«Я називаю це — екскурсія для збоченців. Бо хтось обирає в неділю полежати перед телевізором на дивані, а хтось бере біноклі, фотоапарати та їде дивитися, як у дикій природі виглядають птахи».
З такими словами зустрічає “Репортер” та туристів Володимир Бучко, заступник директора Галицького національного природного парку.
На годиннику 9:30. Місце зустрічі — арки з написом «Слава Україні» на повороті до Бурштинського водосховища. Чекаємо на групу туристів зі Львова, які спеціально їдуть спостерігати за птахами в дикій природі. Нині це називають модним словом «бьордвотчинг».
Бучко за фахом орнітолог. Каже, бьордвотчинг у нас — відносно нове захоплення, а от у Європі, США — поширене. За його словами, лише в Європі є понад 2 млн бьордвотчерів.
«В Україні таких близько 100, у них є потужна оптика і фотоапарати з дальніми об’єктивами, — розповідає Володимир. — Вони змагаються між собою, хто більше видів птахів побачив і сфотографував. І що рідкіснішого, то краще. А ще бьордвотчери мають з собою записники і визначники птахів. Під час екскурсії записують, скільки і яких видів птахів побачили. І зазвичай знають, що вишукують».
В Україні бьордвотчинг найбільш розвинений на азово-чорноморському побережжі, каже Бучко. Туди приїжджають й іноземці. На Західній Україні Галицький НПП — найцікавіший, бо тут найбільше видів.
«Якщо в нас мороз, а на півночі Росії тепло, перелітні птахи залишаться там, — каже Бучко. — Тепер ні в них, ні в нас немає сильних морозів. Взимку на водосховищі може бути до 10 тисяч птахів. Поширені види будуть ближче до берега, рідкісні — на середині водойми чи в очеретах. Бурштинське водосховище має й свої сюрпризи. Наприклад, свищ чилійський, якого ми цілу зиму спостерігали. Де свищ, а де ми?! Або різні види рідкісних казарок».
Під’їжджає автівка і бус з туристами. Їдемо роздовбаною дорогою в бік водосховища. Біля води зупиняємося, Бучко хапається за бінокль, кілька секунд дивиться на середину озера, де плавають зграйки птахів, швидко ставить телескоп:
«Зараз можемо бачити дуже рідкісного птаха. Крех малий — білий птах з чорною плямкою навколо ока. Він прилітає до нас з півночі. Гніздиться в тундрі. Дивіться в телескоп, поки всі зійдуться».
Туристи виходять з автівок, скупчуються біля телескопа. Група львів’ян невелика — з десять дорослих і двоє малюків.
З берега видно дрібні темні силуети і недосвідченим оком складно навіть зорієнтуватися, куди дивитись. Аби туристи знали, що шукати, Володимир дістає альбом з фото птахів, показує креха.
Ще кожному роздає по моноклю. З ним не так зручно, як з біноклем чи телескопом, але можна швидко реагувати на заклики орнітолога: «Клас, дивіться, який птах!».
«У центрі зараз качка гоголь — представниця Червоної книги. В Галицькому парку це найчисельніший вид. Їх у нас зимує близько трьох тисяч. Гніздиться в дуплах. Вона добре пірнає, тому дивіться уважно. А це — білі баклани. Їх зараз більше сотні на трубах», – Володимир помітив бакланів і налаштовує телескоп вже в їхній бік. За ним шикується черга охочих заглянути в оптику.
«Вони з’явилися у нас у 1986 році. Тоді на водосховищі був квітучий острів, на якому гніздилися багато птахів. Баклани почали будувати там гнізда. У них настільки токсичний послід, що за кілька років спалили ним дерева. А мертве дерево не тримає ґрунт і вода розмила острів. Таким чином баклани зруйнували цілий острів, — розповідає Бучко. — Зараз спробую знайти щось цікаве. Дивіться, ось мартин, якого росіяни називають чайкою. У нас вони загніздилися 12 років тому на риборозплідних ставках, живляться мертвою і хворою рибою, ловлять мишей на полях».
Мартинів видно добре, вони ширяють просто над головою. Ще краще — коли спіймати в монокль чи бінокль. Бучко тим часом перевіряє, як справи біля телескопа:
«Ну що ви там нагледіли? Давайте я вам наведу. Це що біліється? Крех малий? Давайте бінокль, ні. Це великий норець… О, ще класний вид — гаргара чорновола. Це бомба! Зараз спробую вам навести. Пірнула в пошуках риби, як тільки вичислю, будьте готові».
