Нестор Большаков живе у Ворохті та ходить в гори з дитинства. Хлопець вивчив багато маршрутів і вже три роки водить ними туристів.
Про те, як безпечно мандрувати Карпатами та що потрібно для вдалого походу, Нестор Большаков розповів Суспільному, передає Правда.іф.
Пригадайте враження від першого походу у гори.
— З раннього дитинства я разом з батьками завжди підіймався у гори — П’ятихатки, Штовбан, Магура. Зазвичай ми ходили туди збирати ягоди, лікувальні трави, на пікнік або просто на прогулянку. Любов до Карпат батьки плекали в мені із самого дитинства.
Моєю першою серйозною горою була Говерла. Мені було сім років, і ми разом із сім’єю та родичами вирішили разом туди вийти. Оскільки я на той час був трохи пухкеньким, дорога мені давалася складно. Кожен камінь на маршруті, на який я міг присісти, називав “священним”. Попри пекельну дорогу, краєвиди й це відчуття, коли ти нарешті добрався до омріяної вершини, мені сподобалися. Шлях назад був дуже легким і здавалося, що час пройшов миттєво. Насправді у мене була мотивація — з’їсти шашлик по поверненню і відпочити. Хіба багато треба дитині для щастя?
Які маршрути найпопулярніші серед туристів?
— Знаю велику кількість маршрутів, якими я можу повести людей, але моїм фаворитом є гора Кострича. Краєвиди там справді особливі. З неї розгортається вся панорама Чорногірського хребта, всі гори — від Петроса до Піп Івана — як на долоні. А чорниці там такі смачнезні — ніде таких добрих не їв. Маю бажання якось піти туди разом із друзями з ночівлею, можливо, і на декілька днів — місце там казкове.
Схожі краєвиди відкриваються з гори Кукул та полонини Закукул. Також є вартою уваги гора Ягідна, з якої можна побачити панорами Свидовецького, Чорногірського та Ґорґанського хребтів. За гарної погоди — видовище неймовірне, та й маршрут порівняно з попередніми — трохи легший.
Чи були туристи, які на вас справили враження?
— За весь час зводив у гори таку велику кількість людей, що історій є достатньо. Хочу розповісти про одну жінку, на вигляд їй років 70, яка підіймалася разом зі мною на Говерлу. У нас була велика група, майже 80 людей. У таких випадках йде декілька екскурсоводів. Оптимальне навантаження на одного екскурсовода на складних маршрутах — до 20 людей, тому нас було четверо. Я йшов останнім, щоб ніхто з туристів не залишився позаду групи. У випадку, якщо хтось не може йти далі, я маю взяти контакти та скоординувати людину, як їй добратися до підніжжя. Зі мною йшла ця жінка зі своїми онуками. Я вже був готовий, що так з ними пройду всю дорогу, поки після декількох привалів зі мною залишилися тільки її внуки.
Попри свій вік, вона пробиралася до голови групи й вийшла однією з перших. Все б нічого, якби мені її онуки не розказали про те, що їхня бабуся все життя фізично тяжко працювала, пройшла три операції та й до того ж — курець з, якщо не помиляюся, з 30-річним стажем. Сказати, що я був здивований, — це нічого не сказати.
Коли ми зустрілися з нею на вершині, жінка каже: “Хлопці, дуже вам дякую. Піднятися на Говерлу було мрією мого життя. З вашою підтримкою мені це вдалося. Але є одна проблема. Я висоти боюся. Можливо, ви якось прив’яжете мене до себе і я помаленьку спущуся”. Ми порадили їй іти помаленьку, спираючись на палки й дивлячись весь час вниз. Жінка зійшла і дуже пишалася своїм вчинком.
Для мене вона стала справжньою знахідкою. Я запам’ятав її на все життя, бо часто молодим і здоровим складно піднятися на Говерлу, а тут 70-річна жінка, пройшовши багато чого у житті, здійснила свою мрію. Це заслуговує на повагу.
Які три маршрути від себе порадите мандрівникам?
— Я вже згадував Костричу, Кукул та Ягідну, але є ще декілька крутих маршрутів.
Ті, хто бажає дізнатися про полонинські господарства, можуть відвідати полонину Борсучину. Дуже люблю це місце. Маршрут туди пролягає через ліс. Вийшовши на полонину, у вас буде можливість поспілкуватися з паном Василем. Він розкаже, як готується будз. Полониною ходять корівки, овечки. Зможете замовити справжній полонинський бануш і за бажанням залишитися на ніч.
