24 лютого 2022 року видавці Анастасія та Ілля Карпенки з родиною під обстрілами залишили рідний Харків.
В Івано-Франківську переселенці дізналися про Перший добровольчий хірургічний шпиталь і вирішили власними силами щоденно забезпечувати медиків обідами. Як волонтери вже понад рік безкоштовно годують лікарів, читайте у репортажі Суспільного.
Меню для медиків розробляє свекруха Анастасії Карпенко, а з пакуванням обідів допомагає 11-річна молодша сестра Іллі Карпенка.
“Вона щовечора бережно складає ложечки, зав’язує їх і пакує. Це — тільки її робота. На вихідних ми щось разом нарізаємо, складаємо, робимо. І зазвичай у нас вже є заготовки, тому упродовж тижня набагато легше паралельно з роботою ще зробити це”, — розповідає Анастасія Карпенко.
Щоденно в полудень волонтери доставляють страви для щонайменше десятьох лікарів.
“Зараз у нас на обід — рис, м’ясна котлета та бульйон. На десерт — що кому дістанеться. Печиво і яблучка. Ми хочемо, щоб наші лікарі їли класну, збалансовану їжу. І ще один медик у нас є вегетаріанцем, тому ми йому готуємо без м’яса”, — каже Анастасія Карпенко.
Обідом від благодійників смакує лікар-волонтер Гусейн Махаррамов. Медик родом — з Азербайджану, де у період Карабаської війни очолював воєнний госпіталь та поліклініку в Баку. Сьогодні чоловік допомагає українським військовим та вимушеним переселенцям в Івано-Франківську. Лікар каже: роботи чимало, тому такі обіди вкрай помічні.
“Обід вони завжди доставляють регулярно, без запізнень. Ми працюємо й обідаємо коштом цієї харківської сім’ї. Вони самі привезуть їжу, посуд відвезуть. Страви різні — не схожі одна на одну: є рибні, салатні, м’ясні. Дуже смачно!” — говорить Гусейн Махаррамов.
З медиками Першого добровольчого хірургічного шпиталю родина Карпенків познайомилися на початку заснування закладу, розповідає його керівник Станіслав Онищук. Лікар пригадує: харків’яни тоді запропонували підтримку і не зупиняються досі.
“Мені важко сказати про їхню мотивацію, бо це насправді від них йде. Хіба те, що ми не зупиняємося і це дає їм приклад. Як би важко не було, якими втомленими б ми не були за рік, зупинятися не можна. Можемо зупинитися тоді, коли буде перемога і мир”, — каже Станіслав Онищук.
Ані сили, ані мотивація за рік не згасли, каже Анастасія Карпенко. І додає: волонтерством почали займатися ще на початку російсько-української війни у 2014 році, живучи у Харкові.
“Ми готували, передавали їжу, наприклад, хлопцям на Донбас. Мама готувала великі відерця з нашинкованим олів’є, різні цукерки. Тобто ми були залучені до цього і давно зрозуміли, що можемо допомагати саме так”, — розповідає Анастасія Карпенко.
З її слів, усі продукти для приготування обідів волонтери здебільшого купують за власні гроші. Однак Карпенки вдячні всім, хто, дізнавшись про їхню ініціативу, теж не залишається байдужим. Анастасія каже: люди писали їй і казали, що готові давати волонтерам картоплю та рис.
“Сподіваємося, що це допоможе людям побачити, що навіть маленька допомога важлива. Ми все це беремо, це нам дійсно допомагає. І якщо ви думаєте, що ваш маленький донат або ваша допомога неважливі, то ви дуже сильно помиляєтеся. Це наближає нас до перемоги”, — каже Анастасія Карпенко.