«Ваши – уліци, а наши – кам’яніци», – колись жартома казали у Станиславові євреї до поляків. Майже сотню років тому і перші, і другі становили левову частку жителів Станиславова (майже 22 тис.), в той час як українців, або, як їх тоді називали, русинів, тут налічувалося всього 8,5 тис. Нині все по-іншому.
Польська громада в Івано-Франківську становить національну меншину, однак попри це активно розвивається. Хоча серед франківських поляків залишилося дуже мало молодих людей – майже всі повиїжджали за кордон, пише Правда.іф з посиланням на МІСТО.
Ваши – уліци, а наши – кам’яніци
Пані Ванда Рідош уже майже 30-й рік очолює найдавніше в області польське товариство імені Францішка Карпінського. Вона вважає себе справжньою полькою і дуже пишається цим. Свого часу її мама і бабця напередодні Першої світової війни переїхали з Познані. Ванда Рідош і досі вдома спілкується польською мовою, дотримується всіх національних обрядів.
«До нас в організацію часто приходять люди, які називають себе поляками, бо в них, наприклад, бабця чи прабабця мала польське коріння, – каже жінка. – Але особисто я їх такими не вважаю. Це вже не поляки. Та й взагалі, більшості з них насправді лише потрібна якась вигода, приміром, карта поляка, аби виїхати за кордон. Однак у їхньому серці немає любові до Польщі».
Ванда Рідош добре пам’ятає, як ходила в перший клас тодішньої польської школи на площі Міцкевича, де зараз Івано-Франківський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти. У 1958 році, коли закінчилися літні канікули, виявилося, що школа вже не польська, а українська.
У той період у Станиславові в кожному кіоску можна було придбати різні польські журнали і газети, і їх купували й передплачували не тільки поляки, а й українці. Пані Ванда пригадує, що тоді місто було дуже маленьким і ошатним. Війна не особливо його понищила, бо німці здебільшого націлювалися на вокзал.
«Колись у Станиславові жило дуже багато євреїв і поляків, вони становили більшість, – каже Ванда Рідош. – Пам’ятаю з розповідей старших, як євреї жартома говорили полякам: «Ваши – уліци, а наши – кам’яніци». Тобто назви вулиць були польські, але майже вся нерухомість належала євреям».
Тодішня польська спільнота активно гуртувалася в колегіаті Потоцьких, яка у 50-х роках була ще чинним римо-католицьким костелом. Проте радянські спецслужби створили такі умови, що священник мусив відмовитися від цього костелу – вимагали велетенського податку, проведення непосильних реставраційних робіт, співпраці з органами… До всього додалися масові виїзди поляків. Люди просто залишали свої домівки і все, що там було, – аби лише виїхати. Мама і бабця Ванди Рідош теж хотіли вернутися в Польщу, але їх не випустили.
Зрештою костел закрили. Пані Ванда каже, що тепер франківські поляки не можуть називати колегіату музеєм, бо ж це для них і надалі справжня святиня.
У той період у Станиславові в кожному кіоску можна було придбати різні польські журнали і газети, і їх купували й передплачували не тільки поляки, а й українці
У комуністичний період поляки Станиславова не мали жодного римо-католицького костелу, тоді як у сусідніх областях костели функціонували.
Ситуація змінилася десь через 10 років – з відлигою Горбачова. Поляки понадіялися відновити бодай один костел із шести, які тут були до війни.
Пані Ванді довелося пройти всі випробування комуністичної бюрократії, їй постійно відмовляли у цій справі – на рівні міста, області і навіть республіки. Тож вона подалася в «Комитет по делам религии при Совете министров Советского Союза» аж у Москву. Чому саме пані Ванда поїхала? Бо всі решта побоялися. У Москві подання прийняли, і справа махом зрушила з місця.
Так місцевим полякам повернули костел на Гірці – Христа Царя. Там був склад спортивного інвентаря, який потім перенесли на вул. Сагайдачного.
Настоятель парафії Царя Христа Владислав Іващак каже, що римо-католицька спільнота у Франківську на сьогодні налічує близько тисячі парафіян, десь половина з яких – поляки або люди, які мають польське походження. Також варто зауважити, що далеко не всі поляки є римо-католиками. У костелі меса ведеться трьома мовами – українською, польською й англійською. До речі, при храмі монахині проводять курси польської мови.
«Ти – полька»
Через рік після отримання костелу, у вересні 1990 року, пані Ванда разом із іншими етнічними поляками міста заснували одну з перших польських організацій. Спершу думали назвати іменем Міцкевича. Але поет, певно, ніколи й не чув про Станиславів, тож товариство назвали на честь уродженця Коломийщини, видатного поета Францішка Карпінського. На перші збори прийшло понад 300 осіб, але вписалися тільки 90 – люди продовжували чогось боятися.
Товариство зайнялося навчанням дітей польської мови, хоча на перших порах виявилося, що дуже бракує кваліфікованих кадрів, з часом польський уряд почав відряджати вчителів до Франківська.
«Нащо мені здалася тоді вся ця тяганина? – замислено каже Ванда Рідош. – Одного разу моя донька прийшла з дитсадка і запитала: «Мамо, а хто я?» Я не зрозуміла, що дитина має на увазі. Вона пояснила: «У нас в групі є руські, українці, а я хто?» – «А ти – полька». – «Але так ніхто не говорить…». У той момент я зрозуміла, що мушу здійснити все можливе, аби відродити нашу польську громаду».
У Франківську дуже би пасувало встановити щонайменше шість пам’ятних таблиць відомим полякам, котрі були уродженцями Станиславова чи довгий час жили тут
Зараз товариство ім. Карпінського налічує 150 людей, тут продовжують проводити курси польської мови, також займаються відновленням польських пам’яток на Прикарпатті. Мають підтримку від польського уряду.
