У франківській ратуші відкрили виставку художньо-дослідницького проєкту “Ревізіоністський синдром”. Франківцям пропонують повернутися на сто років назад у часи модернізму.
Франківський письменник Юрій Андрухович та київський художник Нікіта Кадан в колаборації дослідили мистецький контекст польської Галичини і Станиславова-Франківська 1920-1930-х років, наклали його на мистецьке тло радянської України того часу і створили реальність-яка-могла-би-бути. Фактично глядачів чекає велика містифікація, яка втім буквально відповідає означеному часу. Франківцям пропонують зануритися у відтворення і перетворення справжнього українського мистецтва 1930-х – впізнавати картини, ілюстрації, плакати відомих художників в алюзіях пана N, невідомого франківського художника того часу, пише Правда.іф з посиланням на Курс.
Виставка сформована зі спогадів N. Він начебто по пам’яті відтворив картини, побачені на спільній виставці східно- та західноукраїнських авангардистів у Станіславові в 1931-му.
“Спочатку N працював ілюстратором, а потім жив і помер в обласній психіатричній лікарні”, – коротко розповів про життя свого героя Нікіта Кадан. Його почерк – відмова від літер, натомість художник закреслює чи стирає. Вугілля, втерте руками в папір, – так найчастіше малює пан N.
Картини N. малював вже у зрілому віці — коли страждав на ревізіоністський синдром. Художник вірив, що його розповіді про минуле впливають на перебіг подій і змінюють історичну дійсність. Саме тому, окрім власне художнього, дослідницький проєкт має політичну площину, і її також створюють та перетворюють під приводом дослідження автори. Мова про те, що на виставці зіставлені картини, які в силу політичних процесів не могли бути представлені в одній експозиції – навіть якщо Нікіта Кадан, який представляв пана N, брався перекидати містки між державами, Польщею та Українською СРР, в яких тоді нарізно жили українці.
Наприклад, відтворений Малевич. Його роботи, переконує Нікіта, пан N міг бачити у Варшаві, де у 1927 році відбулася тріумфальна виставка українського супрематиста. Що стосується виставки у 1931 році у теперішньому Франківську, де начебто були роботи Малевича, то автори художньо-дослідницького проєкту пропонують франківцям самим визначитися, чи могла бути така виставка, чи вона відбувалася у реальності одного пана N.
Роботи N. у проєкті доповнює так званий архівний 10-хвилинний запис харківської радіопередачі, який, ймовірно, є єдиним свідченням існування франківської виставки 1931 року у просторі та часі. Його відтворив (чи створив, – кор.) Юрій Андрухович.
“Текст доволі особливий, – розповів Юрій Андруховч. – Він починається як більш-менш реальний радіорепортаж. Але в фіналі відбувається якийсь психоделічний збій. Станом на 1931 рік радіо не мало можливості запису. Все, що виходило в ефір, звучало один раз і відлітало назавжди. Відповідно, я не мав шансів, працюючи з архівами, знайти автентичний матеріал, який міг з’являтися нашому герою не тільки у його слухових галюцинаціях. Довелося реконструювати те, що могло бути. І от ця радіоінсталяція, яка звучить максимально наближено до того, як могло бути”.
Радіоісторія така: кореспондет із Харкова заїхав на територію Польщі і перебував у тодішньому Станиславові. Це був відомий поет. Для того щоби зв’язатися зі студією, він отримав канал з місцевої телефонної станції. І це могло би теж бути реальністю, якби рівень міжнародних стосунків того часу між Польщею і Українською соціалістичною радянською республікою, вона тоді була УСРР, а не УРСР, як зазначає Андрухович, не був близький до холодної війни. Такої виставки у Станіславові 1930-х, в якій би взяли участь модерністи з радянської України, в реальності не було. Так само як і харківського поета-радіокореспондента – це також “ревізіоністський синдром”.
Як дивитися виставку, порадив Нікіта Кадан. З порогу слід прочитати рецензію, огляд потрібен, щоби зрозуміти контекст. Потім прочитати спогади про пана N людей, які його знали чи з ним перетиналися. Далі повертати ліворуч, роздивлятися зразки модернізму і співставляти побачене із почутим – в залі звучить радіозвіт з виставки, яка могла би бути в 1931 році. Праворуч – відтворені роботи футуристів, а що вони безіменні (бо з пам’яті франківського недужого художника, – кор.), то глядачі, які володіють темою, дещо впізнаватимуть. Решті потрібно буде щонайменше гуглити.
“Цей проєкт багатошаровий. Уважний глядач точно зробить не одне відкриття, розглядаючи експозицію та слухаючи радіозапис. До такої уважності в наш швидкий час ми і запрошуємо – спочатку в нешвидке місто Івано-Франківськ, а з наступного року, сподіваюсь, і в інші міста”, – раніше презентувала проєкт організаторка Альона Каравай.
Проєкт створено за долучення дослідницької групи митців за участі Нікіти Кадана, Юрія Андруховича, Олександра Сушинського та Лєри Полянськової. Втілюють та організовують команди агенції proto produkciia та франківської галереї “Асортиментна кімната”.
Завтра в “Асортиментній кімнаті” продовження художньо-дослідницького проєкту – лекція і дискусія.
Історія. Пан N мешкав у Станіславові та Львові у міжвоєнний та радянський періоди. N., наприкінці 1920-х та на початку 1930-х ще юнак, студент Львівської художньо-промислової школи, був свідком тогочасного мистецького життя, зокрема модерністських пошуків об’єднання artes та Краківської групи. Вже у 1970-х ми знаходимо N., в ролі художника-оформлювача в одному з заводських клубів радянського Івано-Франківська. Також у цей період N. перебуває на обліку у міському психоневрологічному диспансері, де згодом закінчує своє життя. Але саме тоді N. здійснює єдиний внесок у мистецтво — за пам’яттю реконструює модерністські роботи, побачені на виставках у часи юності. Тоді ж у N. було діагностовано ревізіоністський синдром — психічний розлад, при якому носій розладу впевнений, ніби його розповідь про історичні події дійсно впливає на факти минулого і, відповідно, змінює стан речей у теперішньому часі. За спогадами N. у 1931 в Станіславові відбулась унікальна виставка, на якій експонувались роботи представників польського та радянського українського художнього авангарду.
