Школа чи законодавство: хто має регулювати використання мобільних телефонів учнями під час уроків?
Саме над цим питанням розмірковує народна депутатка, голова підкомітету з питань освіти та позашкільної освіти Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій, Інна Совсун на своїй сторінці у фейсбуці. За її словами, наразі у Верховній Раді зареєстрований законопроект, яким пропонується заборонити використання мобільних телефонів учнями під час уроків, окрім випадків коли це потрібно для навчальних цілей.
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
Чи варто підтримувати такий законопроект? Я бачу в ідеї два окремих питання, які варто проговорити. Перший блок питань: чи правильно взагалі обмежувати доступ до мобільних під час уроків? Як викладачка та як мама першокласника, я знаю, що доступність мобільного телефону заважає в навчальному процесі. Саме тому, у Мартина немає власного мобільного телефону і я не вважаю це за необхідне в такому віці.
Дискусії про дозвіл чи заборону на мобільні у школі точаться у всіх країнах, говорить народна депутатка. Прихильники заборони – насамперед вчителі – скаржаться, що діти відволікаються на уроках, і це шкодить не лише вивченню предмета, але й когнітивним навичкам, таким, як концентрація уваги. Крім того, за допомогою мобільних значно легше списувати.
Дослідження підтверджують вплив телефонів на навчальні результати: Лондонська школа економіки проаналізувала вплив заборони мобільних на результати тестів. Учні зі шкіл, де не дозволялося користуватися мобільними, отримали вищі результати, причому найбільше виграли від заборони діти з низькими оцінками. Дослідження стверджує, що заборона мобільних може бути простим та дешевим способом скоротити освітню нерівність.
Не менше важливим є питання безпеки: батьки переймаються через можливості відслідковування їх дітей через інтернет, загрози їх приватності (булінг і сталкінг онлайн) і тому підтримують обмеження щодо використання ними мобільних. Водночас, для батьків важливим є зв’язок із дітьми протягом дня – з міркувань безпеки та планування часу.
При цьому, звісно, є також успішні приклади інтеграції мобільних телефонів у навчання: частина дітей навіть без батьківського контролю успішно опанували навички керування своїм часом і користуються мобільними після виконання домашніх завдань. Є приклади окремих країн, де мобільні успішно інтегровані у освітній процес і приносять користь, наприклад, Сингапур чи Швейцарія, пише Інна Совсун.
У підсумку, можна сказати, що мобільні, як і будь-яка інша технологія, можуть приносити шкоду і користь. У школі можна успішно використовувати телефони, однак для цього вчителі та адміністрація мають докласти зусиль. Якщо ж навчати учнів з телефонами так само, як і в добу до їх появи, мобільні стають потужним магнітом для уваги і врешті шкодять дітям.
Але чи варто регулювати використання мобільних під час уроків на законодавчому рівні?
В результаті подібних дискусій деякі країни (Франція) або території (штат Вікторія), заборонили використання мобільних у школі на законодавчому рівні рівні. А подекуди, як у Каліфорнії, – школам дозволили вирішувати, дозволяти мобільні чи ні, самостійно.
З одного боку, ми прийняли закон про середню освіту, який базується на ідеях автономії школи. Автономія школи значить, що ми повинні в тому числі довіряти школі приймати рішення щодо організації навчального процесу, у тому числі – щодо мобільних під час уроків. З іншого боку, я знаю не один випадок, коли в школах батьки блокували прийняття рішення про заборону використання мобільних телефонів під час уроків. Аргументація лунає різна: і що телефони дорогі і їх бояться втратити, і що користування телефону – невід’ємне право дитини. У результаті школи уникали прийняття рішень з цього приводу. Отже, школи не завжди готові до того, щоб організувати адекватне обговорення цього питання і прийняти рішення, що підуть на користь навчальному процесу.
На її думку, врегулювати це питання в законі – буде кроком вперед. Тоді школи будуть позбавлені необхідності приймати це рішення на своєму рівні.
З іншого боку, засадничим питанням є таке: як школи навчаться приймати такі складні рішення на рівні школи, якщо у всіх незрозумілих ситуаціях ми будемо очікувати, що це питання має регулюватись Верховною Радою/Міносвіти/Президентом? І для мене тут ключове питання в тому, яким чином вибудовувати інституційну спроможність шкіл, їхню спроможність приймати складні рішення, налагоджувати діалог з батьками, учнями та вчителями і при цьому, не жертвувати в цьому процесі навчанням дітей.
