть на змаганнях, матиме там кращий показник. Це має бути невеликий спорткомплекс, два поверхи. На першому – спортзал, де можна було б займатися близькими силовими видами спорту – важка атлетика, стронгмен, пауерліфтинг, гирьовий спорт. А на другому – переодягалки, фітнес, інше. До того ж, запланований соціальний час для дітей і підлітків.
Головне – щоб усе вийшло добре, бо кілька років тому був конфлікт: депутати вирішили збудувати спорткомплекс на місці стадіону на Шухевичів, 21. Ми зі спортсменами були проти зруйнування стадіону, просили будувати комплекс в іншому місці. На громадських слуханнях більшість була проти, тому питання нічим не завершилося.
Поки невідомо, де має бути цей комплекс, просили місце 60 на 60 метрів. Питання на початковій стадії, потрібні кошти. Але перший крок уже зробили, будемо надіятися, що все вдасться.
