Володимир Гунчак народився 15 лютого 1995 року в селі Лучинці на Рогатинщині. Частина його життя була пов’язана з Бурштином — у 2010–2013 роках він навчався у Бурштинському торговельно-економічному коледжі, де здобув фах електрослюсаря з ремонту торгового обладнання.
Після навчання працював, створив сім’ю, виховував маленького сина, якого безмежно любив. Із 2017 року працював електромонтером повітряних ліній. Його знали як працьовиту, щиру й доброзичливу людину, пише Місто.
Рішення стати на захист України визріло після побаченого у звільнених містах — зруйнованих домівках Бучі, понівечених вулицях Ірпеня та Гостомеля. Побачене під час робочої поїздки не дозволило залишатися осторонь.
29 червня 2022 року Володимир став у стрій — морський піхотинець 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського. Згодом служив у підрозділі аеророзвідки «Птахи Мадяра». Молодший сержант опанував роботу з безпілотниками — FPV-дронами, системами скидів та важкими ударними БпЛА.
Херсонський і Донецький напрямки стали його бойовими дорогами. За мужність і віддану службу воїн був нагороджений відзнаками Головнокомандувача ЗСУ та Міністра оборони України — почесними нагрудними знаками «Сталевий хрест», «Золотий хрест», «Хрест Доблесті».
17 лютого 2026 року під час виконання бойового завдання на Добропільському напрямку Донецької області життя воїна обірвалося внаслідок ворожої атаки дрона.
Після прощання в Бурштині траурний кортеж вирушив до Рогатина, щоб громада, у якій зростав Герой, також змогла віддати йому останню шану. Далі — рідне село Лучинці, де відбулося прощання з односельчанами та спільна молитва.
Поховали Володимира Гунчака на кладовищі села Лучинці.
