Патронат над дитиною – відносно нова форма опіки. В Україні вона з’явилась тільки два роки тому. На сьогодні в Івано-Франківській області функціонує лиш одна патронатна сім’я – в Косові.
Що таке цей патронат, камені спотикання для першопрохідців і про те, яким недитячим буває дитинство – МІСТО поспілкувалося з Юлією Таринською, патронатним вихователем.
Першим було оголошення
Думки про діяльність такого роду у Юлії зароджувалися давно. Жінка ще з дитинства мріяла взяти сироту з притулку, але зараз не має можливості взяти дитину на ціле життя, тож тимчасова опіка – ідеальний варіант.
Оголошення про набір в патронатні вихователі вона побачила на стенді Косівської міської ради. Пішла, поцікавилась і одразу прийняла рішення – іти.
“Для чого потрібні такі сім’ї? Є різні ситуації – ДТП, батьки хворі чи закордоном, або ж крайній випадок – позбавлення материнських прав. Часто такі процеси тривають від 3 до 6 місяців, і щоб дітей не віддавати в притулок, вони просто йдуть на деякий час в гості до тьоті, яка їх нагодує, прихистить, допоможе у складну хвилину”, – пояснює жінка.
Перший етап процедури – первинний набір за місцем проживання. З Косівського району Юля була єдиною бажаючою і її одразу прийняли. Вторинний набір проходив в Івано-Франківську, далі чекали три місяці до початку курсів.
Саме навчання проходило у Львові. З документами спочатку були проблеми – ніхто майже не знав і не розумів, як все правильно оформити і організувати. У Львові з майбутніми патронатними вихователями працювали хороші психологи. Навчалося вісім сімейних пар, проте тільки двом з них дали добро на патронат. Бували випадки, коли учасники тренінгу посеред уроку вставали і просто виходили, і всі їх розуміли – було морально важко.
Те, що було важко
“Бо у таких сім’ях відбуваються страшні речі і простий люд про них навіть не здогадується, – каже Юлія. – Нормальній людині важко сприйняти те, що, для прикладу, з 3-річною дитиною хтось спав. Або ж розказували про випадок , обпечена дитина і ніхто навіть припустити не міг, що то брат несповна розуму облив її пальним і чотирирічна дитина горіла…”
На курсах навчали говорити з такими дітьми. До патронатних вихователів приходять замкнуті в собі діти і часто саме в сімейній атмосфері вони зізнаються в усьому, що з ними робили.
Юлія не може розказувати історій, які трапилися з дітками, що були в неї на вихованні, бо несе за це кримінальну відповідальність. Проте схожих випадків є дуже і дуже багато, стверджує вона, а коли діти потрапляють в інтернати, вони не мають кому відкритися.
“Там, звісно, є нянечки, психологи, вчителі, з часом з’являються друзі, але свої внутрішні травми дитина просто “ковтає”, – каже Юля. – А потім воно може проявитися дуже по-різному”.
Таринська згадує випадок з жінкою більше 40 років, в якої виявили загострену форму шизофренії – її дитину екстрено забрали до притулку. Зараз з цією жінкою у Франківську працюють психологи. Виявляється, вона росла та виховувалась у прийомній сім’ї, де з неї кілька років знущався вітчим.
В таких сім’ях, за словами Юлі, дуже багато інцесту. Жінка припускає, що ці батьки теж, можливо, колись в дитинстві, постраждали від такого, і в них більше нема ніяких точок задоволення.
Кожен соціальний працівник, стверджує Юля, це знає. Звичайні люди, недотичні до такого, не здогадуються навіть про таке. Такі відверті і, правду кажучи, шокуючі зізнання випливають від самих дітей. Вони, будучи на патронаті, починають довіряти вихователю. В момент, коли ці діти почуваються у безпеці, вони відкриваються самі.
“Звісно, за три місяці чи за півроку повністю вилікувати їх неможливо, але вихователі ведуть зошити спостереження, які потім передають прийомним батькам чи опікунам. Тоді вони вже мають і знають, з чим працювати”, – пояснює жінка.
Поєднувати патронат з роботою не дуже можна, тому що патронатний вихователь не має працювати, розповідає Юля. Але, оскільки жінка є активним волонтером і власником бізнесу, все ж приходиться поєднувати. Поки що, каже, часу та енергії вистачає.
“Хочеться врятувати цілий світ. А тобі допомагають і люди, і Господь Бог. Чесно, я думаю, без Нього тут не обійшлося. Тому що це міняє долю дитини і дитина бачить, як можна жити і яка взагалі може бути атмосфера в нормальній люблячій сім’ї”, – підсумовує вона.
Першою була дівчинка
Перший досвід патронатним вихователем залишив для Юлі двозначний осад. До жінки потрапила дитина з досить нормальної і повної сім’ї, з якою вона була знайома і раніше – допомагала збирати кошти на лікування онкохворого старшого сина. Коли всі кошти зрештою зібрали, мама з хлопчиком поїхали закордон на лікування, тому виникла необхідність тимчасової опіки над молодшою – 12-річною дівчинкою.
Дівчинка була доглянута, спокійна, чемна, гарно вчилася. З матір’ю дитини Юля була постійно на зв’язку – жінка знала, що ця дівчинка 100% повернеться у сім’ю.
Двозначність цього випадку полягає в тому, що хлопчик після тривалого лікування і трансплантації за кордоном помер.
