Генсек китайської Компартії позбувся внутрішньої опозиції та концентрується на зовнішній експансії
Як і очікувалося, XX з’їзд Компартії Китаю переобрав своїм генсеком на третій термін Сі Цзіньпіна. Тим самим на владному пекінському Олімпі було зацементовано так зване «п’яте покоління» керівників КНР, яке не захотіло ані піти на компроміси із старим «четвертим поколінням» на чолі з Ху Цзіньтао, ані поступитися новому «шостому поколінню». Більше того, статус Сі Цзіньпіна як «ядра ЦК КПК і всієї партії», що був офіційно затверджений на партійному з’їзді, відкрив йому шлях до вождизму рівня Мао Цзедуна. Та такої ж необмеженої влади, котрий протягом більше чверті століття й аж до смерті мав «великий керманич» Мао.
«Главком» пояснює, які глобальні наслідки для світу в цілому та України зокрема матиме фактично безстрокове переобрання лідера китайських комуністів. Товариш Сі тепер повністю позбувся внутрішньої опозиції та може сконцентруватися на зовнішній експансії планетарного масштабу. І в цій концепції нового-старого генсека ЦК КПК є місце лише для Китаю та США, чиє суперництво вже створює біполярний світ і в політичному, і в економічному плані. Без всіляких «третіх зайвих» включно із вдаваним «другом Сі», кремлівським диктатором Володимиром Путіним.
Культ особи з тайванським акцентом
Відкриту частину ювілейного XX з’їзду Компартії Китаю змусили дивитися в режимі онлайн всю країну – від молодших школярів до сивобородих буддистських монахів. І сценарій дійства був розроблений до найменших дрібниць та складався із кількох актів.
Апогеєм початку урочистого зібрання китайської еліти стала доповідь Сі Цзіньпіна під назвою «Високо тримати великий прапор соціалізму з китайською специфікою та боротися за всебічну розбудову соціалістичної модернізованої країни». Все, в принципі, в старих традиціях подібного ідеологічного шоу, але в сучасному, суто технологічному форматі культу особи.
Отже, оратор накреслив для, перш за все, мільярда китайських телеглядачів вже відомі з попереднього XIX з’їзду КПК власні постулати про «нову епоху Китаю» і «велике омолодження китайської нації» та знову пообіцяв «сміливо йти вперед з великим бойовим духом» і «дати можливість людям жити ще щасливіше». Все це 69-річний генсек зробив, виступаючи з трибуни перед понад двома тисячами делегатів партійного форуму та безпосередньо спостерігаючи за їхньою реакцією. Всі вони, до речі, мали перед очима паперову версію промови, уважно водили по ній ручкою, робили важливі помітки або просто конспектували доповідь вождя.
Втім, як звернули увагу оглядачі, особливий наголос товариш Сі зробив на безпекових питаннях, хоча жодним чином не став запевняти, що перспективи великого конфлікту на планеті відсутні. Натомість заявив у погрозливому тоні про право КНР застосовувати силу проти Тайваню: «Ми наполягаємо на прагненні до мирного возз’єднання з найбільшою щирістю та найкращими зусиллями, але ми ніколи не обіцяємо відмовитися від застосування сили та залишаємо за собою можливість вжити всіх необхідних заходів».
У результаті головний задум першого акту партійного з’їзду було досягнуто: такий акцент очільника Китаю викликав жваве обговорення не лише в колі профільних експертів та військових. Наприклад, командувач військово-морськими операціями США адмірал Майкл Гілдей припустив, що офіційний Пекін може віддати наказ про вторгнення на Тайвань вже в цьому або в наступному році. Водночас глава національної безпеки Тайваню Чень Мінтон попередив, що будь-яка спроба вторгнення на острів зазнає невдачі і перетворить Китай на міжнародного ізгоя.