До речі, звідти можна продовжити свій маршрут і вийти на полонини Лаб’єску та Закукол.
Є досить легкий та мальовничий маршрут до Говерлянського водоспаду. Також можна піднятися до середнього каскаду водоспаду, але там уже складний підйом.
Розкажіть, будь ласка, про похід, який вам особливо запам’ятався.
— Не можу назвати його дивним, але він був досить складним, мальовничим та цікавим, водночас з містичною ноткою вкінці.
Одна пара захотіла, щоб я провів їм велику екскурсію частиною Чорногірського хребта за один день. Протяжність маршруту складала орієнтовно 22 км. Ми вирушили зі спортивної бази “Заросляк” до озера Несамовите.
Дорогою туди падав дощ, було некомфортно йти. Після озера ми піднялися на хребет. Дощ припинився, і ми могли зняти дощовики й продовжувати маршрут. Пройшовши Туркул, Данціж, Пожижевську, ми піднялися на Говерлу.
Звідти ми поверталися зеленим маршрутом, оскільки на ньому ми хотіли звернути й піти до кладовища німецьких солдатів, які загинули там під час Першої світової війни у 1916 році.
Ця локація була новою для мене — випадково натрапив на неї на чеських картах, тому хотів перевірити. Люди, яких я вів, також були не проти. Щоразу, коли планував туди піти, щось складалося не так, і я не міг туди потрапити, але не цього разу. Кладовище посеред лісу має досить таємничий вигляд. Складається воно приблизно із 40 могильних плит та центрального каменя.
Містичним було те, що ми прийшли туди 30 серпня. Саме в день, яким датовані майже всі могильні плити. Нам було дещо ніяково від такого збігу обставин. Ми фактично прийшли туди через 106 років з дня смерті тих солдатів.
Чим вас манять гори?
— Я тут народився, тому гори та ліси для мене із самого дитинства були місцем сили. Перебуваючи високо в Карпатах, я захоплююся краєвидами, їхньою могутністю. Особливо красиво спостерігати з високогір’я за тим, як десь далеко буквально “стовпами” лиє дощ або як блискавка б‘є по верхівках гір. Таке не часто побачиш, до того ж це небезпечно для життя. Тому краще не гнатися за такими враженнями. Я потрапляв декілька разів в такі ситуації, й це було надзвичайно красиво.
Перебуваючи у лісі чи на природі, я відчуваю спокій. Збір трав влітку, похід по гриби для мене кращі за будь-яку медитацію. В такі моменти я відчуваю повне єднання з природою, взаємодію з нею, і це заряджає.
Що потрібно для того, щоб ходити в гори?
— Бажання і здоров’я. Щодо екіпірування — все залежить від того, наскільки складний і довгий маршрут. Обов’язково має бути зручне взуття — не кеди, не взуття з плоскою та слизькою підошвою, не балетки, не шльопанці. Звучить смішно, але я бачив достатньо. У таких випадках я не допускаю людину на маршрут, бо, припустимо, якщо це — Говерла, то з незручним взуттям травмуватися там — раз плюнути. У горах не менш важливо мати із собою воду або тару для води, якщо на маршруті є джерела, а також дощовик, бо погода може змінитися у будь-який момент. Облегшать похід трекінгові палиці. Вони знімуть навантаження з ніг і збережуть суглоби — дуже корисна штука. Добре мати із собою кілька цукерок або енергетичний батончик про всяк випадок, оскільки це — швидка глюкоза, яка при втомі зможе дати вам трохи енергії, щоб продовжувати похід. Цей метод перевірений не одним десятком походів. Головне — мати міру.
Чи всі охочі можуть долати маршрути в Карпатах?
— Похід у гори, особливо далеко і високо, це — надзвичайний стрес для організму. Висока фізична активність та перепади тиску можуть бути шкідливими для певних категорій людей. Насамперед не варто ходити у гори людям, які мають проблеми із серцем, легенями та серцево-судинною системою, людям з гіпертонією або гіпотонією. Найкраще починати з коротких, легких маршрутів, поступово збільшуючи їхню складність. Ніколи не бувши в горах, одразу лізти на Говерлу — може стати неприємним досвідом.
