Франківець Володимир Курій волонтерить з 2014 року. Каже, воювати не міг, але й сидіти вдома також. Майже одразу з друзями створили благодійний фонд «Допомагаємо Україні разом» та, як каже Курій, “почали ганяти на передок”. А з лютого 2022 року він зробив 73 поїздки на схід.
Туди віз допомогу, а звідти – людей, тварин, а тепер і зламану техніку, яку в тилу мають відремонтувати до наступної поїздки, пише Правда.іф з посиланням на Репортер.
Це була ще та поїздка
Основна волонтерська робота фонду «Допомагаємо Україні разом» була спрямована на госпіталі. Возили туди медикаменти, обладнання, реанімобілі, які надавали благодійники. Це були наші українці, які давно живуть та працюють за кордоном, а точніше в Німеччині. Крім того, їздив до хлопців і привозив їм все, що треба.
Скільки зробив поїздок за час АТО/ООС, то вже й не порахує. З 24 лютого 2022 року – 73 поїздки. Каже, якщо рахувати, то приблизно кожні 9-10 днів там. Їздить на всі напрямки. Дороги Донбасу знає краще, ніж на Прикарпатті.
У перші дні після вторгнення їздив і забирав людей з гарячих точок.
Усе і всіх возив, – пригадує Володимир. – Подзвонили наші волонтери з Німеччини, які з 2014 року помагають. Кожен має свій підрозділ і ним опікується. То просили з Добропілля негайно вивезти родину військових, бо як москаль зайде, то їх перших розстріляють. Пам’ятаю, тоді бус був забитий. Вантажний бус без вікон, на низ кинули матрац, під задні двері поскладали особисті речі, зверху ящики з котами. Щось п’ять ящиків було. Вагітні жінки, грудні діти їхали. Це була ще та поїздка.
За словами Володимира, їхати завжди треба з холодною головою, без зайвих емоцій. Головне – дорога, довезти й вивезти. А тут вагітні, їм тяжко, але терпіли всі.
Людей він вивозив у Хмельницьку, Тернопільську та Івано-Франківську області. Звідти багато з них їхали за кордон.
Німці забирали всіх
Згадує, що було багато контужених тварин, які не всі виживали, хоч їх і вивезли у безпечне місце.
Забирав просто всіх, кого бачив по дорозі, – з вулиці, з розвалених будинків. Десь військові просили вивезти у безпечне місце тварин, які до них прибивалися. Телефонували знайомі й повідомляли, де є тварини та звідки їх забрати
Одна кицька прямо в мене в машині родила, – пригадує Володимир – Ми виїхали з Тихенького, за Слов’янськом. Заїхали до пацанів, а там котики бігають – стара кицька і четверо малих. А ми якраз мали клітки. Половили всіх, а одного рижого нема й нема. Поки чекали, ще пузата сіра кицька прибилася. Не дочекалися рижого, бо почали бомбити, тож треба було звідти втікати. Хлопцям лишили корм, аби мали чим годувати того рудого.
Від’їхали раптом 100 км і в салоні машини – страшний виск. А це сіра кицька народила перше кошеня.
Тоді за кордон можна було вивозити лише п’ять тварин на одну особу, а в нас і так уже було забагато, і ще родила, – розказує Курій. – Хіба брати в машину ще якусь людину. Доїхали до Павлограда, зупинилися, дивлюсь – уже двоє кошенят. Рижий і сіренький.
З Кривого Рогу вивозили семирічного бельгійського вівчура малінуа, який був чемпіоном України. Господар собаки загинув, а його дружина не могла з ним справитись.
Привезли у Франківськ до кінологів, а ті сказали, що з такою породою не працюють та й пес уже немолодий, – каже Володимир. – Поїхав він у Німеччину, і там йому знайшли роботу в охоронній службі. Рік він там пожив і восени минулого року загинув. Озброєний нападник пішов на охоронця, а пес прикрив його, але сам загинув.
За словами Курія, на початках вивозити тварин було простіше. Не треба було паспортів, вакцинацій.
Володимир їх вивозив з гарячих точок, а вже інші волонтери – через кордон до Німеччини.
У нас були величезні списки на тварин, – розказує Курій. – Вже ми мали людей, які забирали собі всіх, лиш треба було привезти. Одна жінка забрала пузату кицьку, яка мала родити. Там уже німці розписали, кому кошенятка. Список був більший, ніж киця могла б народити. Але та жінка так полюбила тих кошенят, що всіх лишила собі – шість кошенят і стару мамку.
Каже, в Німеччині тварин дуже беруть. Якби волонтери мали можливість вивезти тисячу, то й тисячу розібрали б. Собак, котів будь-якого віку, здорових, покалічених – забирали всіх.
Їхали на Авдіївку до хлопців і зупинились у Карлівці. Поліцай кричить: «Вам пса не треба? Тут вівчур бігає. Три дні з нами сидить», – розказує Володимир Курій. – Прибіг той вівчур, ми йому ковбасу варену дали, потім якусь тушонку. Сказав поліцейським, аби притримали, що вернуся від хлопців і заберу. За годину вернуся, я тільки машину відкриваю, а пес – у салон на сидіння.
Ту вівчарку забрала волонтерка Світлана. Нині пес живе у неї вдома в Німеччині. Жінка ще в 1990 виїхала туди, але з 2014 року й дотепер допомагає військовим. Світлана часто їздила на схід з Володимиром.
Під Кривим Рогом їдемо, біжить сучка попри дорогу, така худа, але видно що цуцики має, – розказує Володимир. – Знайшли її цуцика – сиділо у трубі попри дорогу. Собака бігала далеко в село, де її підгодовували, а потім верталась і годувала цуцика. Ми їх також забрали до німців. Тепер кидають фото і відео тих псів, які їм хатинки покупили, як собаки на ліжках сплять. У нас 90% тварин забирали німці.
Об’єдналися для доброї справи
Два тижні тому Володимир Курій повернувся зі сходу. Усі масово просили окопні свічки, бо ще було дуже холодно. Тож віз ящиками тих свічок, а ще продукти, медикаменти, одяг.
Є такі, що згоріло все, бо попали під обстріл, – каже Курій. – Навіть ремені від автоматів погоріли, то йому треба все – від шкарпеток і далі. А назад вже везу машини на лафетах, які треба ремонтувати.
За словами Курія, поїздки на схід під час АТО і зараз різняться. Раніше з одного боку було легше, а з іншого – важче. Легше, бо не було таких обстрілів, а важче, бо ще нічого не знали.
Я далі Києва до 2014 року не заїжджав, – розказує волонтер. – Фронт мінявся і пересувався з місця на місце. Ти не розумієш зараз, куди заїдеш – до наших чи ні. Не мав де зупинитися поїсти, бо нічого не знали. Але з часом все напрацювалося. Тепер в кожному місті є люди, які зустрінуть, погодують, дадуть переночувати. Зараз знаємо, куди їхати. Складаємо маршрут так, аби зекономити час та пальне.
Фонд «Допомагаємо Україні разом» у березні 2022 року об’єднався з благодійною організацією «Франко опір». Обидва їхні керівники – Володимир Курій та Володимир Рожнов – нині працюють разом, аби запустити реабілітаційний центр для військових «Франко-ґражда».
Володимир Курій продовжує їздити на схід до хлопців та возити усе необхідне для госпіталів, а також допомагає на будові майбутнього центру у селі Пороги на Богородчанщині.
