Щороку ближче до середини лютого повітря по-особливому наповнюється любов’ю, ніжністю, з’являється бажання частіше сказати приємні слова коханій людині, зробити романтичний подарунок.
Адже 14 лютого відзначають День Святого Валентина. І якщо ви досі у роздумах, чим цікавим здивувати найближчу людину в цей день, тож Бліц-Інфо спільно з IF Tourism Office підготували для вас підбірку місць Івано-Франківщини, які овіяні почуттям вічного кохання.
Острів кохання + Камінь любові (м. Івано-Франківськ)
Згідно з однією із легенд острів утворився від великого кохання польської панни і хлопця-слуги. Вони таємно зустрічалися, але батько хотів віддати доньку за польського пана. Тоді закохані вирішили тікати і заховались у болоті, яке було тут раніше. На ранок болото висохло, утворивши маленький острівець з вербами, який омивала чиста вода. Так в Івано-Франківську з’явився острів, на якому живе кохання.
Ялинівський камінь (село Липовиця)
Хоча легенди про це місце немає, втім чудова фотографія на фоні “кам’яної валентинки” вам гарантована. І погодьтеся, хочеться побачити таке диво природи на власні очі.
Острів “Інь-Янь” (Дністровський каньйон)
Острів Інь-Янь – це два невеликих острівця на річці Дністер, що входить до Національного природного парку “Дністровський каньйон”. За формою острови дуже схожі на китайський символ інь і янь. Кажуть, що тут мешкає справжня гармонія, яка надихає туристів і дає неймовірні сили.
Церква Різдва Пресвятої Богородиці у Криворівні (саме на її подвір’ї Марічка та Іван танцювали свій прощальний танець у фільмі «Тіні забутих предків»)
Гуцульські Ромео та Джульєтта – Марічка та Іван з фільму “Тіні забутих предків”. Сила їх кохання надихає багатьох. Іван від самого дитинства кохає Марічку, але любов ця забарвилася у криваві тони: юні закохані належать до ворогуючих родин: Іван – з Палійчуків, Марічка – з Гутенюків.
Їх кохання не має майбутнього, адже Марічка гине, а Іван змушений одружитися з іншою. Втім за декілька років гине й Іван та нарешті об’єднується зі своєю єдиною на все життя коханою.
Озеро Марічейка
Колись дуже давно, коли ще на наші землі зазіхали злі монголо-татарські іга, було неподалік гори Шурин поселення. І жили в ньому двоє закоханих – Іван і Марічка. Зустрічалися вони потайки, подалі від злих язиків. Єдиними свідками їх зустрічей були вершини та густі ліси. І ось одного разу, коли поспішала Марічка на зустріч до коханого, то побачила з висоти, як наближалися непрохані гості. В голову сміливої дівчини не прийшло нічого іншого, як попередити селян про небезпеку. Відправивши Івана навипередки ворогу, сама вирішила його відволікти.
Татари на прудких конях швидко наздогнали бідолашну. Познущавшись над дівочою гідністю та красою, кинули Марічку вбитою серед лісу. А селяни тим часом встигли врятуватися.
За однією із версій озеро – то сльози Івана, які той довго проливав за своєю коханою. За іншою – розгнівані гори не витримавши наруги над нещасною Марічкою, почали скидати величезні брили. Ті важкі камені утворили провалля, в яке і потрапили лиходії. Слідом за кам’янним градом почалися сильні зливи, які за декілька днів на цьому місці утворили озеро. Вдячні за порятунок люди назвали його в честь своєї рятівниці. А ліс, який оточує водойму, Дівочим.
Костел Святого Валентина (м. Калуш)
Де знаходяться справжні мощі святого Валентина достеменно не відомо. Багато країн приписують саме собі місце зберігання мощей цього святого. І так, мощі св. Валентина є як багатьох храмах закордоння, так і в Україні. Але не обов’язково їхати і шукати мощі святого десь далеко, можна помандрувати в Калуш де знаходиться однойменний костел.
Кринчиста криниця (м. Косів)
Стара оповідь переказує, що колись у темному лісі на цій горі замешкала дочка місцевого суворого й гнівливого лісовика, який дуже любив лякати людей, бо не терпів їх через те, що рубали дерева. Як і всі лісові панни, ця лісниця була писаною красунею.
Якогось весняного дня, колихаючись за звичкою на вітах берези, лісниця побачила леґіня, що йшов вузенькою стежкою. Лісова дівчина, щоб привернути його увагу до себе, почала співати. Вона хотіла привабити хлопця і погратися з ним, як це звично роблять лісниці, мавки, русалки, — тобто залоскотати до смерті. Та коли хлопець наблизився, те недобре бажання у неї зникло, бо був він високий, стрункий, чорнявий, з ясними, розумними очима під високим чолом, і ті очі гляділи так ласкаво, доброзичливо, приязно, що лісниця, хоч і не мала серця, все ж відчула солодке тепло в грудях.
Юнак зупинився і без страху подивився в очі дівчини.
— Яка ти красуня! — промовив він. — Я знаю: ти не людська дівчина, ти лісниця. Серед людських дівчат таких красунь нема!
— Якщо я тобі так подобаюсь, залишайся зі мною в лісі, будемо гратися, розважатися, веселитися! — Ти прекрасна, ти справжній крин чистий…
— Чому, леґіню, так мене називаєш, що це означає?
— У наших святих книгах крином називають найдовершенішу квітку — білу лілію. Ти на неї подібна, та я не можу з тобою залишатися, бо маю кохану дівчину в селі.
— Хіба вона файніша за мене?
— Можливо й ні, красуне, але вона має те, чого не маєте ви, лісниці: серце.
— Серце? Що ж воно за цінність?
— Будь-яка цінність ніщо в порівнянні з серцем, бо тільки в ньому зароджуються добро, милосердя, співчуття, любов — усе те, без чого ми перестали б бути людьми. Я милуюся тобою, крине мій чистий, але не можу залишитися з тобою. Пробач мені, красуне, але інакше бути не може.
— Яка ж я нещасна! О, матінко Земле, відтепер не буде мені щастя в лісі, то ж візьми мене в себе! — гірко заплакала лісниця і залилася сльозами…
Земля тихо розкрилася і заховала в собі лісницю.
Вона й досі перебуває там і ллє безупинно сльози через те, що не мала щастя зазнати любові, а з її сліз народилося джерело, яке назвали Кринчиста криниця, бо крином чистим назвав юнак красуню лісницю.
Кажуть, вода з цієї кринички дуже допомагає тим, хто прагне справжньої, щирої любові.
І на Ратуші.