Розгром старого клану Ху
Кульмінацією ж завершальної стадії з’їзду китайських комуністів стала не стільки констатація тріумфу Сі Цзіньпіна – переобрання генсеком ЦК КПК на третій термін, скільки публічне приниження попередника – Ху Цзіньтао. 79-тирічного політика, котрий до того моменту ще зберігав вплив на пекінський владний Олімп, силоміць вивели з президії і дали можливість представникам іноземних ЗМІ зняти це на камери. Пояснювалося дуже просто: мовляв, старій людині стало зле, а молоді охоронці допомогли йому вийти на двір подихати свіжим повітрям. Хоча на відео було чітко видно, як товариш Ху пручався «рятівникам», які міцно взяли його під руки.
Схоже, такий епізод також був добре продуманий автором політичної вистави і символізував повний розгром старого партійного клану. Попри похилий вік «четверте покоління» керівників КНР на чолі з Ху Цзіньтао вважається ліберальнішим за «п’яте покоління» Сі Цзіньпіна. Це стосується як схильності до пошуку зовнішньополітичних компромісів, перш за все, із Вашингтоном, так і підтримки моделі «колективного» керівництва КПК і державою з представниками різних фракцій та з обмеженнями топ-чиновників за віком і термінами повноважень.
Причому цей підхід до китайського держуправління, коли найвищих партійних керівників обирали лише на два п’ятирічних строки, був започаткований ще у 1982 році – за правління «другого покоління» Ден Сяопіна. Тоді цей крок був спрямований саме для зменшення міжкланового протистояння та запобігання довічній диктатурі окремих можновладців. Тепер же відбулася така собі «перебудова навпаки»: із внесенням змін до статуту Компартії Китаю, якими встановлюється «статус Сі Цзіньпіна як ядра Центрального комітету КПК і всієї партії». А його бачення «соціалізму з китайською специфікою для нової епохи» стає керівництвом до дій для всіх 96,7 мільйонів китайських комуністів.
Щоправда, про свою пролонгацію на китайському троні нинішній генсек подбав ще понад чотири роки тому. У березні 2018-го Всекитайські збори народних представників (парламент) ухвалили конституційну поправку, яка давала змогу голові КНР залишатися на посаді необмежений термін. У підсумку XX партз’їзд просто впровадив цю юридичну норму у партійне життя та остаточно розв’язав команді Сі руки в отриманні безпрецедентних повноважень й обмеженні хоч якоїсь до себе опозиції.
Команда Сі та її глобальні плани
Одразу після фізичного приниження товариша Ху з президії з’їзду вивели і всіх його соратників вивели із керівних органів КПК. У фігуральному плані. Передусім така чистка стосувалася діючого поки що прем’єра Держради КНР Лі Кецяна, а також досі дуже ймовірного кандидата на прем’єрство, представника того ж старого клану Ху Цзіньтао – Ху Чуньхуа. Загалом із 24-х членів політбюро ЦК Компартії Китаю залишилися з минулого складу тільки десять, а із семи членів Постійного комітету Політбюро – троє включно із самим товаришем Сі.
Після останніх партійних змін на найвищому рівні головним претендентом у нові прем’єри Китаю став секретар Шанхайського міськкому КПК Лі Цян: він другим піднявся на сцену після голови КНР на презентації нової головної сімки країни. Під час пандемії коронавірусу цей чиновник прославився на весь світ найжорсткішим локдауном у Шанхаї, коли мешканцям міста не давали виходити з будинків майже два місяці навіть за питною водою та найнеобхіднішими продуктами. Проте замість покарання відставкою товариш Лі отримав неймовірне підвищення. Бо під час Covid-кризи чітко виконував всі непопулярні накази вождя, і ось тепер (що є показовим моментом для формування всієї команди Сі) – нагорода за таку відданість.
