Сергій, позивний «Шаман», – майстер взводу ремонту та обслуговування БпАК у 102 бригаді. Киянин, приєднався до бригади навесні 2024 року.
Його історію розповіли на сторінці 102 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ Івано-Франківщини.
Сергій воював у піхоті – Бахмут, Кліщіївка, околиці Гуляйполя. Пройшов через важкі бої. Згадує перший бій влітку 2022 на околиці Бахмута.
«Після чергового штурму я залишаюсь на позиції сам. По рації кажуть: «Підмога в дорозі, тримайся». І я тримаюсь. Бігаю між окопами, імітую стрільбу, ніби нас там цілий підрозділ. Ворог підходить дуже близько, інколи чую, як гілки тріщать буквально за кілька метрів. Але рельєф і посадка грають на мою користь», – розповідає військовий.
Потім Сергій зрозумію, що закінчується боєкомплект. На щастя, штурм стих і почався артобстріл. Він доповів, що буде відходити. Дорогою зустрів побратима, який теж був без БК. Виходили вже разом.
«Розтягуємось, починаємо рух, і прямо біля нього прилітає міна. Думаю, що все… але він живий. Важко поранений. Накладаю турнікет, беру його і тягну. Потім казали, що два кілометри. І вже майже на виході нас знову накриває. Я отримую уламок під плиту бронежилета. Не можу встати. Кажу: «Вибач, далі не можу». Він відповідає: «Та нормально, майже вийшли». Лежимо. Дивимось у небо. Я кажу: «Дивися, хмарка, як миша з мультика». І буквально за кілька хвилин з’являються наші. Підмога таки доїхала», – розповідає військовий.
У шпиталі Сергій побачив живими побратимів, з якими втратив зв’язок, і вважав їх загиблими. Каже – це було найемоційніше.
Тим, хто думає, чи йти до війська, говорить так:
“У перший день повномасштабної я думав, що ми вже програли. Але альтернативи для себе не бачив. Як потім дивитись у дзеркало? Є речі дорожчі за власне життя. Слухайте своє серце і не давайте страху керувати вами”.