Пані Ванда каже, що в Франківську дуже би пасувало встановити щонайменше шість пам’ятних таблиць відомим полякам, котрі були уродженцями Станиславова чи довгий час жили тут. «Наприклад, видатний польський генерал часів Другої світової війни Станіслав Францішек Сосабовський, котрий вчився в тому приміщенні, де нині корпус медуніверситету, – каже пані Ванда. – Або громадський діяч, один із шести «батьків незалежності Польщі» Ігнацій Дашинський, який вчився у Станіславській гімназії, де нині морфологічний корпус медуніверситету. Але, на жаль, на встановлення анотаційних дощок ніяк не вдається отримати згоду від міста. Пишуть такі відмовки, що в польському сенаті просто сміються з тих дурниць».
Віталій Чащін очолює друге з найстаріших польських товариств міста – «Приязнь». Головною сферою діяльності товариства є опіка пам’ятними місцями у Чорному Лісі, де під час війни німці винищили понад 700 представників польської інтелігенції Станиславова та околиць. «Відроджувати свою культуру – це поклик душі, – каже чоловік. – Добре пам’ятаю, як ми власноруч відновлювали наш костел».
Польська громада Франківська має можливість читати свою незалежну газету поляків в Україні – «Кур’єр Галіційскі», яка видається за кошти Сенату Польщі за посередництвом Фундації «Воля і Демократія». У соціально-економічному двотижневику публікують інформацію про справи Польщі, України та Прикарпаття зокрема.
320 м2 ефективного простору
Культурна діяльність польської громади міста часто зосереджена довкола Центру польської культури та європейського діалогу, який відкрили у травні 2013-го у на Січових Стрільців, 56. Він є одним із перших таких сучасних осередків на всій Західній Україні.
Близько 320 м2 сучасного і добре скомпонованого простору слугує головним чином місцевим полякам. Будь-хто з франківців у будь-який час може прийти у Центр і скористатися бібліотекою, яка, до речі, налічує три сотні книг і українською, і польською мовами, відпочинковою кімнатою чи кав’ярнею. Також тут можна ознайомитися зі свіжою польською пресою. Навіть є чудово оснащена радіостудія, якою користуються журналісти.
Це місце, де регулярно відбуваються виставки, урочисті прийоми, презентації, покази фільмів, тренінги, навчання. Загалом протягом року тут проходить близько сотні подій. Також при Центрі діють курси польської мови, літні школи, виїзні екскурсії, поетичні зустрічі, клуб настільних ігор.
В окремому приміщенні двічі на тиждень збираються представники різних польських організацій Франківська.
При осередку створено неформальний клуб «Сеньйора», в рамках якого для старших осіб організовують мистецькі заняття, краєзнавчі екскурсії, практичні заняття з вивчення комп’ютера та користування інтернетом. Адже більшість місцевих поляків – люди старшого віку. Молодь виїжджає за кордон – хто вчитися, хто жити і працювати. Наразі найстаршою в польській громаді Франківська є 93-річна пані Владислава Подкова.
«Ми дуже пишаємося документальним фільмом «Там був для мене рай. Розповідь про давній Станиславів», який торік презентували в Центрі, – розповідає директорка Центру Мар’я Осідач. – У 30-хвилинній стрічці йдеться про долю колишніх жителів Станиславова, які були змушені після війни покинути рідне місто і оселитися в Польщі. Після багатьох десятиліть герої фільму з великою тугою згадують своє рідне місто. Одним із них є син мера Станиславова – Адам Єжи Хованєц, наразі житель Кракова. Збережені ними спогади накладаються на кадри сучасного Івано-Франківська, що з’єднаний нерозривною ниткою з давньою фортецею Потоцьких. Фільм уже здобув нагороди в Польщі».
Є шість реальних осередків
Згідно із загальним переписом населення від 2001 року, у Франківську проживає понад 2500 осіб польської національності, що підтверджено документами. Однак, беручи до уваги програму уряду Республіки Польща щодо карти поляка, яка набрала чинності 2008 року, кількість осіб польського походження в місті, очевидно, значно вища.
В останні роки також і польських товариств в Івано-Франківську суттєво побільшало. Однак більшість із них не так дбають про культурний чи суспільний розвиток польської спільноти міста, як про вигоду, йдеться про посередництво у справі отримання польської візи чи карти поляка.
«Офіційно зареєстрованих організацій, які дійсно щось роблять для польської культури в Франківську, є шість, – каже Мар’я Осідач. – Наш Центр, потім дві найдавніші організації – товариство імені Ф. Карпінського і товариство «Приязнь». Організація «Родина польська і Європа» утворилася десь три роки тому і має на меті залучати до активності цілі польські родини, шукати своє коріння, вивчати польські традиції. Товариство польської культури ім. Анджея Потоцького здебільшого працює над темою роду Потоцьких. А польсько-українська молодіжна організація «Млоди Станіславув» існує понад п’ять років і активно співпрацює з польським містом Ополе, часто проводять молодіжні обміни».
Франківськ по-своєму
Ванда Рідош і досі називає Франківськ по-своєму, себто польською, –Станіславув (Stanisławów). Досі сумує за тим містом, яким вона його запам’ятала в час своєї молодості. «Тоді літо було зовсім іншим, – усміхається пані Ванда. – Температура повітря не підіймалася вище за +27 градусів. А коли падав дощ, то здебільшого світило сонце. Тоді навіть стосунки межи дітьми були якісь інші. Ми завжди всі бавилися разом на вулиці: росіяни, українці, поляки, євреї, німці… А коли в когось на подвір’ї плодоносила грушка, ділили на всіх».
Автор: Наталія Мостова