З однієї сторони це був легкий випадок, тому що майже не треба було працювати з дитиною, а з іншої – було дуже важко морально. Дівчинці було важко усвідомити смерть братика і пережити цю трагедію.
Жертвувати доводиться
Робота патронатного вихователя крокує поруч з труднощами та жертвами. Все-таки, це чужі діти, з ними не завжди буває легко. Юля розповідає, що в неї вдома зламані всі крани, розхитані всі стільчики, посуд побитий – діти просто не вміють поводитись з такими речами. Часто вони можуть знущатися над тваринами.
Юля запевняє, що такі труднощі її не лякають, адже всього можна навчити – митися, молитися, роззуватися, не битися, не вживати поганих слів.
До слова, у Юлії двоє своїх дітей і питання про ревнощі їх теж вчили вирішувати на курсах. “Інколи таке трапляється, бо все ж таки це розподіл часу і уваги між дітьми, але вони розуміють, для чого це, – пояснює жінка. – Діти є найкращими вчителями для дітей. Однолітки своїм прикладом показують, як треба, а як ні. І вони вже самі не помічають, як починають чинити так, як мої рідні діти. Вони переймають їх звички. Мої діти вранці ліжко застеляють і вже ті так само. Одні чистять зуби, і ті чистять зуби. Не виключено, звісно, є і те, що біологічні діти можуть навчитися від прийомних чогось поганого”.
Чоловік? Так сталося, що вони розлучилися. Юля відверто розповіла, що вдома і раніше була напружена атмосфера, а з появою чужих дітей ситуація погіршилась. Можливо, це і стало поштовхом.
Зараз вона живе зі своїми дітьми та свекрухою, з якою в дуже хороших стосунках. На патронаті виховується дівчинка.
До речі, патронатним вихователям можна підтримувати зв’язок з дітьми, які були у них під опікою. Навіть більше – нові прийомні батьки самі цього хочуть. Вони дзвонять, жаліються або діляться своїми досягненнями, просять поради. Про конкуренції нема і мови, бо ж дітям, коли вони потрапляють у патронатну сім’ю, одразу пояснюють, що це тимчасово, що вони просто приїхали ненадовго в гості.
Що кажуть люди? Та по-різному, дехто цікавиться, скільки на цьому заробляє, дехто прямо каже – що вона шукає проблем собі на голову. Мовляв, живи своїм життям, нащо тобі чужі діти.
“Так, вони є чужими. Але вони є чужими лиш біологічно. Я думаю, кожен має змогу подати руку допомоги таким дітям, адже у них настільки багато людяності, теплоти, а вони навіть не знають куди їх подіти…, – каже Юлія. – Деколи з’являються думки залишити це все. Але, коли обертаєш голову і бачиш, які діти до тебе потрапили і що ти з ними зробила за цих кілька місяців, то одразу зникають всі сумніви”.
Довідково:
Патронат та історія впровадження в Україні
В рамках впровадження деінституалізації Міністерством соціальної політики 16.03.2017 року затверджено постанову №148 “Деякі питання здійснення патронату над дитиною”, де зазначені необхідність створення патронатних родин, визначено вимоги до патронатних вихователів, їх права, розмір грошового забезпечення та соціальної допомоги на влаштованих в сім’ї патронатних вихователів дітей.
Патронат вважається тимчасовою формою прилаштування. Діти можуть перебувати в патронатній сім’ї не більше трьох місяців, однак в особливих випадках цей термін продовжується до шести. Це тільки в тому випадку, коли є необхідність та доцільність перебування дитини в патронатній сім’ї довше трьох місяців. Яскравий приклад – вагітна неповнолітня. Однак все залежить від умов, в які ці діти потрапляють.
Патронатним вихователем може бути громадянин України, який має досвід виховання дитини, відповідні житлові умови для надання послуг з догляду, виховання та реабілітації дитини у своєму (або найманому) помешканні.
Світлана Бойко, методист відділу медичного забезпечення соціальної роботи обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, розповіла нам, що за надані послуги з догляду та виховання дитини патронатному вихователю виплачується заробітна плата в розмірі 5 прожиткових мінімумів для працездатних осіб на місяць (на сьогодні – 10035грн. “на руки»). У разі, коли в сім’ю патронатного вихователя влаштовується дитина до 1 року, дитина з інвалідністю, де одночасно двоє і більше дітей, розмір грошового забезпечення збільшується на 10 % за кожну дитину. Окрім того, виплачується соціальна допомога на дитину в розмірі двох прожиткових мінімумів для дітей відповідного віку на місяць (на сьогодні – для дітей до 6 років 3398, від 6 до 18 – 4236 грн.).
“Така допомога виплачується на кожну влаштовану в сім’ю патронатного вихователя дитину і використовується для забезпечення повноцінного харчування, виховання, та розвитку дитини відповідно до її потреб”, – каже пані Світлана.
Також методистка розповіла про обов’язкові умови створення патронатної сім’ї. Перша вимога – патронатний вихователь повинен бути офіційно безробітним. У вихователя має бути помічник. Зазвичай, це члени сім’ї, з яким проживає вихователь – чоловік, батьки, повнолітні діти. І вихователь, і помічник проходять обов’язкове навчання, що складається з 9 сесій, кожна з яких триває 2 дні по вихідних.
На сьогодні, в Івано-Франківській області діє одна патронатна сім’я, де від початку 2019 року перебували 4 дитини. Ця сім’я була першою створеною патронатною родиною в Західному регіоні.