Решта п’ять найвищих керівників Китаю зліплені із того ж тіста, всі вони є вірними особисто генсеку і зробили кар’єру, завдячуючи виключно йому особисто, а не комусь ще. Це стосується таких топчиновників КНР:
Чжао Лецзі
Найближча довірена особа Сі Цзіньпіна, його орговик та просто друг сім’ї, який вже готується очолити Всекитайські збори народних представників
Ван Хунін
Головний асистент зі створення ідей і книг вождя (за десять останніх років опубліковано 125 книг авторства товариша Сі), а де-факто справжній провідний теоретик й ідеолог КПК – майбутній голова Китайської народної політичної узгоджувальної ради
Цай Ці
Колишній популярний блогер з 10 мільйонами підписників, а згодом мер Пекіна (є одним з лідерів найміцнішої партійної фракції – «Нової чжецзянської армії Сі»)
Дін Суесян
Давній помічник генсека, що відповідає за особисту безпеку товариша Сі, а нині планує стати одним з китайських віцепрем’єрів
Лі Сі
Вічний помічник голови КНР та потенційний кандидат в перші віцепрем’єри Китаю
Плани цієї команди Сі розписані на десятиліття та націлені на дві основні складові. По-перше, це робота на аудиторію простих китайців шляхом декларацій остаточного подолання корупції, зменшення розриву між багатими та бідними, стимуляції внутрішнього споживання та обіцянки підвищити у 2035-му ВВП на душу населення до показників розвинених країн. А, по-друге, намір перетворити Китай до 2050-го у «величну соціалістичну країну з сильною національною міццю та міжнародним впливом», що має означати перемогу над США у планетарній першості.
Задля цього обіцяні не військові звитяги, а досягнення Пекіном технологічної незалежності через прорив КНР у царинах напівпровідників, IT, біо- та квантових технологій, суперкомп’ютерів, космосу і літакобудування, вивчення земних надр і океанів, розвитку альтернативної енергетики тощо. Втім, багато в чому всі ці реляції нагадують поведінку радянського генсека Микити Хрущова, який, як відомо, не лише розсварився із китайським вождем Мао, але й обіцяв до 1980 року «наздогнати і перегнати Америку».
Можливі наслідки для України
Одним словом, Сі Цзіньпін наразі має нестримне бажання записати своє ім’я в історії Китаю золотими ієрогліфами та перевершити фігуру засновника КНР Мао Цзедуна, а заразом і батька китайського економічного дива Ден Сяопіна. Це, безумовно, матиме свої наслідки глобального характеру для всього світу. При цьому головний міжнародник «Слуги народу» у парламенті, нардеп Олександр Мережко в інтерв’ю «Главкому» закликав не мати щодо нинішнього офіційного Пекіна якихось ілюзій. Через його, по суті, авторитарний режим, агресивний зовнішньополітичний курс та отриманий Володимиром Путіним від свого вдаваного «друга Сі» фактичний карт-бланш на повномасштабне вторгнення в Україну.
Проте, як зазначають аналітики, після окреслення Сі Цзіньпіном поляризації світу за чіткою віссю Пекін-Вашингтон у нас з’явилася краплина позитиву: Путіну місця за столом світових гравців немає, бо Китай вже не розглядає Росію супердержавою. Тобто Москва стає для товариша Сі таким собі проксі-утворенням, яке можна використовувати для боротьби із Заходом. Тим, чим для Кремля до недавньої анексії були маріонеткові «ДНР» та «ЛНР».
З іншого боку, на думку політолога Віктора Небоженка, Китай після XX з’їзду КПК відкрито став на шлях створення сильної націонал-соціалістичної держави, якій гостро не вистачає життєвого простору в Азії. І одним Тайванем завойовницька експансія КНР явно не обмежиться. Тому західна цивілізація має два шляхи виживання в XXI столітті. Або завдяки мужній Україні перемогти путінську Росію, надірвати її, позбавити імперських інтенцій і приєднати до антикитайської коаліції. Саме тому, переконаний Небоженко, Захід так завзято прагне зміни режиму Путіна внаслідок програшу війни Україні, але не розвалу РФ. Або ж Заходу вдасться стравити могутній, націоналістичний Китай із постпутінською, слабоімперською Росією, якій доведеться допомагати, як зараз Україні, але вже проти китайської агресії на Далекому Сході.
Олег Поліщук, для «Главкома»
Нагадаємо Політолог вважає, що на території РФ Китай може створити маріонеткові держави