Поки Володимир Бучко шукав у телескоп гаргару, яка пірнула під воду, вже надибав чернь чубату. Каже їх у басейні Дністра гніздиться не більше 10 пар.
«А ось і чапля. Давайте наведу. Одну з наших чапель, яку ми тут закільцювали, знайшли біля італійського Турина, бо вони літали туди зимувати», — каже орнітолог. І додає, що останнім часом у нас м’які зими й сірі чаплі часто залишаються зимувати. Цьогоріч лишилося зимувати до 20 сірих чапель.
«Дивіться, баклан сушить крила, — привертає увагу Бучко. — Стоїть, певно, на якомусь корчі. Як маєте фотоапарат, зробіть фото, має гарне вийти».
«Це лиска — подібна на мене, бо теж лиса, — жартує Бучко, показує фото в альбомі та приблизний напрямок, де її шукати з оптикою. — А це — пірникоза велика або норець. На водосховищі є чотири види пірникоз. Зимує зараз лише велика. Вона прикриває гнізда гнилими рослинами і за рахунок їх гниття гріє гніздо».
Ще трохи роззявляємось і по машинах. Їдемо на інший бік озера, ближче до очерету. Там, каже Бучко, можна знайти щось цікавіше.
Дорогу перебігає горностай з мишею в зубах. Рідкісний вид з Червоної книги. Одразу гальмуємо, вискакуємо з машин. Але то вже хіба, щоб поділитися враженнями від кількасекундної зустрічі.
«Дика природа любить тишу, коли засів сам на березі річки десь із біноклем під кущиком. Птахи підпливають ближче, ти роздивляєшся, — пояснює Володимир Бучко. — Буває група по 30 людей, то вони просто їдуть автобусом вздовж водосховища. Навіть можуть не виходити. Я їм даю біноклі і вони дивляться з автобуса на найбільш поширені види».
З іншого боку озера заїжджаємо вже в Коростовичі. «Ох, яка краса. Це зграйка самок лутка північного виду», — помічає птахів орнітолог. На автівку вони не реагують, але щойно пробуємо вийти з машини — швидко відпливають.
Далі їдемо вже з відкритим вікном і дивимося на птахів з машини. Під берегом помічаємо, як виявилося потім, малого нурця. Він швидко пірнає, встигаємо спіймати на фотоапарат лише розмитий обрис.
«Він досить рідкісний. Їх на водосховищі — до п’яти особин. Маленький дуже, вже десь заховався, бо лякливий. Може з-під води наставити дзьобик і так дихати. Він нас, може, й бачить, а ми його — ні», — каже Бучко.
Остання зупинка – стенд з видами птахів, яких можна побачити на водосховищі. Далі туристи ще їдуть поближче познайомитися з птахами і тваринами, які нині проходять реабілітацію у Галицькому НПП. На прощання Володимир Бучко запрошує приїжджати навесні. Каже, березень-червень можна їздити на Касову гору і в колонію сірих чапель. З оглядового майданчика на дереві на висоті шести метрів можна спостерігати, як ті годують пташенят, висиджують яйця.
Звучить заманливо. Треба їхати.
Це якраз відпочинок для найбільш нормальних людей. Головне, якщо цим займатися в неділю і свята, то після Служби Божої. Я сам любитель живої природи, фото і відео мисливець, добре розуміюся на тваринах, особливо птахах. Також метеоролог-любитель, добре обізнаний з погодніми явищами, в тому числі небезпечними, за якими “полюю” з мобільним телефоном, фотоапаратом. На жаль, дорогої і якісної відеоапаратури я ще не придбав. Але в моїх трофеях є цікаві кадри з життя дикої природи і погодніх явищ. Найбільше з села Васючин (і навколо нього) Рогатинського району, з околиць Івано-Франківська. Є також з Карпат і Азовського моря (Арабатська Стрілка). Всіх людей з аналогічними “хоббі” вважаю своїми друзями і колегами. Бажаю всім нам, щоб здоров’я, відсутність різних проблем і негараздів, успіхи в житті, фінансове і матеріальне становище, ситуація в державі і світі позволяли нам безперешкодно проводити цей захоплюючий, цікавий і активний вид діяльності і відпочинку. Буду дуже вдячний тим, хто дасть мені інформацію про місця гніздування хижих птахів.