Бурштинська громада провела в останню путь полеглого захисника Валентина Ємбрика.
Про це повідомили на фейсбук-сторінці Бурштинської міської ради, передає Правда ІФ
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
Валентин Ємбрик Народився 31 серпня 2000 року в Ужгороді, але свої дитинство і юність провів у Бурштині — місті, яке полюбив усім серцем.
Ще з малого хлопця у ньому відчувалася глибина — тонка душа, щира посмішка, бажання робити світ кращим.
Навчався у Бурштинській гімназії, де вже тоді вирізнявся відповідальністю, добротою та відкритістю. Пізніше вступив до Бурштинського енергетичного коледжу, обравши економічний напрям, як його бабуся Марія — і водночас не полишав свою справжню пристрасть: музику.
Скрипка стала його голосом ще в дитинстві — у Бурштинській музичній школі. Він грав не ноти — він грав почуття. Виступав у ансамблі «Кредо», де його мелодії торкалися душі кожного слухача. Він не просто музикував — він жив музикою.
Прагнення до досконалості привело його до Києва. Валентин вступив до Київської академії мистецтв, де отримав диплом бакалавра з відзнакою.
Викладав у музичній школі, творив власні композиції, грав у колективах. Його талант, щирість і відданість музиці відчували всі, хто з ним працював. Згодом — магістратура в Київській муніципальній академії музики імені Глієра. Здавалося, що перед ним — велика сцена, плани, концерти, мирне життя…
Але прийшла війна. І Валентин прийняв її як особистий виклик.
У січні 2023 року він добровільно став до лав Збройних Сил України. Він не зрадив музику — просто його музика стала іншою. Замість струн — дрони, замість сцени — небо над Україною, замість оплесків — вдячність побратимів за врятовані життя.
Валентин самостійно освоїв фах оператора БПЛА, став справжнім професіоналом, командиром. Заснував бойову групу «Махно-груп», яка виконувала складні й небезпечні завдання. І навіть на позиціях, попри постійну загрозу, він писав музику. Писав життя.
6 лютого 2025 року його серце перестало битися під час бойового завдання на Запоріжжі. Але його мелодія — назавжди з нами. Валентин — це приклад того, яким має бути чоловік. Син. Побратим. Музикант. Захисник. Людина.
Це прощання було не схожим на жодне інше — скорботне і водночас надзвичайно світле. Як і сам Валентин. Його багатогранне життя ніби ще раз заговорило до кожного, хто прийшов із ним попрощатися.
З великого екрану — слова побратимів, які сьогодні продовжують боротьбу. Але навіть на відстані вони знайшли спосіб віддати честь своєму командиру. Сказати: «Ми не підведемо».
Сотні людей з нашої громади та різних куточків України прийшли на останню зустріч із тим, хто для кожного залишиться особливим. Побратими, волонтери, музиканти, друзі, вчителі… Виступали ті, хто знав його не зі слів. Ті, хто щодня був на зв’язку, хто возив допомогу і віз із собою частинку рідного дому, рідного Бурштина, який Валентин так любив.
Його серце належало музиці. Він писав композиції навіть на передовій. І в цей день у Палаці культури знову звучала його музика. Звучали акорди написані самим серцем.
Анжела Приходько, солістка обласної філармонії, виконала улюблену мелодію Валентина композитора Йогана Себастьяна Баха.
Соліст івано-франківського гурту «5 океан» Володимира Бардецький наголосив, що за чистотою і ніжністю душі Валентина був стальний дух воїна.
Приїхали його друзі-музиканти з Києва — ті, з ким він творив. Ті, хто залишився без колеги, але не без натхнення, яке він залишив по собі.
Побратими згадують його як світлу, відверту людину, справжнього командира, який завжди був попереду.
Вони сказали: “Ми продовжуємо його справу. Ми не підведемо…”
Руслана Лащ, класна керівниця, згадувала Валентина як відповідального, доброго і щирого хлопця:
“Такий світлий хлопчина став воїном світла… Ми намагалися переконати його залишитися в тилу, але він був людиною честі, яка любила свою землю і родину. Тепер він оберігатиме нас із неба.”
Волонтер Іван Пізь не стримав сліз, коли сказав:
“Ти обіцяв, що ми ще будемо разом співати на честь перемоги… Але сьогодні я співаю для тебе — прощальну пісню.”
Перед похованням священослужителі громади, на чолі з деканом о. Дмитром Шмігелем, разом з усіма молилися в Храмі священномученика Йосафата за упокій душі Валентина, за вічний спочинок у Бозі, за велику жертовність в ім’я рідної України.
